УІС
У Львові відбулася пам’ятна академія «Жертви польської окупаційної політики та український спротив», присвячена вшануванню українців, які постраждали від примусових виселень та репресій у ХХ столітті. Ініціатором проведення академії стала громадська організація «Пам’ять і справедливість. Асоціація українських жертв польських репресій».
Подія розпочалася молитвою за полеглими героями сучасної російсько-української війни та всіма українцями, які загинули внаслідок репресій і окупаційних режимів.
До академії долучилися науковці, історики, представники духовенства, студенти та викладачі львівських університетів, громадські діячі та депутати Львівської обласної ради.
Із вступним словом до присутніз звернувся отець Юліан Бойко, з доповідями виступили дослідники українсько-польських відносин, новітньої історії України та визвольного руху Микола Посівнич, Микола Литвин та Ігор Соляр.
Виступаючі на академії говорили про необхідність подальшого дослідження депортацій, збереження пам’яті про постраждалих та належного представлення цих подій в українському історичному просторі.
Голова громадської організації «Пам’ять і справедливість. Асоціація українських жертв польських репресій» Тарас Гребеняк представив місію та основні завдання діяльності асоціації. Він наголосив, що організація покликана стати інструментом захисту історичної правди та нейтралізувати негативні наслідки політизації історії. Її діяльність повинна забезпечити належне представництво інтересів нащадків українських жертв польських репресій, донести до українського, польського народів та міжнародної спільноти повний історичний контекст українсько-польських відносин, а також не допустити використання історичних трагедій як засобу політичного тиску на сучасну Україну.
Голова постійної комісії Львівської обласної ради з питань культури, інформаційної політики та промоції Святослав Шеремета у своєму виступі наголосив: «Пам’ять про примусові виселення – це не лише наша відповідальність перед минулим, а й питання сьогодення. Українці мають право знати власну історію, називати злочини своїми іменами та зберігати пам’ять про тих, хто був позбавлений дому, майна і права жити на рідній землі. Сьогодні, коли Росія знову намагається знищити українську ідентичність і використовує депортації як інструмент війни, національна пам’ять набуває особливого значення».
За підсумками пам’ятної академії учасники ухвалили резолюцію щодо засудження репресивних і депортаційних політик минулого та необхідності подальшого захисту української історичної пам’яті.
У документі, зокрема, йдеться: «Ми, учасники пам’ятної академії: науковці, ветерани російсько-української війни, представники органів місцевого самоврядування, громадських організацій та духовенства, зібравшись для аналізу трагічних сторінок української історії ХХ століття, зокрема подій Пацифікації 1930 року та масових депортацій українців 1944–1951 років, усвідомлюючи, що суверенна Україна перебуває у стані виснажливої війни проти російського агресора за своє право на існування та самовизначення, наголошуючи, що формування власного історичного наративу та захист національної пам’яті є невіддільною складовою гуманітарної безпеки й оборонного потенціалу Держави, ухвалили:
Засудити окупаційну політику минулого.
Визнати злочинними та протиправними актами дискримінаційну, асиміляційну та репресивну політику Другої Речі Посполитої щодо українського населення Галичини, Волині, Холмщини, Підляшшя та Надсяння, зокрема масову карально-поліцейську акцію «Пацифікація» (1930 р.), закриття та нищення українських шкіл, культурних і господарських інституцій.
Вшанувати пам’ять жертв та учасників спротиву.
Віддати шану цивільним жертвам репресій, а також усім поколінням борців за волю України, які чинили легальний та підпільний опір окупаційним режимам ХХ століття.
Наголосити на прямому історичному зв’язку між визвольним рухом минулого та сучасним подвигом Збройних Сил України.
Захищати суб’єктність української історії. Заявити про неприпустимість спроб зовнішнього диктату, переписування чи упередженої інтерпретації українського минулого. Політичні спекуляції на складних сторінках історії є неприйнятними та шкодять рівноправному міждержавному діалогу.
Рекомендувати органам державної влади та місцевого самоврядування:
Сприяти системному фінансуванню наукових досліджень, спрямованих на вивчення фактів дискримінації та репресій проти українського населення у міжвоєнний та повоєнний періоди.
Підтримувати просвітницькі й меморіальні ініціативи, що висвітлюють депортації 1944–1951 років (Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Південне Підляшшя, Любачівщина, Західна Бойківщина) та акцію «Пацифікація».
Враховувати історичний контекст боротьби за українську державність під час формування регіональних програм національно-патріотичного виховання молоді.
Рекомендувати науковим та освітнім установам:
Активізувати роботу з оцифрування та оприлюднення архівних документів, які висвітлюють перебіг окупаційних політик та українського спротиву ХХ століття.
Ініціювати проведення міжнародних наукових конференцій і круглих столів із залученням іноземних фахівців для формування об’єктивної та джерельно обґрунтованої картини подій.
Звернутися до засобів масової інформації та інститутів громадянського суспільства із закликом активно поширювати правду про українську історію для протидії дезінформації та захисту національного інформаційного простору.
