У жовтні 1898 року у с. Лютенька на Полтавщині народився Петро Гузь – кобзар, автор пісень про визвольні змагання, Тараса Шевченка та Голодомор, співак Миргородської капели бандуристів, артист ансамблю лірників при Київській філармонії, учасник антибільшовицького повстання в Гадяцькому повіті, один із визначних бандуристів ХХ ст. Згідно із Постановою ВР про пам’ятні дати та ювілеї 130-річчя із дня народження Петра Гузя цьогоріч відзначається на державному рівні. Тож за ініціативи полтавського представництва Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та комісії з реалізації державної політики відновлення та збереження національної пам’яті українського народу на території Лютенської територіальної громади Миргородського району, яку очолює сільський голова Володимир Омельченко, інформаційний центр «Регіон» створив тематичне просвітницьке відео «Петро Гузь – лютенський кобзар».
Спікерами-оповідачами відео стали краєзнавець, письменник, педагог Іван Чайка та представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. Цими днями у громаді відділ освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Лютенської сільської ради Миргородського району (начальниця Наталія Романенко) та комунальний заклад «Центр культури та дозвілля» провели презентацію-показ цього відеоматеріалу.
У цьому відео Іван Чайка і Олег Пустовгар привернули увагу глядача до того, що навіть попри щонайжорстокішу сталінщину Гузь не мовчав про Голодомор-геноцид українського народу. «Напевне, вразила жахлива доля рідного села: 6 грудня 1932 року комуністичний московський режим СРСР заніс Лютеньку на «чорну дошку». Зазвичай «чорні дошки» «присвоювали» тим селам, де найактивніше підтримували УНР, її провідників, таких як Леонтій Христовий; де чинили опір колективізації та беззаконню російських більшовиків. «Чорні дошки» означали блокування сіл спецзагонами НКВС та військами Червоної армії, заборону торгівлі й виїзду населення за межі села, вилучення всіх харчів, що спричинило голодну смерть мільйонів українців. Лютенька заплатила за занесення на «чорну дошку» страшну ціну – майже чотирма тисячами життів. Художник, кобзар, поет, священик УАПЦ, правозахисник, учасник підпілля ОУН, політв`язень комуністичних концтаборів Микола Сарма-Соколовський у поемі «Анафема» згадував пісню «Ні зернини, ні макухи», яку виконував Петро Гузь», – розповів Пустовгар.
