Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Священна мова нації і духовна віра Маркіяна Шашкевича».
У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич висловив світоглядні думки про священну мову і священні тексти у відродженні і піднесенні нації, про потребу сакралізації мови, творення її високого стилю в молитві, проповіді і поезії. Він окреслив вершини життєвого і творчого шляху українського письменника, священника, «будителя Галичини» Маркіяна Шашкевича: від таємного гуртка «Руська трійця» до знакової для нашої нації високої проповіді українською мовою в храмі Святого Юра 14 жовтня 1836 року та альманаху живою українською мовою «Русалка Дністровая».
На завершення доповідач наголосив: «Маркіян Шашкевич здійснив сакралізацію української мови, піднявши її від низької буденної говірки до мови релігійного культу, високої культури і філософії, бо без священного статусу національної мови неможливе національне відродження.
Національний шлях Маркіяна Шашкевича — це спалах зірки на українському небі в короткому часовому вимірі: 1811–1843 рр.
А ми маємо йти далі в обороні й піднесенні священної мови нашої нації, бо в ній наше минуле і прийдешнє та наша дорога до Бога».
Далі на круглому столі прозвучали проповідь на Різдво Пресвятої Богородиці та поезія Маркіяна Шашкевича «Бандурист» у талановитому виконанні іконописця й акторки Наталі Білоус і поета Святослава Салевича.
Відомий львівський історик та архівіст, директор ЛОУНБ Іван Сварник поділився думками про Маркіяна Шашкевича як засновника модерної української нації в Галичині та духовного провідника свого покоління, який перетворив розпорошену етнічну масу на свідому політичну й культурну спільноту.
На думку історика, у 1830-х роках галицькі українці перебували у стані глибокого занепаду та втрати еліт, які полонізувалися або онімечувалися. Шашкевич першим наважився відкрито заявити про суб’єктність українського народу, зламавши стереотип, ніби народна мова придатна лише для хатнього вжитку.
Іван Сварник підкреслив, що запровадження народної мови у письменство (альманах «Русалка Дністровая»), церковної проповіді та початкової освіти («Читанка») стало головним інструментом збереження народу від асиміляції. Історик також спинився на питанні боротьби Шашкевича за кирилицю проти спроб нав’язати латинську абетку («Азбука і abecadło»), що мало вирішальне значення для збереження культурної самобутності.
Поет і літературознавець, директор Центру наукових досліджень давньої української літератури «Інститут Слова» Павло Салевич виголосив доповідь «Заповіт святости рідної мови та духовної віри українців у спадщині Маркіяна Шашкевича», мовивши таке.
«Духовні засади українського національного відродження в Галичині першої половини XIX століття нерозривно пов’язані з Маркіяном Шашкевичем: письменником, учасником “Руської трійці”, священником і будителем. Коли українському слову в підавстрійській Галичині загрожувала асиміляція, Шашкевич сформував концепцію відновлення національного буття. Його творча й священницька спадщина стала мовним і духовним заповітом, вибудуваним на трьох засадах: сакралізації рідного слова як Божого дару, глибокій вірі в Бога та утвердженні національної ідентичности.
У розумінні Шашкевича мова є не просто засобом спілкування чи етнографічною ознакою, а сакральним даром Творця, що вимагає від народу оберігання, плекання і захисту. У передмові до альманаху “Русалка Дністровая” (1837; співавтори Я.˚Головацький та І.˚Вагилевич) він наголосив на цінності рідної мови: «В нім [язику] являється душа народу і степінь його просвічення, глибина або міль (мілина) його мислей». Нерозривність рідного слова з народною душею звучить і в полум’яному заклику до єдности: “Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Руська мати нас любила: Чому ж мова єй немила? Чом ся нев встидати маєм? Чом чужую полюбляєм?” (“Руська мова”).
Зневажати материнське слово, за Шашкевичем, означає руйнувати духовну основу життя, адже воно є святим даром і живим цвітом духу. Тому не можна схиляти голови перед чужою мовою, бо в рідній мові наша душа і наш Бог.
Як священник греко-католицької церкви, Шашкевич органічно поєднував служіння з національним покликанням. Його світогляд ґрунтується на незламній силі духу та глибокій надії: “Віра серця мого, як Бескид, твердо постановилась на любові; смуток твій знидіє, а сумна північ буде ясним полуднем… бо надія із серця твого не втікла… Вирвеш ми очі і душу ми вирвеш: а не возьмеш милості і віри не возьмеш, а не видреш любові і віри не видреш, бо руське ми серце та й віра руська” (з “Псалмів Русланових”, II).
Християнська етика і патріотизм становлять у його творчості єдиний моральний стрижень. Обстоюючи право народу говорити й молитися рідною мовою, він утверджував вірність власним традиціям: “Русин я си з роду, тим ся величаю. Люблю просту щирість, храню руські нрави…” (“Товариська пісенька”).
Вирішальною історичною заслугою Шашкевича та його однодумців із “Руської трійці” стало подолання регіональної обмежености галицького руху. Вони вивели відродження на загальноукраїнський простір, усвідомлюючи Галичину як невіддільну частину єдиного національного тіла, і закликали до спільної просвітницької праці: “Разом, разом, хто сил має, гоніть з Русі мраки тьмаві; зависть най нас не спиняє, — разом к світлу, други жваві!” (“Слово до чтителей руського язика”).
Діяльність “Руської трійці” заклала підвалини духовного братерства та соборного єднання українців, а Шашкевич залишив нащадкам заповіт вірности національним та релігійним святиням.
Його спадщина є цілісною системою поглядів, що стала фундаментом українського національного відродження. Шашкевич показав, що мова є храмом духу, віра — непорушною опорою моральної стійкости, а усвідомлення соборности — єдиним шляхом до збереження нашої самобутности».
Громадсько-політичний діяч Юрій Антоняк розповів про греко-католицьке духовенство і церковну ієрархію, які трималися консерватизму і лояльності до влади, спілкувалися і проповідували польською мовою. Маркіян Шашкевич та його соратники свідомо перейшли на живу українську мову в літературі та шкільництві, утверджуючи окремішність українського народу. Ідеї «Руської трійці» мали як відданих послідовників (Микола Устиянович, Антін Могильницький), так і відступників (Яків Головацький).
Найвідомішим прикладом відступництва став Яків Головацький: він перейшов на позиції москвофільства, почав писати штучним «язичієм» і заперечувати існування окремого українського народу.
Слово на круглому столі також виголосили: кандидат філософських наук Віктор Маринюк — «Фольклорна діяльність «Руської трійці» як основа національного відродження на західноукраїнських землях у 1830–1840-х роках»; доктор економічних наук Борис Карпінський — «Питання національної пам’яті про Маркіяна Шашкевича»; відомий архітектор Микола Обідняк — «Священний спадок княжої доби: мова у поглядах Маркіяна Шашкевича»; громадський діяч Іван Гавалюк — «Українська революція Маркіяна Шашкевича».
В обговоренні теми круглого столу, окрім уже згаданих учасників, брали участь доктор технічних наук Роман Базилевич, відомий художник Ігор Колісник, перекладачка з іспанської Галина Чубай, юрист Нестор Гнатів, громадський діяч Іван Вівчарівський, діячка освіти Ірина Даць, журналістка Зірка Андрусь та інші.
