1 вересня в Києві помер літературознавець, політичний мислитель, ідеолог національно-визвольного руху, дослідник національно-політичних процесів у Радянському Союзі та незалежній Україні, автор політичного трактату «Право жити» – фундаментального дослідження про нерівноправне становище українського народу в складі СССР і тоталітарні основи «реального соціалізму», радянський дисидент-політв’язень
Юрій Васильович Бадзьо.
Народився він 25 квітня 1936 року в селі Копинівці Мукачівського району, Закарпатської області у багатодітній селянській родині. У 1958 закінчив українське відділення філологічного факультету Ужгородського університету, в 1964 – аспірантуру Інституту літератури АН УССР. Три роки працював учителем, директором школи в закарпатських селах. З кінця 1961 – аспірант, потім співробітник Інституту літератури АН УССР. З перших місяців перебування в Києві Бадзьо веде активну наукову і громадську діяльність – опублікував низку масштабних літературознавчих статей, які дістали відгук у пресі; у 1961-64 – член Ради київського Клубу творчої молоді – першої в Україні неформальної організації національно-патріотичного напрямку періоду хрущовської «відлиги». У 1964 р. одружився зі Світланою Кириченко, в шлюбі з якою народили сина Сергія і дочку Богдану.
4 вересня 1965 року Юрій Бадзьо взяв участь у публічному протесті проти арештів української інтеліґенції на перегляді фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна». За це та за відмову зректися своєї позиції Бадзя виключили з КПСС, звільнили з Інституту літератури, поступово позбавили можливості працювати не лише за фахом, але і в інтелектуальній сфері взагалі, адміністративно переслідують. Останні п’ять років перед арештом Юрій Бадзьо працював вантажником у хлібній крамниці.
У 1971 Юрій Бадзьо звертається з листом до VI з’їзду Спілки письменників України, в якому ставить питання про нерівноправне становище української культури в умовах національно-політичної несвободи.
У 1972 у відповідь на нову хвилю політичних арештів розпочинає писати трактат «Право жити». Перший варіант дослідження – 1400 сторінок рукописного тексту, на написання якого пішло п’ять років, – у 1977 був викрадений з квартири приятеля. Бадзьо впевнений, що це справа рук КГБ. Наново розпочинає працювати над дослідженням. У лютому 1979 р. під час обшуку вилучено 450 сторінок другого незакінченого варіанту «Права жити». Через 2 місяці, 23 квітня 1979 р., Бадзя було заарештовано. За час між обшуком і арештом він написав «Відкритого листа Президії Верховної Ради СССР і ЦК КПСС», а також «Відкритого листа українським і російським історикам», у яких коротко виклав основні ідеї «Права жити».
19-21 грудня 1979 р. відбувся суд над Бадзьом, на який не допустили нікого, крім «спец публіки». Йому інкримінували рукопис «Права жити», зберігання і розповсюдження виданої у Львові в 1937 «Програми асиміляції українців і білорусів у Польщі», машинопис Миколи Руденка «Економічні монологи», виступи на партзборах у 1965 з приводу протестів проти репресій. Бадзьо винним себе у вчиненні злочину не визнав, його дружина, Світлана Кириченко, відмовилася давати будь-які покази. Засуджений Київським міським судом за ст. 62 ч. 1 КК УССР на максимальний термін – 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Верховний суд УССР залишив вирок у силі. 21 березня 1980 р. прибув етапом у табір ЖХ-385/3-5, сел. Барашево у Мордовії.
За колючим дротом Бадзьо продовжує боротьбу: бере участь у політичному страйку під час Московської Олімпіади, тримає голодівки протесту, пише гострі політичні заяви до вищих державних інстанцій з критикою влади. У липні 1980 на Заході опублікований його протест проти введення радянських військ в Афганістан. У західній пресі час від часу публікувалися й інші його заяви.
За це Юрія неодноразово позбавляли побачень з ріднею, саджали в карцер, переслідували його дружину і дітей. За час перебування Бадзя в неволі його дружину Світлану (у 60-х роках співробітницю академічних інститутів літератури і філософії) 11 разів звільняли з роботи, навіть з посад поштарки і прибиральниці; у 1983 на комсомольських зборах виключили з комсомолу сина Сергія, влаштувавши над ним ганебне судилище, де вимагали зректися батьків.
З 1986 року Бадзьо на засланні в сел. Хандига, Якутія, усі ці роки з ним була вірна дружина. На початку 1987 року відмовився подати заяву з проханням про звільнення. Звільнений з ініціативи влади в грудні 1988 року.
3 січня 1989 року Юрій Бадзьо з дружиною повернулися до Києва. Стає активним учасником політичного й громадського життя. У численних інтерв’ю і статтях аналізує політичне життя в Україні, виступає на мітинґах. Весною 1990 року входить до ініціативної групи створення опозиційної до КПУ партії. У травні 1990 року опубліковано написаний ним «Маніфест Демократичної партії України». У грудні того ж року на Установчому з’їзді ДемПУ Бадзьо обраний її головою. На 2-му з’їзді Бадзьо знімає свою кандидатуру, щоб повернутися до наукової діяльності, перерваної 30 років тому. З 1 червня 1993 р. – співробітник Інституту філософії НАН України. Член Національної Спілки письменників України з 1996 р.
Після проголошення незалежності України влада повернула Бадзьові вилучений у 1979 р. рукопис «Права жити». У 1996-му він вийшов окремою моноґрафією, 1999 р. за цю книжку автору присуджена премія Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. 26 листопада 2006 р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а 16 січня 2009 р. – ІІ ступеня.
Василь Овсієнко
