Іваньки – наша національна проща
Роздуми про нашу історичну пам’ять, ту, яку хоронить наша земля, – повстанські могили
Роздуми про нашу історичну пам’ять, ту, яку хоронить наша земля, – повстанські могили
Дуже тішить, що студентство та професорсько-викладацький склад харківських вишів проявляють інтерес до матеріялів виставки
“Донські козаки вітають вільну Україну: “Нехай живе Українська Народна Республіка!” Генеральний секретар Петлюра, а за ним і весь народ одповів: “Слава донцям!”
Загалом, за даними МДБ, Гордієнко у своєму розпорядженні мав листівки «До молоді», «До інтелігенції», «Робітники», а також портрет провідника Степана Бандери, малюнок «Україна в трьох епохах», брошури «Російський расизм» та «Бій під Конотопом» тощо. Для зберігання підпільних видань він облаштував схованку неподалік від свого гуртожитку у дуплі дерева.
Практично всі керівники держав, делегати ООН, посли були поінформовані про АБН та його позиції. Досягнення таких успіхів без власної держави та значного фінансування здаються неможливими. Здається, що тут є якийсь секрет. Проте це просто приклад того, на що здатні люди, які вірять у свою ідею. А секрет дійсно є – не оглядатися на інших, а бути самим творцем своєї долі
зі сторінок книги Романа Зіненка постають образи справжніх патріотів і героїв України – комбата «Дніпра-1», лейтенанта Дениса Томіловича (якому “Іловайський щоденник” присвячено), воїнів Миколи Курносенка, Антона Хорольського, Дмитра Пелипенка, Сергія Тафійчука, Романа Харченка, Тараса Бруса, Максима Прокуратова та багатьох інших – загиблих і живих, кожен з яких має бути еталоном поведінки як у мирному житті, так і в час грізних випробувань як для підростаючого покоління, так і народжених в совдепії, в серцях і душах яких ще витають фантасмагорії про “братній народ” поза українськими східними рубежами…
З відходом від нас світ.пам. Владислава Проненка журналістська гільдія та патріотична спільнота втратила талановитого, працьовитого журналіста і невтомного шукача історичної правди у відповідь на політичні та культурні виклики сьогодення
Як справжній подвижник, він жив і творив для української нації та її держави. І відійшов в інший світ з думою про майбутнє України
Про це розповідає один з таких українців, народжений після виселення на “зємє одзискане”, ректор Українського Католицького Університету у Львові, отець-доктор Богдан Прах
Головний висновок, який робили кагебісти, апелюючи до Щербицького, був наступний. Виходячи з усіх викладених фактів, необхідно було доручити Президії АН УССР створити комісію й перевірити умови зберігання, обліку, видачі й користування спецлітературою, що зберігалася у спецфондах відділу закордонної історіографії Інституту історії АН УССР. Інша, не радянська, історія та культура тощо повинні були й надалі залишатися за сімома замками. Компартія та її спецслужби боялися правди
комуністичний тоталітарний режим 1917–1991 років в Україні визнаний злочинним
Після смерті Сталіна розстрільний вирок замінили на 25 р. тюрми і концтаборів. Етапований із Вологди до Казахстану в табір суворого режиму “Степлаг” селища Кенгір (Джезказган). Там у травні – червні 1954 р. брав активну участь у Кенгірському повстанні, про яке залишив спогади “На барикадах Кенгіра”
В січні 1944 року всі вже знають, що німці розбиті, але Армія Крайова від хвилини вступу росіян на терен Речі Посполитою приступає до великих бойових акцій на основі розпоряджень Уряду з Лондона і власної ініціативи, використовуючи при цьому англійські зброю і гроші
Особливою «агресивністю» по відношенню до радянської влади вирізнялася ОУН (б), яка готувала революційний здвиг («внутрішню революцію») задля остаточного відокремлення України від СРСР
Цю трагічну історію розказано у подробицях завдяки оригінальним документам, які вдалося зібрати в архівах та бібліотеках
Упродовж 1947-48 рр. у Західну Німеччину із Закерзоння прибуло біля 400 воїнів УПА. Вони пробивалися сотнями, невеликими групами або й поодинці. З приходом на Захід українські вояки УПА сповістили світ, що український народ продовжує збройну боротьбу за відновлення незалежної Української Держави
Роботи українського графіка завжди люто ненавиділа проросійська харківська влада. Хронологію її ненависті можна вести з початку 90-х до сьогодні, коли перед Покровою в чергове пам’ятний знак УПА місцеві братки обляпали червоною фарбою. Пам’ятний знак Розстріляним Кобзарям теж плюндрували, зазвичай чомусь на день міліції. Меморіальну дошку патріарху Йосифу Сліпому, встановлену під час проведення у Харкові Світового Конгресу Українців у 2005 році, освячену владикою Ігорем, розбивали двічі: перший раз комуністи, другий – члени проросійської організації «Русский блок»
На честь 75-ї річниці створення УПА, напередодні Дня захисника України, Дня українського козацтва, свята Покрови Пресвятої Богородиці на межі сіл Купка та Корчівці, де загинули повстанці, відбувся велелюдний мітинг-реквієм
за совєцькими даними тільки 29-ий танковий корпус втратив 153 танки з 199 і 16 самохідних гармат із 20. У цілому 5-та гвардійська танкова армія втратила 348 одиниць бронетехніки, що залишилася на німецькій території. Втрати 2-го танкового корпусу СС під командою П. Гауссера становили біля 100 танків, значну частину яких німці відремонтували в польових майстернях й відправили на передову і лише 22 відправили на капітальний ремонт у тил
Останній відомий історикам бій повстанця і чекістів відбувся у 1967 році. Окремі підпільники, як Ярослав Галущак та Ілля Оберишин, не здалися до проголошення незалежності України