У 2018 році просвітяни Полтавщини відзначають 150-річчя з часу заснування «Просвіти» та 100-річчя проведення першого Полтавського крайового з’їзду цієї культурологічної організації. З нагоди поважних дат продовжуємо оприлюднювати історико-краєзнавчі матеріали.

Попередні матеріали ІА «Український погляд» з циклу «Просвіта» на Полтавщині:

Перші спроби легалізуватися, заснування і діяльність Українського клубу https://ukrpohliad.org/national-memory/poltavskomu-oblasnomu-ob-yednannyu-prosvita-100.html

«Просвіта» на Полтавщині в добу Української Центральної Ради: становлення, розбудова, діяльність https://ukrpohliad.org/national-memory/prosvita-na-poltavshhyni-dobu-ukrayinskoyi-tsentralnoyi-rady.html

;участь у громадсько-політичному житті https://ukrpohliad.org/national-memory/prosvita-na-poltavshhyni-v-dobu-ukrayinskoyi-tsentralnoyi-rady-berezen-1917-kviten-1918-r-uchast-u-gromadsko-politychnomu-zhytti.html

українізація церкви і освіти https://ukrpohliad.org/national-memory/prosvita-na-poltavshhyni-v-dobu-ukrayinskoyi-tsentralnoyi-rady-berezen-1917-kviten-1918-r-ukrayinizatsiya-tserkvy-j-osvity.html
«ПРОСВІТА» НА ПОЛТАВЩИНІ В ДОБУ ГЕТЬМАНАТУ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО. УКРАЇНІЗАЦІЯ ОСВІТИ https://ukrpohliad.org/national-memory/prosvita-na-poltavshhyni-v-dobu-ukrayinskoyi-derzhavy-getmanatu-pavla-skoropadskogo-z-kvitnya-po-gruden-1918-roku-ukrayinizatsiya-osvity.html

У квітні 2018 року було проголошено Українську державу, до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Українським збройним силам спільно з німецькими союзниками вдалося звільнити значну території України, і Полтавщини зокрема, від російсько-більшовицьких загарбників. Ось як відгукнулася на це 21 березня 1918 року газета Гадяцької земської управи «Рідний край», редактором якої була голова Гадяцького повітового товариства «Просвіта», активна учасниця Української революції 1917-21 рр., письменниця, перекладач, фольклорист, публіцист, мати Лесі Українки Ольга Петрівна Косач (літературний псевдонім – Олена Пчілка): «11 березня союзне нам німецьке військо вступило в м. Гадяч і очистило його від більшовицьких банд, давши тим змогу приступити всім законним установам УНР до роботи, давши громадянству спокій і забезпечивши всім недоторканність та інші найпростіші права людські і громадянські, які так жорстоко зневажалися диким Московським військом… Більшовицькі орди біжать, безглуздо грабуючи наші села і міста, руйнуючи залізниці, все, що здобуто руками українського народу, вбиваючи людей; без сорому і без совісті все забирають вони і вивозять з України. Не жалують ні бідного, ні багатого, ні старого, ні малого. Чи знайдеться ще хоч одна людина з совістю, яка повірить поганим брехням московських та інших більшовиків про мир, землю, свободу, рівність і братство?Хто ще повірить Лєніну, прохвосту Троцькому, приставу Муравйову і всій більшовицькій шайці після всього того, що вони зробили? Де їхній мир, свобода, рівність, братерство, хліб і все інше, що вони обіщали? Оббріхуючи всіх, оббріхуючи старих захисників народних, справжніх борців за народні права, темні большовицькі шайки бувших каторжан, стражників, дезертирів, злодіїв та інших хижаків організували неволю ще гіршу, ніж найстрашніші Московські царі…»

Гетьман Павло Скоропадський скористався нетривалим мирним періодом для зміцнення основ української державності: розбудовувалися регіональні адміністрації, які контролювали найбільшу за весь час Української революції 1917-21 років територію; велися перемовини про входження до складу Української Держави Криму та Кубані; Українську Державу визнали 30 країн; відкривалися університети і інститути, засновано Академію наук; закладено основи Української автокефальної православної церкви. А «Просвіти», як і в добу Української Центральної Ради (далі – УЦР) лишалися ядром національно-культурного відродження українського народу. Саме «Просвіти» найбільше намагалися впливати на гуманітарну політику країни. Наприклад, у жовтні 1918 року Київська, Полтавська та ін. «Просвіти» підготували меморандум, в якому йшлося про небезпеку від затвердження російської мови як державної. Гетьман погодився зі змістом документа і запропонував просвітянам представити йому проект закону про державну мову.

Перший крайовий з’їзд «Просвіт» Полтавщини

Однією з найпомітніших подій на Полтавщині періоду Гетьманату став Перший губернський з’їзд «Просвіт», який розпочав роботу у Полтаві 10 травня 1918 року. Відкрив його завідувач педагогічним бюро Полтавського губернського земства, діяч «Просвіти», археолог, педагог, музейний діяч, учений секретар Українського наукового товариства дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині Михайло Рудинський. Головою президії з’їзду було обрано відомого просвітянина і педагога, одного із засновників «Просвіти» на Полтавщині, голову міського товариства у 1917 році, історика, письменника, художника Григорія Коваленка.

Делегати з усіх повітів краю проголосили об’єднання місцевих філій у Полтавську губернську спілку «Просвіти» і обрали від неї посланця на 2 Всеукраїнський з’їзд «Просвіти», який відбувся 3-5 листопада 1918 року. Зокрема, просвітянський рух Полтавщини на ньому репрезентував Д. Довженко.

А ще делегати підбили підсумки діяльності «Просвіт» за 1917-1918 роки та обмінялися досвідом просвітянської праці. Також визначили стратегічні напрямки, назвавши пріоритетом усіх інституцій «Просвіти» видавничу справу. Саме друковане слово мало стати знаряддям духовного впливу на мешканців краю. В ухвалі з’їзду зазначалося: «Нехай «Просвіта» несе книжку, а через книжку несе знання й добробут своєму народові».

Перший крайовий з’їзд просвітян Полтавщини дав поштовх подальшому створенню і діяльності місцевих осередків.

Мережа «Просвіт» зростає

Отож, розбудова просвітянських структур, започаткована у добу УЦР, тривала. Крім Центральної, яка існувала при Українському клубові, у Полтаві діяли Павленківська, Кобищанська, Підмонастирська і Бериківська «Просвіти».

Осередки у селах, як і при УЦР, відкривалися з ініціативи сільської інтелігенції, передусім вчителів, і утримувалися за рахунок прибутків, одержаних від вистав, спектаклів, прочитаних лекцій тощо. Фінанси виділяли кооперативні товариства та волосні земські управи.

За даними Вікіпедії, «на 15 серпня 1918 на Полтавщині функціонувало 112 зареєстрованих осередків «Просвіти». Факти, які підтверджують зростання просвітянської мережі оприлюднив у книзі «Полтавщина в огні Української революції (1917-21 рр.)» знаний полтавський історик Віктор Ревегук: «За неповними даними у дев’яти повітах губернії діяло 363 «Просвіти». Протягом 1918 р. лише в Полтавському повіті було відкрито 82 товариства «Просвіти». Чітку програму освітянського будівництва було розроблено у Зіньківському повіті, де всі «Просвіти» поділялися на місцеві та районні. Районні «Просвіти» існували у волосних центрах, а місцеві — з розрахунку 3-5 на волость, — в інших селах і хуторах. Товариства «Просвіти» у Зіньківському повіті влітку 1918 р. вже були відкриті в Куземині, Більську, Груні, Бірках, Загрунівці, Романівці, Попівці, Лютеньських Будищах, Малій Павліці, Комишах, Яковенщині, Водяній Балці, Дейкалівці і на Голубових хуторах».

«Просвіта» у Полтаві

11 вересня 1918 року Раду Полтавського міського товариства «Просвіта» знову очолив український учений, педагог, перекладач, директор Полтавського учительського інституту в 1917–1919 рр. Олекса Августович Левитський, а його заступником став В. С. Чуйко. Спочатку зібрання проводилися в різних місцях, але незабаром рада старшин Українського клубу безкоштовно надала «Просвіті» право користуватися трьома залами та книгозбірнею Клубу по вул. Стрітенській, 37.

За ініціативи Павленківської, Кобищанської, Підмонастирської і Бериківської «Просвіт» (місцеві осередки міського товариства) відкрито 8 українських гімназій і дві вищі початкові українські школи. При кожній з них існували бібліотеки. 15 листопада 1918 р. в передмісті Полтави Кобищанах з ініціативи місцевої «Просвіти» урочисто відкрили Народний дім, де влаштовувалися спектаклі, вечори відпочинку, читалися лекції тощо.

Навесні 1918 року просвітяни Полтави урочисто вшанували пам’ять Тараса Шевченка з нагоди 104-ої річниці від дня його народження. Залу музичного училища прикрасили українськими рушниками і килимами. Після урочистого співу шевченківського «Заповіту» діяч «Просвіти», музикознавець, фольклорист, педагог Володимир Щепотьєв відкрив вечір коротким вступним словом, в якому наголосив, що в особі Тараса Шевченка Україна має національного пророка. Народний хор під орудою Гавриленка, поряд з українськими піснями, виконав кантату Миколи Лисенка «Помер поет» та «Прометей» Стеценка. Схвальними оплесками присутні вітали виступи солістів театру А. Петраківської, Ф. Лопатинської, О. Дроздова, М. Костюченка. Кобзар з Харківщини Г. Кожушко під акомпанемент бандури виконав декілька народних дум і пісень. Святковий концерт завершився декламуванням віршів поета та співом національного гімну «Ще не вмерла Україна», який стоячи підхопили всі присутні в залі. 9 і 14 квітня концерт повторили для учнів середніх шкіл Полтави.  

Навесні 1918 року слухачі тримісячних курсів української мови при Центральній полтавській «Просвіті» виявили бажання й надалі навчатися. Так виникла ідея Українського народного університету. «Головою Українського народного університету став Вадим Щербаківський — завідуючий археологічним відділом Земського музею, а членами правління — Володимир Щепотьєв, Н.Мірза-Авакьянц (Дворянська), Михайло Рудинський та ін. Велику матеріальну допомогу університетові подавала Полтавська спілка споживчих товариств (ПССТ). Університет мав три відпілення: історико-філологічне, соціально-правниче і педагогічне, згодом додалося ще одне — природниче. Протягом першого семестру (4 квітня — 14 червня 1918 року) в університеті було прочитано 106 лекцій, а протягом другого (21 жовтня 1918 року — 13 січня 1919 року) — 94. Щоденне відвідування університету слухачами протягом першого семестру пересічно становило 150 чоловік, а протягом другого — у зв’язку з воєнними подіями — число скоротилося до 25-30», – повідомляє Віктор Ревегук, автор книги «Полтавщина в огні Української революції (1917-21 рр.)».

Розпочав роботу народний університет лекцією педагога-просвітянина Григорія Ващенка 8 квітня у приміщенні Українського клубу. А от урочисте відкриття відбулося 21 квітня в міському театрі. З вітальним словом перед слухачами промовляли місцеві інтелектуали, очільники осередків «Просвіт» у Полтаві, працівники Української гімназії на Павленках. Співав Український народний хор під орудою Василя Верховинця – діяча «Просвіти», видатного українського композитора, диригента і хореографа, першого теоретика українського народного танцю, автора багатьох музикознавчих праць, викладача хорових дисциплін, теорії музики та гармонії. До речі, цього ж 1918 року пан Василь очолив Український національний хор у Полтаві.

У дослідженні «Видавнича діяльність товариств «Просвіта» лівобережної України як рушійна українського національного відродження (поч. 20 ст.)» кандидат наук із соціальних комунікацій, викладач кафедри журналістики Полтавського педагогічного університету Гліб Кудряшов зауважує: «Книжки «Просвіти», насамперед історичні, написані зрозумілою мовою, пробуджували приспану генетичну пам’ять народу про вільні часи української держави. На початку 1918 року рада Полтавського товариства «Просвіта» ухвалила видати популярну «Історію українського письменства» авторства Володимира Щепотьєва. Згодом цей проект було зреалізовано, і книга у двох частинах під назвою «Розмова про українських письменників» вийшла друком загальним накладом 15 тисяч примірників. Перша частина з’явилася на початку листопада, друга – у грудні 1918 р. Від продажу цієї книги товариство отримало прибуток у сумі 4,5 тисяч карбованців. Полтавська спілка споживчих товариств залишалася основним спонсором «Просвіт». Весною 1918 р. вона започаткувала для них видання популярних брошур під загальною назвою «Український селянський університет», які поширювали знання з різних галузей сільського господарства, історії України, української культури, географії і народознавства».

«Просвіти» – осередки української культури на місцях

У кожній із повітових «Просвіт» громада будувала народний дім, в якому відкривали бібліотеки-читальні та зали для вистав і лекцій. Обов’язковими для «Просвіт» були музично-драматичні гуртки з широким репертуаром українських пісень і драматичних творів. «Перед нами завдання, — говорилося у зверненні правління Зіньківської «Просвіти», — відродити українську культуру, пробудити наш народ, зробити його національно свідомим, розумним».

Гадяцька повітова спілка товариства «Просвіта», очолювана Оленою Пчілкою розширила свою книгозбірню до 3300 томів, нею користувалося більше 800 читачів, зазвичай, з числа учнів початкових шкіл міста і приміських сіл. Гадяцькі просвітяни також організували хор і оркестр народних інструментів, вечірню школу для неписьменних і малограмотних. У селі Лютенька завдяки «Просвіті» майже усі випускники тутешньої школи об’єдналися у аматорський драматичний гурток.

У містечку Оболонь (нині Семенівський район) місцева «Просвіта» відкрила реальне училище для дітей і таке саме училище для дорослих.

У Хоролі «Просвіта» відкрила український дитячий садок та взяла участь у створенні краєзнавчого музею.

У Полтавському повіті незмінним успіхом серед селян користувалися лекції-концерти, які влаштовували «Просвіти». Просвітянський відділ Полтавської повітової земської управи налагодив співпрацю зі школами. У тих селах, де не було народних домів, просвітяни могли користуватися шкільними приміщеннями, але за умов, що їх заходи не перешкоджатимуть навчанню дітей, а відвідувачі не палитимуть і прибиратимуть після себе. У селі Мачухи «Просвіта» взяла участь у створенні краєзнавчого музею й відкрила селянський університет, який мав 50 постійних відвідувачів. Цікаво, що такі уінверситети з ініціативи місцевих «Просвіт» діяли ще у двох містечках, нині райцентрах області – Решетилівці й Диканьці. У фондах бібліотек усіх трьох університетів налічувалося по 3-4 тисячі книг.

Просвітяни завзято створювали книгозбірні. Скажімо, бібліотека у селі Сенча неподалік Лохвиці нараховувала більше 3300 томів! Народний дім Варвинського товариства «Просвіта» Лохвицького повіту теж мав власну бібліотеку. «Бібліотека нараховувала більше тисячі томів. Нею користувалося майже 500 місцевих селян. Товариство «Просвіта» очолював К. Чеверда. Для неграмотних односельців варвинські просвітяни влаштовували колективні читання газет, які протягом останніх чотирьох місяців 1918 р. прослухало 325 чоловік. Влітку цього ж року в Народному домі була влаштована медична виставка, яку відвідало 2084 особи, та прочитано кілька лекцій на медичні теми. При Народному домі працювала і школа грамоти для дорослих, в якій навчалося 58 селян різного віку», – такі дані наводить у своїй монографії Віктор Ревегук. Він наголошує: «Просвіти» Полтавщини займалися також «благодійною діяльністю, спрямованою на поширення знань і ліквідацію неписьменності серед населення». Наприклад, Харківецька «Просвіта» Пирятинського повіту в пам’ять просвітянина Гриші Шахрая, який помер передчасно, заснувала п’ять іменних стипендій для бідних дітей місцевої вищої початкової школи».

У Лубенському повіті «Просвіта» брала участь у створенні краєзнавчих музеїв та зосередилася на заснуванні пересувних бібліотек та проведенні спектаклів. У репертуарі тутешніх драматичних гуртків налічувалося понад 40 п’єс українських драматургів.

Отже, й у період гетьманату Павла Скоропадського попри матеріальну скруту населення і нестабільність політичної ситуації тривав процес національного відродження. Розвиток просвітянського руху – це насамперед акт великої громадянської мужності й самопожертви когорти української інтелігенції, яка гідно виконувала свій обов’язок служіння українському слову та культурі.

Матеріали систематизував Олег Пустовгар, перший заступник голови Полтавського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта». Джерела:

Ревегук В. Я. Полтавщина в огні Української революції (1917-21 рр.) – Полтава, видавець Шевченко Р.В., 2014.

Пустовіт Т. Українська історія Грицька Коваленка // Зоря Полтавщини, офіційний сайт газети, 17.02.2018. режим доступу http://zorya.poltava.ua/ukrainska-istorija-gricka-kovalenka/

Чайка І.Ф. «Червоноармійців ненавидять як собак. Антибільшовицьке повстання Леонтія Христового» // День, офіційний сайт газети, 25.07. 2008. Режим доступу http://incognita.day.kyiv.ua/ternistij-ukrayinskij-derzhavniczkij-shlyax.html

Колектив авторів, Вікіпедія, – Щепотьєв Володимир Олександрович

Колектив авторів, Блавацький С., Пусепліна Н., ОДТРК «Лтава» / історико-документальний фільм «Поборники незалежності.Григорій Ващенко», 2014., режим доступу http://www.ltava.poltava.ua/pobornyky-nezalezhnosti/2/

Колектив авторів, Вікіпедія,-Рудинський Михайло Якович

Колектив авторів, Вікіпедія,-Левитський Олекса Августович

Колектив авторів, Блавацький С.,Пустовіт Т.П., ОДТРК «Лтава» / історико-документальний фільм «Поборники незалежності. Олекса Левитський»,2014, режим доступу http://www.ltava.poltava.ua/pobornyky-nezalezhnosti/7/

Пустовіт Т.П. Це був справжній український патріот, людина з ґрунтовною освітою (Олекса Августович Левитський) // Історія Полтавського педагогічного інституту в особах. – Полтава: АСМІ, 2004.

Колектив авторів, Вікіпедія,-Верховинець Василь Миколайович

Колектив авторів, Блавацький С., Кочерга Н., ОДТРК «Лтава» / історико-документальний фільм «Поборники незалежності .Вадим Щербаківський», 2014., режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=Zdz4TJ85lLw

Нестуля О.О. Виявлення та дослідження пам’яток національно-визвольних змагань українського народу на Полтавщині (1917 – 1920 рр.) : матеріали конференції / – Полтава, 1995.

Перший всеполтавський з’їзд «Просвіт» . Журналі і постанови. – Полтава, 1918.

Герман В. «Просвіта»: історія та сучасність (1868 – 1998) : збірник матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ „Просвіта” ім. Тараса Шевченка / – К. : Вид. центр «Просвіта», «Веселка», 1998.