Національна пам’ять

Про це розповідає один з таких українців, народжений після виселення на “зємє одзискане”, ректор Українського Католицького Університету у Львові, отець-доктор Богдан Прах

Головний висновок, який робили кагебісти, апелюючи до Щербицького, був наступний. Виходячи з усіх викладених фактів, необхідно було доручити Президії АН УССР створити комісію й перевірити умови зберігання, обліку, видачі й користування спецлітературою, що зберігалася у спецфондах відділу закордонної історіографії Інституту історії АН УССР. Інша, не радянська, історія та культура тощо повинні були й надалі залишатися за сімома замками. Компартія та її спецслужби боялися правди

комуністичний тоталітарний режим 1917–1991 років в Україні визнаний злочинним

Після смерті Сталіна розстрільний вирок замінили на 25 р. тюрми і концтаборів. Етапований із Вологди до Казахстану в табір суворого режиму “Степлаг” селища Кенгір (Джезказган). Там у травні – червні 1954 р. брав активну участь у Кенгірському повстанні, про яке залишив спогади “На барикадах Кенгіра”

В січні 1944 року всі вже знають, що німці розбиті, але Армія Крайова від хвилини вступу росіян на терен Речі Посполитою приступає до великих бойових акцій на основі розпоряджень Уряду з Лондона і власної ініціативи, використовуючи при цьому англійські зброю і гроші

Особливою «агресивністю» по відношенню до радянської влади вирізнялася ОУН (б), яка готувала революційний здвиг («внутрішню революцію») задля остаточного відокремлення України від СРСР

Цю трагічну історію розказано у подробицях завдяки оригінальним документам, які вдалося зібрати в архівах та бібліотеках

Упродовж 1947-48 рр. у Західну Німеччину із Закерзоння прибуло біля 400 воїнів УПА. Вони пробивалися сотнями, невеликими групами або й поодинці. З приходом на Захід українські вояки УПА сповістили світ, що український народ продовжує збройну боротьбу за відновлення незалежної Української Держави

Роботи українського графіка завжди люто ненавиділа проросійська харківська влада. Хронологію її ненависті можна вести з початку 90-х до сьогодні, коли перед Покровою в чергове пам’ятний знак УПА місцеві братки обляпали червоною фарбою. Пам’ятний знак Розстріляним Кобзарям теж плюндрували, зазвичай чомусь на день міліції. Меморіальну дошку патріарху Йосифу Сліпому, встановлену під час проведення у Харкові Світового Конгресу Українців у 2005 році, освячену владикою Ігорем, розбивали двічі: перший раз комуністи, другий – члени проросійської організації «Русский блок»

На честь 75-ї річниці створення УПА, напередодні Дня захисника України, Дня українського козацтва, свята Покрови Пресвятої Богородиці на межі сіл Купка та Корчівці, де загинули повстанці, відбувся велелюдний мітинг-реквієм

за совєцькими даними тільки 29-ий танковий корпус втратив 153 танки з 199 і 16 самохідних гармат із 20. У цілому 5-та гвардійська танкова армія втратила 348 одиниць бронетехніки, що залишилася на німецькій території. Втрати 2-го танкового корпусу СС під командою П. Гауссера становили біля 100 танків, значну частину яких німці відремонтували в польових майстернях й відправили на передову і лише 22 відправили на капітальний ремонт у тил

Увечері 22 квітня 1918 року мобільні війська Кримської групи полковника Петра Болбочана, до якої входив також Кінний полк імені Костя Гордієнка під командою отамана Всеволода Петріва, з боєм захопили вузлову станцію Джанкой на Півночі Криму. В цей час підсилена артилерією 15-а піхотна ландсверська дивізія під командою генерала Роберта фон Коша пробивала собі шлях до Криму „традиційним шляхом” – через добре укріплений Татарський вал на Перекопі. В результаті німці затрималися на кілька днів та увійшли до вже зайнятого українськими частинами Сімферополя

(до 100-річчя створення армії УНР та Дня захисника України)
Найкраще ідею виставки передають слова Голови Директорії та Головного Отамана армії УНР Симона Петлюри, які майже сто років по тому звучать як пророцтво: «Логіка розвитку національного руху на Україні веде до повторення військових подій 1918–1920 рр. Ми хотіли би, щоби неминучість їх була засвоєна ширшими кругами громадянства, як і той факт, що цей конфлікт матиме місце незалежно від форми влади в Росії.

За свою історію ми самі маємо боротися, ніхто нам не подарує нову національну свідомість. Поки ми самі не зрозуміємо, наскільки наша історія пов’язана із сучасністю та має безліч аналогій, ми по-справжньому не зможемо її сприйняти

Шкода, що не долучається влада до вшанувань таких Великих Українців, як Ренат Польовий, прикро, що і зала була неповною. Та все ж віриться, що українська справа, якою жив Ренат Петрович, вічно житиме в пам’яті українців

Інженер-винахідник Ренат Польовий жив забороненим у часи СРСР українським духовним життям. У його листуванні з подвижниками “забороненої України” немає розмов про побутові цінності. В них – все про Україну та Кубань, і більше нічого