Наприкінці грудня 1917 року полтавець Андрій Геращенко шукав у Києві кімнату на двох з правом користуватися кухнею. Його син, 19-річний Віктор забажав переїхати до Києва з Миргорода, вступив до вишу та шукав можливості продовжити свою службу в українських військових частинах, які щойно-щойно створювались. Андрій уже й про нове місце роботи домовився. Досі він працював у полтавській філії Союзбанку, а тепер мав вийти на працю у подібній установі у Києві, на Хрещатику, 27 – в Українбанку. Андрій щойно надрукував у видавництві «Вернигора» друге видання підготовленого ним «Молитовника» – першого молитовника з текстами українською мовою. Тож деякі кошти на оренду житла та життя у Києві були.
Наприкінці грудня 1917 року вже тривала російсько-українська війна. Більшовики-росіяни уже зайняли Харків, Катеринослав (Дніпро), наближалися до Полтави та Олександрівська (Запоріжжя), йшли бої за Глухів та Конотоп. На полтавський напрямок виїхав Гайдамацький кіш Слобідської України, а на чернігівському оперували полк імені Петра Дорошенка та юнаки військової школи імені Богдана Хмельницького. Київські студенти та гімназисти утворили Студентський курінь. У котромусь із цих підрозділів опинився і Віктор Геращенко. Потім були бій під Крутами, арешт депутатів за державну зраду, кількатижнева окупація Києва більшовиками і, врешті, звільнення столиці, а згодом, і усієї України.
Андрій сяк-так пережив окупацію і бойові дії. Але, від новорічних свят нічого не знав про сина. 30 серпня 1918 року на шпальтах газети «Нова рада» було опубліковано розпачливий лист: «Вельмишановний пане редакторе! Прохаю Вас надрукувати на сторінках газети «Нова Рада» оцього мого листа. Я вже вісім місяців не маю відомостів про свого сина, сотника інженерного полку, який пробував до большевицького заколоту в м. Миргороді на Полтавщині. Куди я вже звертався —нігде не міг добути нічого певного. Тим часом кажуть одні, що його забито під Житоміром, другі що в Київі, а треті—під Крутами, чи під Гребінкою. Хто знав з товаришів Віктора Геращенко, або й бачив, де і як убитий, в якім становищі його покинули, уклінно благаю Вас, козаки напишіть мені. Будьте уважні до мого прохання. Жду нетерпляче відповіді на таку адресу: м. Полтава, Союзбанк Андрію Геращенко. Я поверну Вам усі видатки. А. Геращенко». Це не перший подібний лист. Так, через газету розшукували свого сина батьки Андрія Соколовського, друзі – Миколу Божинського-Божка. Автор листа – Андрій Геращенко. Полтавець. Співробітник Союзбанку. Раніше – священник. А також – юридичний, до 1910 року, батько лікаря, письменника та вояка УПА Юрія Липи.
Андрію Геращенку таки повідомили лиху звістку. Він втратив свого сина під Крутами. «Власне лихо він переносив непомітно для сторонніх, навіть і для друзів» – значно пізніше, уже під час Другої світової про Андрія написав його знайомий Федір Фісун. А також приписав йому слова про Віктора: «Він гідний син батьківщини—це полегшує моє лихо». Напередодні 24-ї річниці бою під Крутами секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ Демид Бурко публікує у газеті «Голос Полтавщини» спогади про свою участь у бою. Згодом автор виїхав до Німеччини. У лютому 1945 року спогади опубліковано повторно, уже з деякими уточненнями. Наприкінці публікації уміщує перелік загиблих у бою, про яких автор пам’ятав або ж знайшов інформацію у пресі: серед них вказано Ігоря Геращенка, сина протоієрея з Полтавщини. З передруків спогадів Демида Бурка ім’я «Ігор Геращенко» потрапило у сучасні нам переліки крутянців, а, відтак – і у Вікіпедію. Ці спогади писалися через чверть століття після подій. Вочевидь, час стер із пам’яті ім’я крутянця Геращенка. Тож Демид Бурко назвав його Ігорем, а не Віктором.
Де й коли народився крутянець Віктор Геращенко? Найдостовірніший варіант це дізнатися – знайти метричний запис. На жаль, чимало метричних книг Полтавщини втрачено під час Першої та Другої світових війн та в совєтський час. Пошук по оцифрованих та індексованих метричних книгах на різного роду генеалогічних платформах результату не дав. До того ж ми поки що не знаємо ані дати, ані місця народження Віктора Геращенка. У 1906 році проти священника Андрія Геращенка (автора листа до «Нової ради») Полтавська духовна консисторія розпочала слідчу справу. У ній є довідка, сформована на підставі клірових відомостей за 1905 рік, з інформацією про сімейний стан: дружина – Єлизавета Іванівна (26 років), сини Віктор (7 років) та Георгій (5 років). Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві, м. Київ і був опублікований Тарасом Пустовітом у 9 числі «Полтавської Петлюріани» 2024 року. Отже, Віктор Геращенко народився приблизно у 1898 році. До 1 вересня 1898 року Андрій Геращенко служив священником церкви Різдва Богородиці у селі Горбанівка Полтавського повіту (нині – Полтавський район), а відтак – псаломщиком Свято-Троїцької церкви у Полтаві, де прослужив до 21 лютого 1899 року. Тож, логічно, метричний запис про народження Віктора мав би бути зроблений саме там. Водночас, молодший брат Віктора – Георгій (у майбутньому – Юрій Липа) був хрещений в Успенській церкві у Старих Санжарах, хоча батько у цей час служив у с.Дем’янівка Хорольського повіту. На жаль, метричні книги цих трьох церков за 1898 рік, ймовірно, не збереглись. Залишаються сподівання на віднайдення у Державному архіві міста Києва особової студентської справи Віктора Геращенка, який, за згадкою Демида Бурка, нібито навчався у Київському університеті св.Володимира. З листа у газету нам також стає відомо, що Віктор Геращенко служив у «інженерному полку» у Миргороді. На жаль, про «Перший український інженерний полк» є лише побіжні згадки у краєзнавчій літературі про Миргород. більшої інформації про цей полк наразі роздобути не вдалося.
Отже, крутянець Віктор Геращенко народився приблизно 1898 року у Полтаві, Полтавському повіті або Старих Санжарах. Ймовірно, служив у Першому українському інженерному полку у Миргороді і навчався в одному із київських вишів. 29 січня 1918 року поліг у бою під Крутами та був похований як неопізнаний. Кожен захисник України має бути вшанований!
Віталій Скальський, кандидат історичних наук, військовослужбовець Хорунжої служби бригади «Хартія».
