Верховна Рада своєю Постановою внесла до переліку пам’ятних дат, що відзначаються цьогоріч в Україні на державному рівні ювілей товариства «Просвіта». 2018 рік для просвітян Полтавщини позначений двома знаковими датами. Це 150-річчя з часу заснування товариства «Просвіта» та 100-річчя організаційного оформлення Полтавської обласної структури «Просвіти». Перший губернський з’їзд «Просвіт» відбувся сто років тому – у 1918 році. З нагоди цих поважних дат продовжуємо оприлюднювати історико-краєзнавчі матеріали. Перший матеріал з цієї теми читачі сайту «Український погляд»» можуть прочитати тут https://ukrpohliad.org/national-memory/poltavskomu-oblasnomu-ob-yednannyu-prosvita-100.html
Становлення – стихія переростає у організованість
4 березня 1917 року з ініціативи Товариства Українських Поступовців постала нова політична структура -Українська Центральна Рада (УЦР), яка стала центром згуртування національних сил українського народу. Тож, на Полтавщині, як і по всій Україні, національне відродження стало головним трендом суспільного буття.
Вирішальну роль у цьому процесі відіграли «Просвіти». Зазвичай, їх засновували окрім інтелігенції, солдати-фронтовики з українізованих частин російської армії та сільська молодь. Утримувалися за рахунок кооперативних спілок, допомоги місцевого самоврядування, добровільних пожертв та членських внесків, розміри яких встановлювали самі просвітяни.
Осередки виникали стихійно, а вимоги і діяльність фокусувалися у культурницькій і освітній площині, скажімо просвітяни активно працювали над українізацією шкіл.
Згодом утворення відбувалося організовано – після того як до «Просвіт» долучилися службовці місцевого самоврядування. Після проведених протягом літа 1917 року довиборів і перевиборів земств їх склад у багатьох повітах Полтавської губернії поповнився україноцентрично мислячими активістами з нових громадських інституцій – «Просвіт», Селянських спілок. З приходом просвітян земства із російських імперських органів місцевого самоврядування трансформувалися на українські владні структури — органи Центральної влади на місцях. Діяльність «Просвіт» була б неможливою без матеріальної підтримки з боку різних верств української людності та громадських економічних об’єднань — кооперативних товариств, найбільш чисельною з яких була споживча кооперація. Кандидат історичних наук з Полтавського національного педагогічного університету Віктор Ревегук дослідив, що згідно з даних, що надійшли від 131 споживчого товариства Полтавщини, 100 з них лише протягом 1917 року на культурні цілі («Просвітам», бібліотекам для придбання книг, стипендії учням і студентам з бідних родин тощо) витратили з власних прибутків 104 тисячі 912 карбованців.
А ще опікувався «Просвітами» позашкільний відділ Секретарства освіти УЦР, а на місцях — відділи позашкільної освіти губернських і повітових земських управ. Наприклад , 23 березня з ініціативи просвітян у Полтавському земстві загальні збори викладачів і студентів Полтавського учительського інституту ухвалили: «Перетворити інститут на український. Усі дисципліни викладати українською мовою. Жодного російського викладача».
На початку травня 1917 року полтавська громада Товариства українських поступовців спільно із земством та товариствами «Просвіта» ініціювала скликання Українського з’їзду Полтавщини, який мав об’єднати всі національні сили в боротьбі за самовизначення України і підтримати в цьому домаганні державотворчу діяльність УЦР. З цією метою був утворений губернський «Спільний комітет українських поступових партій та організацій», до якого окрім діячів «Просвіти» увійшли представники Селянської спілки, Українського клубу, українських соціал-демократичних партій , товариства «Боян» та ін. З’їзд відбувався протягом 21-22 травня у Полтаві.Делегати проголосили підтримку Центральній раді і підтримали традиційну для того часу вимогу широкої національно-територіальної автономії України. Діяч Полтавської «Просвіти», член правління Полтавських споживчих товариств, голова Полтавської губернської земської управи Михайло Токаревський на Всеукраїнському національному конгресі 1917 від Полтавської губернії був обраний до УЦР.
«Просвіта» у Полтаві
12 квітня 1917 року відбулися установчі збори Полтавського міського товариства «Просвіта». Як повідомляє сайт «Енциклопедія історії України»: «Засновниками стали М.Непийвода, Г.Маркевич, Ф.П.Наконечний, В.Андрієвський, О.Товкач, Г.Коваленко». Узяли участь понад 250 чоловік – відомих істориків, етнографів, діячів культури, вчителів,священиків. Обговорювалися питання організації лекцій серед населення, створення українських бібліотек, українського книгодрукування та ін. Після тривалих дискусій створили в складі Полтавського міського товариства «Просвіта» чотири комісії за напрямками роботи: бібліотечну, лекційну, освітню і театральну. Головою було обрано Григорія (Грицька) Коваленка – громадського діяча, лікаря, художника, історика, автора підручника з історії, інспектора позашкільного відділу Полтавської губернської земської управи. Незабаром Полтавське міська «Просвіта» стала методичним центром для всіх «Просвіт» Полтавщини. «Товариство, — говорилося в статуті , — має на меті допомагати культурному розвитку українського народу в межах Полтавської губернії. Щоб досягти того, товариство видає книжки, журнали, часописи і таке інше; відкриває бібліотеки, музеї, читальні, книгарні, споряджує публічні лекції, відчити, загально-просвітні курси, спектаклі, літературно-музичні вечори, концерти, вистави і таке інше; засновує школи, приюти, ясла і інші просвітні добродійні заклади».
Видавничою справою опікувався Григорій Коваленко. Під його орудою Полтавська „Просвіта” видає книжки, журнали, часописи для дітей, бо ж «найбільш виховуюче значіння має книжка» . У дослідженні «Видавнича діяльність товариств «Просвіта» лівобережної України як рушійна українського національного відродження (поч..20 ст.)» кандидат наук із соціальних комунікацій, викладач кафедри журналістики Полтавського педагогічного університету Гліб Кудряшов повідомляє: «Серед видань товариства привертають увагу «Каталог українських книжок, придатних для шкіл всіх типів» З. Курдиновського, «Миші і кіт» В. Дороша, «Казка про правду і кривду» Панаса Мирного, «Коти – хазяї» (дитяча збірка народних творів, підібраних О. Бузишиним), шкільні збірники нот Ф. Попадича, розбірна і методична абетки Петрики. У цей же період місцева спілка споживчих товариств за погодженням із губнаросвітою видала на допомогу самодіяльним культурно-просвітнім закладам популярні брошури та різноманітні методичні посібники під загальною назвою «Бібліотечка «Просвіти» (тож можемо говорити про заснування серії видань). Є свідчення, що видані в цій серії нариси з історії України Г. Коваленка, поради сільським господарям користувалися попитом і за межами Полтавської губернії».
Діяльність «Просвіти» знаходила жвавий відгук серед полтавців. Яскравим свідченням цього стало перше за багато років легальне вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Ось як описує цю непересічну подію в культурному житті Полтави кандидат історичних наук Віктор Ревегук у книзі «Полтавщина в перший рік Української революції»: «Тисячі жителів Полтави та навколишніх сіл, військові частини полтавської залоги і юнкери Віленського військового училища та кадети військової школи зібралися весняного дня 16 квітня (за старим стилем) під національними синьо-жовтими прапорами на Соборному майдані для проведення урочистої панахиди. В ній взяли участь також учні шкіл і гімназій та делегати губернського селянського з’їзду в національних костюмах.Незважаючи на вітер і дощ, майдан був заповнений вщент. По закінченню панахиди з собору разом з людьми вийшли священики. Оркестр заграв «Заповіт» Тараса Шевченка , і всі зняли капелюхи. Проповідь отця І.Петровського, яку він виголосив українською мовою, була насичена цитатами з віршів Тараса Шевченка. Зі святом присутніх вітав і отець Федір Булдовськдй. «Прийшов час, — говорив він, — і сталося диво: воскресла Україна, воскресла й наша мова. Воскресла і пішла небоязко по вільній землі». Місто ще не бачило такого злету українського національного духу. Майдан буквально квітнув від розмаїття прапорів і барвистих національних костюмів. Із Соборного майдану десятитисячна демонстрація пройшла до губернського земства і пам’ятника Івану Котляревському, біля якого Український хор виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна», підхоплений всіма присутніми. З балкона міської управи демонстрантів вітав міський голова Семенченко».
З огляду на чималу кількість охочих, міська «Просвіта» влаштувала курси українознавства для всіх бажаючих мешканців Полтави. У числі інших предметів слухачі опановували на них і ділову українську мову.
З ініціативи секретаря освіти Української народної республіки, уродженця Полтави, просвітянина Івана Стешенка у Полтаві почали відкривати українські гімназії. Першу — імені Котляревського — розташували у будівлі на нинішній вулиці Небесної сотні, 45. 22 серпня 1917 року загальні збори членів Павленківської «Просвіти», яка була однією з найчисельніших у Полтаві, вирішили заснувати в цьому передмісті українську гімназію, звернувшись з клопотанням до губернського і повітового земств. Після ретельного обговорення проекту земства виділили для української гімназії по 10 тисяч карбованців, але їх виявилося замало. Тому надалі фінансувалася гімназія коштом Павленківської «Просвіти», невеликої плати за навчання учнів та добровільних пожертвувань жителів передмістя. Зокрема, як виявив полтавський історик Борис Тристанов, «1тисячу 582 карбованці надали залізничники зі станції Полтава-Київська». Гімназію на Павленках відкрили у грудні 1917 року. У перший навчальний рік записалося 78 хлопчиків і дівчаток, які були поділені на три класи, з них два підготовчих. Очолив її викладач Кадетського корпусу Павло Голобородько. Тристанов віднайшов листа тещі Голобородька — Олімпіади Петренко. З нього відомо, що будівля гімназії була взята в оренду у представника Полтавського дворянства Михайла Герценвіца. Вчителями працювали досвідчені педагоги, серед них і видатний український педагог, діяч Української Народної Республіки, активіст «Просвіти» Григорій Ващенко. Більшість учителів мали університетську освіту або закінчили Вищі жіночі курси. Велика увага в гімназії надавалася естетичному вихованню учнів, часто влаштовувалися мистецькі ранки і вечори. Ще одну українську гімназію відкрили на Подолі. Вона мала п’ять класів, з них два підготовчих. Очолював її відомий мовознавець і педагог, уродженець Галичини Іван Прийма. До речі, завдяки декомунізаційному закону, з ініціативи Тристанова на топонімічній мапі Полтави з’явилася вулиця на честь Івана Прийми.
18 листопада створили Український народний театр. Відкриття співпало з початком театрального сезону. З вітальною промовою перед глядачами від імені Центральної ради виступив діяч «Просвіти» Віктор Андрієвський, а потім хор під захоплені вигуки «Слава!» двічі проспівав національний гімн «Ще не вмерла Україна» та «Заповіт» Т. Шевченка. Першою виставою полтавського Українського театру стала драма Гришинського «Брат на брата».
Полтавська «Просвіта» за задумом її фундаторів мала стати методичним центром для подібних товариств усієї губернії. Відтак Григорій Коваленко на шпальтах «Полтавских епархиальних ведомостей» , яке тоді мало найбільший наклад на Полтавщині, опублікував детальну інструкцію з їх організації та діяльності не лише у Полтаві, але й на теренах всього Полтавського краю. Діяльність «Просвіт» мала починатися з придбання українських книжок і передплати українських періодичних видань та влаштування громадських читалень. Оскільки спеціальних приміщень для них не існувало, читальні рекомендувалося влаштовувати в школах, волосних управах або Народних будинках, якщо вони були. Іншим напрямком було відкриття недільних або вечірніх шкіл з ліквідації неписьменності та курсів (особливо для молоді) з вивчення української історії, мови і письма з тим, «щоб усі добре вміли писати по-нашому». Рекомендувалося також створювати при «Просвітах» драматичні гуртки і хори, які б співали на народних зібраннях «гарні українські пісні». «Беріться до діла всі, — закликав у «Полтавских епархіальних відомостях» Григорій Коваленко, — в кого душа жива, хто любить Україну, наш народ і хоче йому добра».
«Просвіти» густою сіткою вкрили Полтавщину
На заклик Грицька Коваленка відгукнулися сотні мешканців Полтавщини.
Протягом 1917 року товариства «Просвіта» густою сіткою вкрили Полтавщину. Велику наукову і методичну допомогу «Просвітам» надавало педагогічне бюро Полтавського губернського земства, колектив якого розробив і протягом жовтня 1917 року розіслав сільським товариствам «Просвіти» тексти лекцій обсягом один-два друкованих аркушів на теми: «Занепад і відродження України», «Природа, багатства і людність України», «Громадяни, їх права і обов’язки», «Земське самоуправління: історія і сучасні завдання», «Українські громадські діячі» та ін.
Полтавський повіт. За даними сайту «Енциклопедія історії України», « у вересні 1917 в Полтавському повіті існувало 50 філій «Просвіти»». Зазвичай, осередки з’являлися внаслідок чисельних революційних зібрань. Наприклад, «Просвіта» в селі Великі Будища виникла з ініціативи писаря сільської управи. Її активісти організували похід сотень селян на Великодні свята з синьо-жовтими прапорами і портретами Тараса Шевченка з Великих Будищ до Опішні, де відбувся тритисячний мітинг. «Після цього мітингу, – згадував пізніше майбутній громадсько-політичний діяч лівого спрямування , історик, економіст, ректор Українського технічно-господарського інституту у німецькому Реґенсбурзі, політолог Іван Майстренко, – в Опішному почалося справжнє «українське життя»: виникла Селянська спілка, утворився осередок української партії соціалістів-революціонерів та товариство «Просвіта». Сімнадцятирічний Іван Майстренко був серед фундаторів і очільників просвітянського осередку.
Миргородський повіт. На початку березня 1917 року на зібранні Миргородського українського громадського комітету була створена повітова просвітня комісія, але перше її засідання відбулося лише 8 червня. Тому створення сільських «Просвіт» у повіті відбувалося стихійно, з ініціативи самих селян та вчителів. Влітку 1917 року на Миргородщині вже існувало 17 волосних товариств «Просвіта», серед них одне із найпотужніших діяло у Великих Сорочинцях. Тут фундаторами стали учні місцевої Учительської семінарії — члени «Юнацької спілки». Навесні і влітку 1917 року місцеві «Просвіта» і «Юнацька спілка» влаштували декілька масових демонстрацій на підтримку Центральної ради, які пройшли під національними синьо-жовтими прапорами і сприяли політичному пробудженню місцевого селянства. Фундатори «Просвіти» Великих Сорочинець згодом стали активними борцями за незалежність – Олександр Доценко після закінчення Віленського військового училища у Полтаві став ад’ютантом головного отамана військ УНР, голови Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри (до речі, він теж належав до «Просвіти»), а п.Бутенко-начальником його канцелярії.
Першочерговим завданням миргородської просвітньої комісії стала підготовка і скликання Миргородського повітового з’їзду «Просвіт», аби привести процес створення в організоване русло і обмінятися першим досвідом. На з’їзд, що відбувся 18 червня, були запрошені вчителі, представники волосних «Просвіт» і керівники щойно створених секцій при просвітній комісії — всього більше 100 чоловік. Делегати зібрання створили повітове бюро «Просвіт» у складі О.І.Хоменка (голова), М.Н. Бакала (його заступник) і А.Ф. Болгарова (секретар) , секції по напрямках роботи( організаційно-лекційна, видавнича, бібліотечна і театральна), схвалили статут та визначили назви лекцій. Зокрема це: «Причини Лютневої революції в Росії», «Вибори до Установчих зборів», «Державний лад і автономія України, Перший Універсал і Центральна рада», «Просвіти» і їх значення», «Селянські спілки і доля селянства в державному житті України». Затвердили й тематику бесід: політичні партії і їх програми, ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, соціалізація землі, земельні комітети, мова і школа тощо. Попри гарячу пору літніх польових робіт, приїзди просвітянських лекторів, зазвичай, завершувалися створенням сільських «Просвіт».
Деякі приклади практичної діяльності волосних «Просвіт» відшукав історик Віктор Ревегук на шпальтах тогочасних газет: « 15 жовтня 1917 року «Просвіта» села Матяшівки, що на Миргородщині, влаштувала свій перший спектакль «По ревізії», акторами в якому були звичайні сільські хлопці і дівчата. Його успіх перевершив усі сподівання: приміщення школи не могло вмістити всіх бажаючих потрапити на виставу. Згодом просвітяни поставили водевіль «Панська хитрість» та виставу «На Україні». Хомутецька «Просвіта», яку очолював Н.Калюжний, протягом 1917 року поставила більше десяти вистав, відкрила книгозбірню та розпочала будівництво Народного дому, історико-краєзнавчого музею і професійної школи».
У Шишаках Миргородського повіту «Просвіта» виникла з ініціативи рядового російської армії Дмитра Солов’я – майбутнього історика, економіста-кооператора і статистика, педагога і публіциста, дійсного члена Української Вільної Академії Наук (УВАН) у США. Їдучи делегатом від Української солдатської громади Азовської залоги на Національний конгрес у Києві, зупинився на деякий час у Шишаках, де тоді мешкала його дружина. У розмові з ним селяни висловили бажання заснувати в Шишаках «Просвіту» і він пообіцяв їм допомогти. Стихійно виникла ініціативна група молоді. Дмитро Соловей нашвидкоруч написав проект статуту і вже за кілька днів біля волосної управи зібралися селянські збори. Дівчата пошили жовто-блакитну хоругву, а хлопці дістали великий портрет Тараса Шевченка. Організувався хор. На зборах перед селянами виступили учень Миргородської художньої школи Максим Чорнобай, Дмитро Соловей і Нечипір Чумак, які пояснили присутнім значення культурно-просвітньої роботи в справі піднесення національної свідомості українського народу і відтак запропонували заснувати «Просвіту». Селяни тут же постановили віддати для «Просвіти» старий будинок волосної управи, який стояв пусткою і потребував ремонту. Відразу ж хтось пішов із капелюхом збирати гроші для «Просвіти». Потім усі присутні з жовто-блакитною хоругвою і портретом Тараса Шевченка пройшли вулицями села, співаючи національний гімн «Ще не вмерла Україна» та українські народні пісні. Того ж вечора відбулися установчі збори членів «Просвіти», на яких обрали правління товариства та комісії: бібліотечну, господарську і театральну. Тим часом селяни влаштували толоку: привели в порядок старий будинок волосної управи, зокрема відремонтували дах, двері, вікна, помазали й побілили стіни, вимили підлогу. Бібліотеку, що належала «Обществу трезвости», передали «Просвіті». Проте серед більш ніж двох тисяч томів, призначених для читання селянам, не було жодної україномовної книги. Тож, повертаючись із Національного конгресу в Києві, Дмитро Соловей привіз до Шишак повну корзину книг української літератури. На допомогу прийшли й інші українські патріоти. Спільними зусиллями вони зібрали бібліотеку, яка через рік уже налічувала більше 1900 томів. При Шишацькій «Просвіті» існувала і читальня, де було досить українських газет і кожний, хто цікавився суспільно-політичним життям в Україні і на Полтавщині, міг їх переглянути. При «Просвіті» працювали вечірня школа для дорослих, де вчителями були викладачі місцевих початкових шкіл та драматичний гурток ,який ставив спектаклі популярних українських авторів. За театральне приміщення останньому слугувала повітка пожежної сторожі. Декорації до спектаклів малював Нечипір Чумак та інші шишацькі художники-самоучки.
Гадяцький повіт. Протягом березня-квітня 1917 року в Гадяцькому повіті було створено 27 товариств «Просвіти», у травні їх уже було 35. 18 червня сільські товариства «Просвіти» об’єдналися в повітову спілку, головою ради якої було обрано Олену Пчілку (Косач)-видатну українську письменницю, етнографа, публіциста, діяча Центральної Ради, маму Лесі Українки. Товаришем голови Гадяцького повітового товариства «Просвіта» учасники учасники зїзду обрали Віктора Злотчанського, писарем — Григорія Апостола, скарбником — Ісидора Борисова, відповідальним за просвітницьку роботу серед населення – Петра Лесіва.
Одним з перших україномовних видань на Полтавщині стала газета Гадяцького земства «Рідний край», яку редагувала Олена Пчілка. До місцевих осередків «Просвіти» та до початкових шкіл видання надходило безкоштовно.
Протягом короткого часу «Просвіта» відкрила у Гадячі читальню і книгозбірню, якою користувалося більше 800 дітей, школу для дорослих на Заярі (околиця Гадяча-авт.), створила і демонструвала для гадячан спектаклі,серед яких найбільших успіхом користувалися «Мартин Боруля», «Мати-наймичка» та «Хмара». Виручені від спектаклів гроші передали робітникам місцевих деревообробних підприємств та воякам 663-го українізованого полку для придбання бібліотеки українських видань. У приміщенні вищої початкової школи Гадяча молоді вчительки-просвітянки М.Марусова-Німцова та Кобезова влаштували декілька дитячих ранків.
22 жовтня в Гадячі відбулося урочисте відкриття організованого Оленою Пчілкою Українського національного хору. Презентацію відвідали й виступили з вітаннями голова хорової секції музичного відділу Секретарства освіти УЦР О. Приходько, представник Варшавського українського хору Д. Бутовський, композитор В. Стеценко та етнограф і фольклорист Д.Верховинець.
Пирятинський і Лохвицький повіти. У Пирятинському і Лохвицькому повітах сільські «Просвіти» утворювалися з ініціативи місцевого самоврядування та місцевої Української громади, яка ними і опікувалася.
Виборна влада Лохвицького повіту активно підтримала жителів волосного селища Вороньки, котрі вирішили негайно запровадити викладання української мови в школах волості і заснували «Просвіту».
3 квітня на зборах учнівської молоді була заснована «Просвіта» в селі Харківцях (нині входить до Лохвицького району). Її членами зголосилися стати 21 юнак, а головою було обрано Миколу Кулинича. Проте перший склад «Просвіти» виявився бездіяльним, оскільки більшість її членів невдовзі роз’їхалася із села на навчання. Справжня культурно-просвітницька робота почалася лише влітку 1917 року, коли було обране нове керівництво «Просвіти», яке очолив Марко Сичило, та прийнято статут товариства. Метою своєї діяльності харківецькі просвітяни визначили: заснувати в селі українську книгозбірню, провести українізацію місцевої школи, влаштовувати для односельців лекції, вистави, музичні і літературні вечори, дитячі ранки тощо. Згідно статуту, членами товариства харківецької «Просвіти» могли стати всі, «хто дбає про користь свого рідного краю», починаючи з шістнадцятирічного віку. Керівним органом «Просвіти» визначалася рада у складі восьми чоловік. На загальних зборах просвітяни обирали із свого середовища голову, його заступника, писаря, бібліотекаря і скарбника, а також ревізійну комісію у складі трьох осіб. Зібрання і публічні заходи просвітяни проводили у приміщенні вищої початкової школи. Більшість мешканців Харківців були неписьменними, тож просвітяни влаштовували для них колективні читання газет, шевченківського «Кобзаря» та творів інших українських письменників і поетів.Кошторис за 1917 рік складався із членських внесків, які становили один карбованець 20 копійок на рік, разом — 56 крб. 76 коп.(з цього можна зробити висновок, що в товаристві налічувалося більше 50 чоловік), надходжень від земства — 340 крб., виручки від вистав — 572 крб., від щедрівок — 116 крб. 50 копійок та від продажу книг — 74 крб. 34 копійки. Отже, прибутки від власної діяльності складали більшу частину надходжень до скарбниці «Просвіти» у селі Харківці.Реалізуючи свої статутні засади, харківецькі просвітяни передусім вважали за потрібне відкрити книгозбірні для односельців. З цією метою вони закупили на 220 крб. творів українських авторів, портретів Тараса Шевченка і Бориса Грінченка, а також підручників для школи, в тому числі читанок «Рідне слово». Частина книг для книгозбірні була зібрана шляхом добровільних пожертвувань. Так, місцевий житель Григорій Кривець передав до книгозбірні 77 придбаних на власні кошти книг. На кінець 1917 року в сільській бібліотеці вже налічувалося 511 томів. Там були твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Михайла Грушевського, Софії Русової, Гната Хоткевича та ін. Число читачів бібліотеки на кінець 1917 року зросло до 214. Під час літніх польових робіт на кошти «Просвіти» в селі були відкриті дитячі ясла, які щоденно відвідувало від 95 до 115 дітей.
У Хоролі з ініціативи відомого громадського діяча В.Бірюкова був влаштований «Народний науковий музей». У травні 1917 року його правління, враховуючи високий авторитет місцевої «Просвіти», очолюваної Л.Безпальком, передало музей у її відання.
Лубни і Лубенський повіт. Появі просвітянського руху у цьому краї слід завдячувати завзятим поборникам українства, рідним братам Шеметам : члену Центральної Ради Володимиру Михайловичу (1873-1933), громадському і політичному діячеві Миколі Михайловичу (1882-1918), публіцисту Сергію Михайловичу (1875-1957). 11 червня 1917 року Лубенське земство, де головою управи було обрано Володимира Шемета вирішило українізувати повітові установи. Ухвала передбачала утворення повітової шкільної ради в складі представників від учителів, Селянських спілок і «Просвіт». Шкільна рада мала дбати про «рідну українську школу». Лубенське земство виділило 15 тисяч карбованців на курси українознавства для вчителів та зобов’язало телефоністок вивчити українську мову.
9 травня Лубенський міський Громадський комітет вирішив у місцевому російськомовному «Вестнике» розпочати друкувати матеріали українською мовою, редактором на пропозицію «Просвіти» було призначено Г.Саєнка. 11 червня 1917 року «Просвіта» с. Литвяки скликала сільський сход з приводу заснування української гімназії, на який прибули і селяни з Вовчика та Вовчої Долини — близько 5 тисяч чоловік. Вже за декілька хвилин для потреб рідної школи вони зібрали з-поміж себе більше 5 тисяч карбованців.
Отож, як зауважує у монографії «Полтавщина в перший рік Української революції. Доба Центральної Ради» кандидат історичних наук Віктор Ревегук: «… у добу Української Центральної Ради перші просвітянські організації і осередки виникали як природний потяг українського народу до культури, знань і освіти. Після багатьох років російських імперських заборон «Просвіти» перебрали на себе майже всю культурно-просвітницьку роботу в містах і селах Полтавщини».
Матеріали систематизував
Олег Пустовгар,
перший заступник
голови Полтавського обласного
об’єднання ВУТ «Просвіта»
Джерела:
Ревегук В. Я. Полтавщина в перший рік Української революції. Доба Центральної Ради (березень 1917-квітень 1918 рр. – Полтава: АСМІ, 2007.
Пустовіт Т. Українська історія Грицька Коваленка//Зоря Полтавщини,офіційний сайт газети,17.02.2018. режим доступу http://zorya.poltava.ua/ukrainska-istorija-gricka-kovalenka/
Пустовіт Т. Віктор Андрієвський – видатний літописець доби Української Народної Республіки//Зоря Полтавщини,офіційний сайт газети,25.08.2016., режим доступу http://www.old.zorya.poltava.ua/2016/08/25/viktor-andriyevskyj-vydatnyj-diyach-i-litopysets-doby-ukrayinskoyi-narodnoyi-respubliky/
Ревегук В. Я. Полтавщина в огні Української революції (1917-21 рр.) – Полтава, видавець Шевченко Р.В., 2014.
Грицун Р. Хто ці люди. Брати Шемети. – Інтернет-видання «Трибуна» від 16 серпня 2016 р.
Білоусько О. А., колектив авторів. Історія Полтавщини для 6-11 класів загальноосвітньої школи. – Офіційний сайт «Полтавіка» (НРП-Центру дослідження історії Полтавщини).
Кудряшов Г.О. , «Журналістика,філологія, медіаосвіта. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Збірник наукових доповідей»,т.1 , Полтава: Освіта, 2009. – 436 с. – Доповідь «Видавнича діяльність товариств «Просвіта» лівобережної України як рушійна українського національного відродження(поч..20 ст.)
Нестуля О.О., «Виявлення та дослідження пам’яток національно-визвольних змагань українського народу на Полтавщині (1917 – 1920 рр.) : матеріали конференції» / – Полтава, 1995.
Коновець О., Український ідеал. Історичні нариси. Діалоги / К. : Видавничий центр «Просвіта», 2003.
Колектив авторів., Перший всеполтавський з’їзд «Просвіт». Журналі і постанови. – Полтава, 1918.
Герман В. «Просвіта»: історія та сучасність (1868 – 1998) : збірник матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ „Просвіта” ім. Тараса Шевченка / Упоряд., ред. В. Германа. – К. : Вид. центр «Просвіта», вид. «Веселка», 1998.
Колектив авторів., Сторіччя Матері «Просвіти». Нарис Історії Матірного Товариства Просвіти і огляд просвітніх товариств у Канаді. – Вінніпеґ, Манітоба, Канада : Українське товариство Читальня «Просвіти».
Полтавське товариство «Просвіта». – Колектив авторів, Вікіпедія.
Малюта О.В., редкол:Смолій В.А.(голова) та ін..Інститут історії України НАН,- Полтавське товариство «Просвіта». – Енциклопедія історії України у 10 т., режим доступу http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Poltavske_tovarystvo
Токаревський Михайло Дмитрович. – Колектив авторів, Вікіпедія.
Самойдюк М.,- Столітня гімназія на Павленках – незалежністю побудована-незалежністю й знищена,- інтернет-видання «Полтавщина» від 26.07.2017,режим доступу https://poltava.to/news/43727/
Юренко О.П., редкол:Смолій В.А.(голова) та ін..Інститут історії України НАН,- Соловей Дмитро Федорович. – Енциклопедія історії України у 10 т., режим доступу http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21STR=Solovej_D
Колектив атворів, «Історія Полтави» (сайт Бориса Тристанова),-Стешенко Іван Матвійович, режим доступу http://histpol.pl.ua/ru/poltavskij-rodoslov/alfavitnyj-ukazatel-rodov/spisok-rodov-l?id=3017
Колектив атворів, «Історія Полтави» (сайт Бориса Тристанова),- Іван Прийма, режим доступу http://www.histpol.pl.ua/ru/component/content/article?id=2736
Майстренко І., «Історія мого покоління.Спогади учасника революційних подій в Україні», Діаспоріана Електронна бібліотека, Едмонтон , Канадський Інститут Українських Студій, Альбертський Університет,режим доступу http://diasporiana.org.ua/memuari/870-maystrenko-i-istoriya-mogo-pokolinnya-spogadi-uchasnika-revolyutsiynih-podiy-v-ukrayini/
Чернов А., «Зірка українського відродження.Чого протягом семи століть можновладці не змогли пробачити Олені Пчілці», сайт газети «День» від 25.07.2009р.,режим доступу https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/zirka-ukrayinskogo-vidrodzhennya
Шалагінова О., «Про що шепоче Зелений гай:з історії родинного гнізда Драгоманових-Косачів на Полтавщині» , ( «Олена Пчілка і Гадяч,Науковий збірник, – К., 2010. – 95 с.)., офіційний сайт Полтавського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта», режим доступу http://www.prosvita.poltava.ua/?p=1059
