Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Український світогляд у науковій спадщині Володимира Гнатюка».
У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич окреслив головну мету круглого столу, а також теми та контексти обговорення:
«Нашою темою, — розпочав доповідач, — є українська усна народна творчість (фольклор) як основа формування національного світогляду, історичної пам’яті та релігійно-міфологічних вірувань українського народу, як основа формування національних цінностей, як основа єднання українців навколо спільних традицій, символів та міфів.
Нашою темою є стислі вислови про національну філософію і національну мудрість, закодовані у прислів’ях та приказках, глибина почуттів в народній пісні, походження світу в казках і легендах, а також національна поведінка в українських обрядах, звичаях та ритуалах, що представляють нашу культурну самобутність серед народів світу.
Нашою метою є представити українську усну народну творчість як національну спадщину видатного подвижника української нації, визначного етнографа та фольклориста Володимира Гнатюка.
Контекстами нашого наукового обговорення теми мають бути:
Проблемні питання нації, зокрема десакралізація фольклорних текстів, втрата їх первісного магічного та священного значення, позбавлення їх глибокого символічного змісту та зведення до ужиткового, буденного рівня.
Проблемні питання національної освіти та національного виховання у творенні української ідентичності на основі українського фольклору, що постають у критеріях вибору священних текстів, які покликані формувати український національний світогляд — образно кажучи у питаннях розбудови українського національного храму на основі текстів усної народної творчості.
Тоді, коли стерті з національної пам’яті давня історія, давня література, давня віра, — продовжував Є.˚Салевич, — фольклор залишається душею тисячолітньої української нації, адже саме в ньому зберігаються міфологічне сприйняття світу та первісна, створена Богом українська ідентичність, яку ми зобов’язані берегти.
Cама ж наукова спадщина Володимира Гнатюка — це систематизовані народні вірування, демонологія та уявлення давніх українців про сотворення світу.
Його фундаментальні праці «Знадоби до української демонології» та «Нарис української міфології», зібрані й опубліковані тисячі автентичних казок, легенд, байок, анекдотів, сороміцьких і побутових пісень, а також видані багатотомові серії «Етнографічного збірника» та «Матеріалів до українсько-руської етнології» є першоджерелами для вивчення традиційного українського світогляду, звичаєвого права та матеріальної культури, де українці постають первісно Божими дітьми, наділеними Божою піснею, господарями райської землі — відважними, волелюбними, світлими людьми.
З огляду на це очевидною є потреба в поглибленні наукових студій, створенні наукового товариства та впровадженні відповідних програм національної освіти й національного виховання навколо наукової спадщини Володимира Гнатюка.
Так само очевидною є й потреба в реалізації національних проєктів, спрямованих на навернення молодих українців до свого рідного Божого образу через поширення українського світогляду, збереженого в усній народній творчості та в українському фольклорі.
Промову «Традиційний український міфосвіт у виданні колядок і щедрівок Володимира Гнатюка» на круглому столі подав відомий дослідник давньої української літератури, поет Павло Салевич. Він мовив таке:
«У фундаментальній спадщині В.˚Гнатюка, присвяченій дослідженню традиційного світогляду українців, особливе місце посідає видання колядок і щедрівок, опубліковане 1914 р. в 35–36-му томах “Етнографічного збірника” НТШ. Се наукове джерело й донині залишається одним із найповніших і найавторитетніших у сій галузі. Тексти збірника зберегли відгомони дохристиянської космогонії, міфопоетичні трансформації та історичну пам’ять українського Середньовіччя. Сам В.˚Гнатюк розглядав сі матеріали як надзвичайно цінне джерело для реконструкції прадавньої української міфологічної системи. Серед визначальних рис Гнатюкових студій варто виокремити три основні аспекти.
По-перше, се грандіозний масштаб і високий ступінь автентичности зібраного матеріалу, адже учений упорядкував величезний масив унікальних зразків переважно із Західної України. Він подав їх у первісному, невиправленому вигляді — з усіма діалектизмами та специфічними рефренами, законсервувавши сакральний словесний код нашого традиційного обряду.
По-друге, учений здійснив глибоке аналітичне розмежування світоглядних пластів, чітко відокремивши давню язичницьку (традиційну) основу від пізніших християнських нашарувань. Також він виявив релікти дохристиянської космогонії — зокрема мотиви сотворення світу із первісного океану, образ Світового Дерева та культ небесних світил через величання господаря закликанням ясного Сонця, світлого Місяця та дрібного Дощику.
По-третє, В.˚Гнатюк приділив значну увагу реконструкції лицарського епосу. Він детально проаналізував дружинні колядки, які вижили завдяки різдвяному обряду і законсервували в собі військову естетику України-Руси ХІ–ХІІІ століть, поєднуючи історичну пам’ять із глибокими міфоепічними структурами.
Високу наукову цінність у спадщині В.˚Гнатюка мають тексти, що фіксують релікти праіндоєвропейських міфів, серед яких виділяються три унікальні зразки.
Перший — колядка “Початок світа” зі збірки І.˚Вагилевича, яка є класичним зразком архаїчної космогонії. В основу її сюжету покладено міф про первісний хаос — безмежне “синоє море”, посеред якого постає “зелений явір” як архетип Світового Дерева, що структурує простір. На Дереві сидять “три голубóньки” — птахи-деміурги. Їхня рада про те, «як світ сновати», уособлює божественний замисел упорядкування космосу. Вони злітають на дно моря, беруть звідти “дрібний пісок” і “золотий камінь” і засівають ними прапростір. Із сього сакрального засіву народжуються “чорна землиця”, “ясне небонько”, “світле сонінько”, “ясен місячик”, “ясна зірниця” і “дрібні звíздочки”. Водночас початковий рядок про Господа та Святого Духа є пізнішою релігійною вставкою, що була покликана пристосувати язичницький міф до християнського світогляду.
Другий текст — парубоцька колядка “Княжич Іванко в темници” із записів Я.˚Головацького. Вона переносить читача в атмосферу ХІІ ст. через мотиви військового побуту та образ звенигородського і галицького князя-вигнанця Іванка Берладника. Її сюжет перегукується з давнім загальноіндоєвропейським міфом про сонце, закрите в темниці. Дія розгортається в сакральному просторі на широких луках, де горить ритуальний терновий огник і “ходить широкий танець”. Танець водить князь Іванко, виступаючи медіатором між земним і потойбічним світами. Його образ марковано тріадою тотемних символів української княжої культури: соколом на голові як знаком вищої влади та волі, конем у правій руці як символом військової хоробрости та гуслями в лівій як носіями сакральної традиції й епічної пам’яти. Конфлікт виникає через втручання ворожих панських слуг. Вони руйнують сей гармонійний мікрокосмос, силоміць розлучаючи Іванка з його атрибутами й кидаючи його до темниці. Драматичний фінал твору побудований на глибокому психологічному паралелізмі. Туга ув’язненого лицаря за волею та коханою суголосна зі станом його магічних супутників: сокіл квилить, прагнучи повернутися на голову господаря, гуслі самі грають-сумують за його руками, а коничок гребе копитом, рвучись у чисте поле до Іванкових рук.
Третій унікальний текст — величальна колядка “Лови на тура” у записі І.˚Вагилевича. У ній розгортається сюжет міфологічного випробування та ініціації. Дія починається з Чорної Гори — традиційного маркера потойбіччя, де засинає гордий молодець Іванко. Його магічний сон символізує ритуальну смерть перед переходом у новий статус. Іспитом для нього стає полювання на Чорного Тура — тотемного звіра, що уособлює весняний ярий дух і родючість. Звичайна зброя героя виявляється безсилою. Та у кульмінаційний момент Тур промовляє людською мовою. Він пропонує ритуал добровільного принесення себе в жертву в неділю вранці. Прийнявши дарунок сакрального покровителя, герой переймає його містичну силу і здобуває право на статус дорослого чоловіка та шлюб зі славною панною.
Підсумовуючи, українські колядки та щедрівки є значною мірою збереженими, християнізованими живими реліктами прадавнього міфоепічного світогляду, а згадане видання В.˚Гнатюка завдяки точній фіксації автентичного матеріалу й сьогодні залишається фундаментальним джерелом для об’єктивної реконструкції дохристиянської міфопоетичної системи та етнокультурної самосвідомости українців».
Промови на круглому столі виголосили: доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри фольклористики Львівського національного університету імені Івана Франка Василь Івашків «До питання наукових досліджень фольклористичної спадщини Володимира Гнатюка», кандидат філософських наук Віктор Маринюк «Унікальність фольклору українських субетносів у науковій спадщині Володимира Гнатюка», музикознавець Юлія Йосипенко «Етнограф Осип Роздольський та композитор Філарет Колесса у фундаментальному виданні Володимира Гнатюка “Гаївки” (1909 р.)» та культурний діяч Юрій Антоняк «Український сороміцький фольклор у працях Федора Вовка та Володимира Гнатюка».
Участь в обговоренні теми круглого столу, окрім уже згаданих учасників, брали доктор мистецтвознавства Роман Одрехівський, доктор технічних наук Роман Базилевич, доктори економічних наук Борис Карпінський, Ірина Ревак та Олег Підхомний, кандидат філологічних наук Ольга Антоник, відомий художник Ігор Колісник, відомий архітектор Микола Обідняк, відомий скрипаль Володимир Савка, художник-монументаліст, мисткиня Наталя Білоус, діяч освіти Ірина Даць, перекладач з іспанської Галина Чубай, громадські діячі Іван Вівчарівський, Зеновій Бермес, Марта Продан, юрист Нестор Гнатів, лікар Ірена Фільц, бакалавр ЛНУ імені Івана Франка Роксоляна Кушнір та інші.
Світлини Ігоря Колісника.
Круглий стіл проведено за сприяння Зіновія Урсула.
