З нагоди 150-річчя з часу заснування товариства «Просвіта», і 100-річчя організаційного оформлення Полтавської обласної структури продовжуємо публікацію історико-краєзнавчих матеріалів. Попередні статті сайт «Український погляд» оприлюднював тут https://ukrpohliad.org/national-memory/poltavskomu-oblasnomu-ob-yednannyu-prosvita-100.html і тут https://ukrpohliad.org/national-memory/prosvita-na-poltavshhyni-dobu-ukrayinskoyi-tsentralnoyi-rady.html
Населення Полтавщини, як і всієї України, активно включилося в політичне життя. Національно-визвольний рух, що йшов на піднесення, охопив усі верстви українського суспільства: органи місцевого самоврядування, жителів міст, селянство, молодь, церкву. Основні його вимоги зводилися до національно-територіальної автономії України. Полтавці схвалювали і підтримували дії Української Центральної Ради (УЦР), спрямовані на автономізацію України. За легальних умов відновили свою діяльність або виникли нові українські політичні партії, ради, профспілки. Товариство «Просвіта» на Полтавщині було однією з найголовніших складових національно-визвольного руху.
«Україні-юридичний стутус часів Мазепи»-вимога полтавських просвітян
У травні 1917 року на шпальтах газети «Полтавский день» розгорнулася жвава дискусія про майбутнє України з огляду на повалення самодержавства в Росії. В ній взяли участь представники політичних партій, що діяли на Полтавщині та відомі громадські діячі. Питання автономії України розглядалося учасниками дискусії в тісному зв’язку з перспективою формування в складі російської армії окремих українізованих військових частин. Переконаними прибічниками автономії України виступали діячі Полтавської «Просвіти» Григорій Коваленко та Віктор Андрієвський. Вони доводили, що долю України може вирішити лише український народ, а не Всеросійські Установчі збори. Григорій Коваленко, зокрема, наголошував, що «Україні має бути повернутий той юридичний статус і політичні права, які вона мала за часів гетьмана Івана Мазепи».
Віктор Андрієвський хотів бачити в складі Тимчасового уряду особливого комісара в українських справах і захищав необхідність створення окремих українських військових формувань.
Громадська і фінансова підтримка Центральної Ради на Полтавщині.Участь «Просвіти»
Тимчасовий уряд не виділяв коштів для забезпечення діяльності УЦР, відтак остання звернулася із закликом до народу створити Український національний фонд шляхом добровільних пожертвувань. Ініціатором збору виступили «Просвіти» та вчителі. Приміром, селяни Горбів Кременчуцького повіту зібрали 72 карбованці, Горбівська «Просвіта» з власних прибутків виділила ще 87 карбованців, а сільські сходи, що пройшли в Мозоліївці, Святилівці, Гріньках і Тимошівці цього ж повіту, зібрали 394 крб. У відповідь на патріотичний почин кременчуцьких селян УЦР надіслала їм телеграму з вдячністю за безкорисну допомогу.
На рідну справу селяни Тишків Лубенського повіту добровільно обклали себе податком у розмірі 10 копійок з кожної десятини землі та по 3 карбованці з власників крамниць. 5 липня Полтавське губернське земство з ініціативи «Просвіти» перерахувало для потреб УЦР 200 тисяч карбованців. Всенародна підтримка УЦР свідчила, що з маловідомого зібрання київських інтелігентів на початку своєї діяльності вона стала авторитетною політичною силою в Україні, здатною приймати акти конституційного значення.
Вимоги автономії, з якою українська людність тоді пов’язувала національне відродження і вирішення соціальних питань повсякденного життя, звучали все наполегливіше. На початку травня 1917 року Полтавська громада Товариства Українських Поступовців (ТУП) виступила ініціатором скликання Українського з’їзду Полтавщини, утворивши з цією метою «Спільний комітет українських поступових партій та організацій», до якого увійшли передусім представники товариства «Просвіта» , а також Селянської спілки, партій українських есерів і соціал-демократів, Українського клубу, товариства «Боян» та ін. З’їзд відбувся 21-22 травня в Полтаві. Його делегати висловили щире вітання і подяку УЦР за її діяльність, спрямовану на піднесення національної свідомості українського народу і державотворчу діяльність. Висловлено домінуючу у тогочасному суспільстві вимогу широкої національно-територіальної автономії і перетворення Росії на федерацію демократичних республік. Делегати зажадали негайно призначити при Тимчасовому урядові міністра у справах України та сформувати у складі російської армії три українських військових корпуси.
Проведення Українського з’їзду Полтавщини сприяло згуртуванню національних сил українського народу і поклало початок створенню їх організаційних структур на місцях. Наприклад, у Лубнах була створена коаліційна рада українських громадських організацій та Український демократичний союз.
Не знайшовши порозуміння з Тимчасовим урядом Росії, УЦР 10 червня 1917 року проголосила «Універсал Української Центральної Ради для українського народу, на Україні і поза Україною сущого». В ньому говорилося: «Нехай буде Україна вільною. Не одділяючись од всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям, хай порядок і лад на Україні дають вибрані вселюдним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські збори (сейм)». Таким чином, УЦР, аби врятувати край від анархії і руїни, що насувалися з Росії, брала вирішення долі українського народу до своїх рук.
Незабаром про Універсал довідалися у найвіддаленіших селах і хуторах Полтавщини. Практично всі верстви української людності і органи місцевого самоврядування та громадські організації підтримали Перший Універсал. 16 червня, обговоривши текст Універсалу, Лубенське і Миргородське земства та Миргородська міська дума вирішили підтримати УЦР, а Полтавська повітова земська управа — виконувати розпорядження Тимчасового уряду лише за згодою вищого представницького органу України.18 червня Хорольська повітова рада селянських депутатів ухвалила: «Щиро вітати Українську Центральну Раду, як оборонця і визволителя з кайданів неволі нашої колись вільної, а тепер пригнобленої неньки України».
Для обговорення Універсалу УЦР 20 червня «Просвіта» та інші патріотичні організації ініціювали скликання надзвичайного губернського земського зібрання.Його учасники підтримали проголошення автономії України.
Після Першого Універсалу УЦР створила і перший уряд автономної України, який називався Генеральний секретаріат. До його складу ввійшли і уродженці Полтавщини, члени «Просвіти»: Симон Петлюра (належав до Київської міської організації, обійняв посаду секретаря у військових справах та
Іван Стешенко-просвітянин, перший Генеральний секретар освіти, українізатор освіти
Іван Стешенко (належав до Полтавської міської організації і став секретарем у справах освіти).
Ці події змусили Тимчасовий уряд погодитися на переговори з УЦР, які закінчилися компромісом, зміст якого був закріплений у другому Універсалі. Центральна Рада набула статусу автономного територіально-адміністративного утворення з власним представництвом.
Якщо в Кременчуці, найбільш зрусифікованому місті Полтавщини, проголошення першого Універсалу пройшло непомітно, то другий Універсал після бурхливого обговорення міська дума прийняла переважною більшістю голосів — проти голосували лише четверо більшовиків.
Після досягнення компромісу між Центральною Радою і Тимчасовим урядом Полтавським губернським комісаром за рекомендацією губернської ради робітничих, солдатських і селянських депутатів було призначено Андрія Лівицького — українського патріота, активного діяча Революційної Української партії з часу її створення. А ще пан Андрій був одним із найактивніших діячів «Просвіти» Золотоніського повіту Полтавської губернії.Суспільно-історичний ресурс «На скрижалях» (стаття «Правонаступник Петлюри») зазначає таке: «За сприянням Андрія Лівицького у Золотоніському повіті було засноване товариство «Просвіта», налагоджено видання газети «Вісти з Просвіти». Від січня 1919 року Лівицький обіймав посади: тимчасового керуючого Міністерством внутрішніх справ УНР, товариша міністра і міністра юстиції, заступника голови Ради міністрів в урядах УНР, голови дипломатичної місії УНР у Варшаві. Протягом 1920-1921 років та 1922-1926 років очолював уряд УНР на еміграції. Після трагічної загибелі Симона Петлюри очолив Директорію УНР та перейняв посаду Головного отамана військ УНР. Протягом подальшого життя на еміграції очолював Державний центр УНР. Після другої світової війни оселився в Німеччині, став одним із організаторів створення Української національної ради в 1948 році. Помер у 1954 році в Карлсруе (Німеччина), його прах було перепоховано на українському меморіальному цвинтарі в Баунд-Бруці, поблизу Нью-Йорка.
Просвітяни Полтавщини беруть участь у виборах до міських дум
У серпні 1917 року на Полтавщині, як і по всій Україні, пройшли вибори до міських дум.
Ініціатором створення українського національного виборчого блоку виступила Полтавська організація радикально-демократичної партії, але ця ідея не дістала підтримки з боку українських соціалістичних партій, які виступали за об’єднання за класовим принципом,тобто з російськими і єврейськими соціалістичними партіями. Наслідком незгод стало те, що єдиного виборчого блоку українські партії так і не утворили. Чисельно та організаційно слабі, вони не змогли об’єднатися навколо національної ідеї і в залежності від політичної ситуації в кожному з повітів губернії прийшли на вибори або розрізнено, або в створеному за класовим принципом блоці з іншими неукраїнськими партіями та громадськими організаціями. У результаті муніципальних виборів міські думи Полтавщини помітно полівішали.
Водночас, у тих повітах, де вдалося обєднатися, патріоти мали вдалі результати, зібравши щедрий електоральний врожай. Іноді об’єднавчою силою була «Просвіта». Приміром, у Лохвицькому повіті. Тут українські національні сили йшли на вибори разом – за списком товариства «Просвіта». Список кандидатів лохвичани узгоджували не за партійною ознакою, а на основі «українізації і демократизації». Не дивно, що за список «Просвіти» у Лохвицькому повіті проголосувало дві тисячі тридцять чотири виборці , тобто 58 відсотків!
Формування міських дум стало першими демократичними виборами за всю багатовікову історію українського народу. Тож, абсолютна більшість виборців навіть не знала як голосувати. Вибори відбувалися за партійними списками і стали серйозною перевіркою для українського національного руху на здатність реально впливати на суспільство й конкурувати з російськими політичними партіями.
Матеріали систематизував
Олег Пустовгар,
перший заступник
голови Полтавського обласного
об’єднання ВУТ «Просвіта»
Джерела:
Ревегук В. Я. Полтавщина в перший рік Української революції. Доба Центральної Ради (березень 1917-квітень 1918 рр. – Полтава: АСМІ, 2007.
Пустовіт Т. Українська історія Грицька Коваленка//Зоря Полтавщини,офіційний сайт газети,17.02.2018. режим доступу http://zorya.poltava.ua/ukrainska-istorija-gricka-kovalenka/
Пустовіт Т. Віктор Андрієвський – видатний літописець доби Української Народної Республіки//Зоря Полтавщини,офіційний сайт газети,25.08.2016., режим доступу http://www.old.zorya.poltava.ua/2016/08/25/viktor-andriyevskyj-vydatnyj-diyach-i-litopysets-doby-ukrayinskoyi-narodnoyi-respubliky/
Ревегук В. Я. Полтавщина в огні Української революції (1917-21 рр.) – Полтава, видавець Шевченко Р.В., 2014.
Білоусько О. А., колектив авторів. Історія Полтавщини для 6-11 класів загальноосвітньої школи. – Офіційний сайт «Полтавіка» (НРП-Центру дослідження історії Полтавщини).
Герман В. «Просвіта»: історія та сучасність (1868 – 1998) : збірник матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка / Упоряд., ред. В. Германа. – К. : Вид. центр «Просвіта», вид. «Веселка», 1998.
Колектив авторів, «Історія Полтави» (сайт Бориса Тристанова),-Стешенко Іван Матвійович, режим доступу http://histpol.pl.ua/ru/poltavskij-rodoslov/alfavitnyj-ukazatel-rodov/spisok-rodov-l?id=3017
Колектив авторів ., «Правонаступник Петлюри»,інформаційний ресурс «На скрижалях»,режим доступу http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/09/blog-post_77.html
Коваль Р.М., Енциклопедія Сучасної України,- Лівіцький Андрій Миколайович режим доступу http://esu.com.ua/search_articles.php?id=55406
Лівіцький Андрій Миколайович . – Колектив авторів, Вікіпедія.
Коротенко В., До біографії Андрія Лівицького (маловідомі документи Державного архіву Полтавської області) // Полтав. петлюріана. Ч. 1. П., 1993р.
