Український журналіст, педагог, викладач Полтавського кадетського корпусу, один із засновників Кирило-Мефодіївського Братства Василь Білозерський (1825-1899) народився 200 років тому на хуторі Мотронівка (нині Чернігівська область). 200-річчя від дня народження цього українського громадського і літературного діяча цьогоріч згідно з Постановою Верховної Ради та за ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) відзначається на державному рівні.
З роду гетьмана Павла Полуботка та видатних діячів української культури
Василь Білозерський народився у 1825 році, точний день народження дослідники поки що не з’ясували. Походив зі знаної на Чернігівщині козацько-шляхетської родини Білозерських. Батько Михайло, вихованець Київської духовної академії, був борзнянським повітовим очільником дворянства. Мати – Мотрона, дочка сотника Гетьманщини, з роду гетьмана України Павла Полуботка. За спогадами дітей, у родині часто лунали українські стародавні пісні та народні перекази, батько вмів грати на національних музичних інструментах.
Герб роду Білозерських
Подружжя мало три дочки й шестеро синів. Діти Білозерських – діячі української культури. Олександра – видатна українська письменниця Ганна Барвінок https://salo.li/AC1F1C9, тож через шлюб сестри Василь був у родинних зв’язках з письменником, мовознавцем, філософом Пантелеймоном Кулішем, який приходився йому свояком; Микола – фольклорист і етнограф, автор праці про пророка Нації Тараса Шевченка, редактор «Чернігівських губернських відомостей»; Надія стала дружиною фольклориста Матвія Номиса https://salo.li/c1963BD, Любов (у заміжжі Боголюбцева) була бабусею діячки товариства «Просвіта» Любові Яновської https://salo.li/ea20904. Василь – найвідоміший з усіх Білозерських.
Хутір Мотронівка. Хата, де народився Василь Білозерський
Під впливом Пантелеймона Куліша https://salo.li/7BF11bb
«У 1843— 1846 рр. навчався у Київському університеті. В роки навчання захоплюється славістикою, переймається ідеями слов’янського братерства і спільної майбутності всіх слов’янських народів», – розповідається на офіційному сайті наукової бібліотеки Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Тараса Шевченка.
У 1842 року під впливом Пантелеймона Куліша, який став духовним і інтелектуальним наставником, Білозерський долучився до наукових студій зі славістики, зацікавився історією української мови. Також заопікувався переписом історичного роману «Чорна рада», а наприкінці 1843 року – переписуванням документів з архіву Олександра та Михайла Ханенків.
Василь Білозерський (сидить) з Олімпієм Білозерським, 1860-ті рр.
Заприязнився із Миколою Гулаком, Олександром Навроцьким та іншими українськими українськими інтелектуалами, що походили з середовища козацької шляхти, долучився до літературного гуртка, створеного Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем. У 1844 році Білозерський познайомився з Тарасом Шевченком під час Контрактового ярмарку у Києві. Василеві імпонували ідеї поета та його погляди на українське минуле.
Полтавські сторінки життєвого шляху
За даними інтернет-ресурсу «Історія Полтави» (сайт Бориса Тристанова) https://salo.li/D647af3, життя і діяльність Василя Білозерського пов’язані з Полтавою: після закінчення університету кілька місяців (у 1846-1847 рр.) він працював викладачем у Полтавському петровському кадетському корпусі. Навесні 1846 року Білозерський отримав звання кандидата словесних наук, тож завдяки цьому отримав можливість тут працювати.
Основні наукові інтереси: козацькі часи, література, історія православ’я, етнографія, фолькльор. Вплив на світогляд справили твори Адама Міцевича, Йозефа Шафарика, Вацлава Ганки. Білозерського його захоплювала завзятість слов’янських народів, які прагнули відродити свою державність.
У 1914 р. Олександр Сергійович Грушевський (молодший брат М.С. Грушевського) опублікував розвідку під назвою «З настроїв і думок Кирило-Мефодіївців». У фондах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського зберігається примірник журналу «Україна», на сторінках якого було вміщено цю публікацію.
Олександра Білозерська (Ганна Барвінок) — сестра Василя Білозерського та дружина Пантелеймона Куліша
«Особлива цінність матеріалу полягає у тому, що О. С. Грушевський увів до наукового обігу записку Василя Михайловича Білозерського, одного з провідних членів братства, присвячену ідеології цієї організації. У 1846 р. молодому громадському діячеві запропонували посаду викладача історії і географії Петровського Полтавського кадетського корпусу з окладом 2000 рублів асигнаціями. Молодий випускник Київського університету Святого Володимира прийняв пропозицію. У Полтаві він загорівся ідеєю відкриття школи для хлопчиків козацького стану, для якої написав навіть програму. За задумом Білозерського, діти віком від 13 до 16 років мали вивчати закон Божий, фізику, ботаніку, арифметику, столярне і токарне ремесло, садівництво і городництво. Однак його проект не отримав відгуку в середовищі місцевих можновладців. У Полтаві Білозерський відвідував салон Софії Василівни Скалон (доньки відомого поета Капніста). Тут молодий чоловік читав вірші Шевченка, уривки з «Чорної ради» Куліша, декламував сербські та чеські поезії. Незважаючи на гарну платню на службі та оточення світського товариства, В. М. Білозерський неймовірно нудьгував у нашому місті через брак спілкування з особами, які б розділяли його ідеї про об’єднання слов’янських народів у федеративну державу на засадах християнства та освіти. У січні 1847 р. він написав заяву про звільнення і повернувся до Києва», – зазначає у своїй статті на офіційному сайті Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського https://salo.li/fa46305 кандидатка історичних наук Олена Замура.
Учасник Кирило-Мефодіївського товариства
Білозерський – ініціатор та активний учасник Кирило-Мефодіївського товариства. Це українська таємна політична організація, яка діяла в Києві протягом грудня 1845 – березня 1847 рр. «Молоді патріоти згуртувалися довкола великого задуму – «видвинути рідну мову і націю з духовного занепаду, а українського кріпака з неволі духовної і соціальної», – згадував Пантелеймон Куліш. На офіційному сайті УІНП https://salo.li/f3143f6 розповідається:
«Ініціаторами створення були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Членами братства були Г. Андрузький, О. Навротський, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб. У квітні 1846 р. до братства вступив Т. Шевченко. Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства викладені в «Книзі буття українського народу», «Статуті Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія», підготовлені М. Костомаровим, та в «Записці», написаній В. Білозерським. В основу документів було покладено ідеї панславізму та українського національного відродження. Головне завдання братства полягало в побудові майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення цілого ряду реформ, зокрема, створенні демократичної федерації слов’янських народів на принципах рівності і суверенності на чолі з Україною; знищенні царизму, скасуванні кріпосного права та станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов’янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи втілення їх у життя – від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) до революційних методів боротьби (Т. Шевченко, М. Гулак, Г. Андрузький).Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: розповсюджували програмні документи, прокламації («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Т. Шевченка; займалися науковою роботою, виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, П. Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 р.)».
У березні 1847 р. за доносом зрадника і провокатора О. Петрова діяльність братства російські імперці викрили. Відтак, російські жандарми учасників товариства заарештували, в тому числі й Василя Білозерського. Його влада Російської імперії заслала до Петрозаводська. Але найтяжче було покарано Тараса Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу з забороною писати і малювати.
Петрозаводськ, де опинився на засланні Білозерський, – то загарбана росіянами територія фінських народних культур – карельської та вепської. Природньо, український етнограф захопився їх вивченням, зокрема літературної спадщини Карелії, насамперед епосом Калевала, зібраним німецьким лікарем Еліясом Льоннротом.
Під час заслання Василь Білозерський одружився з Надією Ген. Її батько, німець за походженням, Олександр Ген був призначений губернським лісничим. Надія знала декілька іноземних мов. Ймовірно, освіченість та потяг до інтелектуальної праці привабили її до Василя Білозерського.
Надія Ген-Білозерська -дружина Василя Білозерського
До Петрозаводська з Казані перевели ще одного колишнього кирило-мефодіївця Георгія Андрузького. Василь підтримував товариша по засланню. Згодом російські жандарми вилучили у Андрузького написану ним «Конституцію республіки». В авторстві підозрювали також Білозерського.
На чолі знакового в українській історії журналу. «Молоде покоління захворіло українофільством, за що слід дякувати «Основі»
Лише у 1856 році за сприяння нащадків родів з Гетьманщини, отримав дозвіл на переїзд до Петербурга. 13 квітня 1856 року з нього зняли таємний нагляд. Оселившись у Петербурзі, Білозерський став активним учасником місцевого гуртка українців. Повернувшись із заслання, разом з Костомаровим, Кулішем та Тарасом Шевченком Василь Білозерський заснував часопис «Основа» – перший український суспільно-політичний та літературно-мистецький журнал у Російській імперії.
Дружина Надія з великою симпатією ставилась до учасників українського гуртка в Петербурзі – друзів та знайомих чоловіка. Тож кошти на видання дав Микола Катенін, дядько дружини
З грудня 1859 року до липня 1860 року тривав процес отримання всіх необхідних дозволів. Потім йшла підготовка перших випусків. Журнал «Основа» за редакцією Василя Білозерського виходив з січня 1861 по жовтень 1862 року. Навколо «Основи» об’єдналися прихильники слов’янської федерації. На його сторінках з’являлися твори Тараса Шевченка, Марко Вовчок, Степана Руданського, Леоніда Глібова та інших провідників української духовності. Під впливом журналу пожвавився український суспільний рух. У Києві та Полтаві виникають перші просвітні організації — громади. Красномовною є цитата невідомого українського автора, інтерпретована російськими цензорами: «можна сказати з впевненістю, що більша частина молодого покоління «захворіла» українофільством; за що, звичайно ж, слід «дякувати» «Основі».
Цей ідеологічний вплив призвів до посилення уваги до журналу з боку російських жандармів. Вони прирівняли українофільство до «польської сепаратистської інтриги». Економічні проблеми «Основи» прямо пов’язані із цим, оскільки передплачувати чи жертвувати на часопис стає складно в умовах, коли в поліцейських рапортах «Основу» звинувачували в збуренні непокою серед простолюду. Нападки на публікації «основ’ян» у проурядових виданнях формували імідж «антиурядовості», тож читати такі матеріали означало додатково наражатися на звинувачення з боку влади…Тож проблеми з цензурою, політичний тиск й економічні збитки призвели до закриття журналу.
Останні роки життя
Після закриття «Основи» Василь Білозерський відійшов від активної діяльності, й працював у Польщі на різних чиновницьких посадах. Його тричі обшукувала поліція під впливом випадів російського імперського шовіністичного публіциста Каткова, який нападав на українофільський рух.
За інформацією із сайту наукової бібліотеки Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Тараса Шевченка: «Після виходу у відставку зі служби у Варшаві повернувся до рідної Мотронівки, де проживав майже у хутірській ідилії з родиною Куліша. (у товаристві сестри-Ганни Барвінок-авт.) У 1856 році Василь Білозерський видав перший том українських літописів. Писав спогади про Тараса Шевченка, підтримував зв’язки з українськими діячами культури в Галичині, співпрацював у журналах «Мета» і «Правда».
Помер 4 березня 1899 році. Похований у Мотронівці.
Могила Василя Михайловича Білозерського в музеї-садибі Ганнина Пустинь біля с.Оленівка
Упорядкував Олег Пустовгар, представник УІНП в Полтавській області (за матеріалами офіційних сайтів УІНП, Полтавського краєзнавчого музею та наукової бібліотеки Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Тараса Шевченка)
