Астольф де Кюстін, автор книги «Росія в 1839 році», мабуть, найбільш чесного та безжального опису імперської Росії від європейця.
Французький аристократ ХІХ століття, який шукав у російській імперії альтернативи до ідеалів Французької революції, а повернувся звідти жорстким критиком тиранії
Я всім нашим друзям з Європи кажу: хочете зрозуміти, що таке путінізм – читайте Кюстіна. Це найкращий ваш експерт з путіна та Росії, якого ви забули. Бо найкраще зрозуміє путіна той, хто побачить у путіні симптом, який постійно повторюється. Чортове коло.
Цікаво, що сам Кюстін цитує листи європейських дипломатів до Московії від XVI століття (!), і каже, що нічого відтоді не змінилося.
Отже, кілька майже випадкових цитат:
– Що ж до людської гідності, то вона, знаєте, в Росії невідома.
– Петербург — це військовий табір, перетворений на місто.
– Від першого погляду, коли я побачив російських придворних, мене вразило, з якою надзвичайною покорою вони виконують свій обов’язок вельмож; вони є просто високопоставленими рабами.
– Російський тип урядування – це табірний порядок, яким підмінили устрій держави; це стан облоги, що став нормою.
– Коли Пьотр І запровадив те, що тут називають «чином», тобто коли він поширив військову ієрархію на все управління імперією, він перетворив свій народ на армію німих, а себе проголосив її полководцем із правом передавати це звання своїм спадкоємцям…
– Іноземці давно дивуються любові цього народу до свого рабства.
– Серед цього народу, позбавленого дозвілля та власної волі, бачиш лише тіла без душ, і здригаєшся від думки, що на таку величезну кількість рук і ніг є всього одна голова.
– …росіяни вічно поспішають, бо все їхнє життя минає у спробах пробитися в люди. Безтурботна насолода, тобто власне насолода, без жодної мети, тут є чимось невідомим.
– Удавана покірність здається мені останнім ступенем ницості, до якого може опуститися рабська нація; бунт чи розпач, безперечно, були б страшнішими, але не такими ганебними. Слабкість, здеградована настільки, що вона відмовляє собі навіть у праві поскаржитися – цій розраді для тварин; страх, заколисаний ще більшим страхом – це те моральне явище, від якого можна лише плакати кривавими сльозами.
– Політичний режим Росії не витримав би й двадцяти років вільного спілкування із Західною Європою.
– Щодо цивілізації, то досі вони (росіяни) вдовольнялися лише її видимістю; але якщо колись вони зможуть помститися за свою реальну меншовартість, вони змусять нас жорстоко поплатитися за наші переваги.
– Наслідком такого суспільного устрою є настільки запекла лихоманка заздрощів і настільки невпинне прагнення задовольнити свої амбіції, що російський народ став нездатним ні до чого, окрім завоювання світу.
– Якщо непомірна амбітність висушує серце окремої людини, вона цілком здатна висушити й думку та затьмарити розум цілої нації – аж до того, що змусить її пожертвувати власною свободою заради перемоги.
Висновок? «Експертиза» щодо Росії в європейському світі є. Мудрі люди там давно все зрозуміли. Дуже давно. Просто треба віднайти їх і перечитати.
Читаймо класиків.
Володимир Єрмоленко
