В Чикаґо помер визначний діяч українського руху Юліян Кулас

Юліан Е. Кулас — чиказький адвокат, банкір і полковник Армії США, який присвятив своє життя українській громаді, що її він любив, і країні, яка дала йому прихисток, — помер 7 серпня 2026 року в оточенні родини в Чикаґо, штат Іллінойс. Йому було 93 роки.

Пан Кулас народився в Боратині, невеликому українському селі, що нині лежить у межах Польщі, 5 червня 1933 року. Під час Другої світової війни німецька влада вивезла родину Юліана до табору для переміщених осіб в Оберстенфельді (Німеччина), де вони прожили кілька років, перш ніж змогли переїхати до Сполучених Штатів.

Ще хлопцем Юліан разом із родиною спершу опинився в сільській Джорджії, а на початку 1950-х років вони перебралися до Чикаґо й оселилися в дванадцяти квадратних кварталах Українського Села, які стали опертям для всього його подальшого життя. Він прибув із дещицею грошей і ще меншим знанням англійської. По собі він залишив один із найпомітніших послужних списків громадського служіння в історії цього району.

Він зустрів свою майбутню дружину Єлизавету, коли йому було дев’ятнадцять, і 1957 року вони одружилися, розбудовуючи родину та спільне життя в Чикаґо. Пан Кулас здобув ступінь бакалавра з бухгалтерського обліку та ступінь доктора права в Університеті ДеПол, у 1958 році став членом адвокатської колегії штату Іллінойс, а в 1960 році отримав право виступати перед Верховним Судом США. Він заснував фірму «Кулас і Кулас» (Kulas & Kulas), щоб допомагати родинам іммігрантів, для яких через брак капіталу, кредитної історії та володіння англійською був закритий доступ до правової та фінансової систем.

У 1964 році він перебрав на себе занепалу місцеву ощадно-позичкову установу й відбудував її як First Security Federal Savings Bank. Під його керівництвом банк виріс в установу з активами майже 500 мільйонів доларів, фінансуючи придбання житла та розвиток бізнесу, що втримували Українське Село разом. Історики етнічного Чикаґо визнавали, що відродження банку стабілізувало район на покоління. Пан Кулас провів злиття банку з MB Financial у 2004 році, а виручені кошти спрямував на створення фундації «Heritage Foundation», яка вже понад два десятиліття підтримує неприбуткові організації української громади Чикаґо.

Його служіння сягало далеко за межі району. Отримавши офіцерське звання в Резерві Армії США, він дослужився до полковника. Він був юридичним радником Консульства України в Чикаґо та Української католицької єпархії святого Миколая, очолював Гельсінський моніторинговий комітет Чикаґо, а двоє президентів США призначали його до Меморіальної ради Голокосту США. Він обіймав керівні посади в Українському Конґресовому Комітеті Америки, який 1989 року назвав його «Людиною року». Він зустрічався із шістьма президентами США, співпрацював з обома мерами Дейлі, посприяв започаткуванню партнерства міст-побратимів Чикаґо і Києва та був відзначений орденом «За заслуги» України.

Загальнонаціональну відомість він здобув 1980 року як адвокат Волтера Половчака — дванадцятирічного українського хлопчика, який відмовився повертатися до Радянського Союзу разом із батьками й став відомий як «наймолодший перебіжчик». Справа «Половчак проти Міза» (Polovchak v. Meese) випробувала на міцність права дитини перед лицем наддержави й на роки втримала пана Куласа в центрі протистояння часів Холодної війни. Він часто казав, що втеча хлопчика від радянської влади віддзеркалювала його власну.

Віра та рідна культура залишалися в осерді його життя. Він був довічним членом Спілки Української Молоді (СУМ), парафіянином Української католицької церкви святих Володимира і Ольги та давнім доброчинцем Українського католицького собору святого Миколая.

Футбол пронизував усе його життя — від дитинства в Україні до останніх десятиліть у Чикаго. Молодим іммігрантом він грав за футбольний клуб «Крила» (Wings). Він на роки залишився невід’ємною частиною спортивного життя громади — спершу як гравець, а згодом як добре знайома постать на бровці під час матчів своїх дітей та онуків. У 2006 році його ввели до Зали слави Футбольної асоціації штату Іллінойс, а у 2016 році — до Української спортивної зали слави за внесок у футбол.

У пана Куласа залишилися брат Мирон і сестра Севера; діти — Славко, Павло та Ліля; семеро онуків — Никола, Таня, Елиса, Марко, Пилип, Христофор і Ніна; троє правнуків — Юліана, Еван, а також ще одна дитина, яку родина чекає незабаром. Раніше за нього відійшли дружина Єлизавета; батьки Антон і Анна; брати Оскар і Славко.

Панахида відбудеться в Українській католицькій церкві святих Володимира і Ольги у вівторок, 11 серпня 2026 року, о 19:00. Похоронна Божественна Літургія відбудеться в Українській католицькій церкві святих Володимира і Ольги в середу, 12 серпня, о 10:30. Ті, хто не зможе бути присутнім, зможуть переглянути трансляцію на YouTube-каналі церкви: youtube.com/live/rp-ZW_ELDFQ?is=OluFxWzKldph4gC5

Замість квітів родина просить ушанувати його пам’ять пожертвами на Фонд гуманітарної допомоги Українського Конґресового Комітету Америки (УККА), якому Юліан прислужився, головуючи на двох його з’їздах, або на Національний реабілітаційний центр «Незламні» (Unbroken) у Львові, що опікується пораненими українцями.

UCCA: https://ucca.org/donate/

Unbroken National Rehabilitation Center in Lviv: https://unbroken.org.ua/donate