Микола Посівнич
Одне з найпомітніших місць в українському визвольному русі ХХ століття займає постать генерал-хорунжого Української Повстанської Армії Романа Шухевича – «Тараса Чупринки», який протягом 1940 рр. очолював боротьбу проти двох найбільших тоталітарних режимів – нацистського та радянського. Для Шухевича справою всього життя було військове мистецтво та вишкіл повстанців. Стати блискучим командиром йому допомогли активна діяльність у Пласті, заняття спортом, служба у польській армії, участь як поручника у формуванні Карпатської Січі, як сотника в Дружинах Українських Націоналістів, як підполковника і потім генерала в УПА.
З другої половини січня 1943 р. у житті Р. Шухевича почався новий етап діяльності як Провідника і Командира національно-визвольної боротьби проти окупантів. Після втечі з-під арешту німецького гестапо він зв’язався з урядуючим Провідником ОУН Миколою Лебедем – «Максимом Рубаном» та приєднався до боротьби, очоливши в лютому 1943 р. військову референтуру.
Роман Шухевич опинився в епіцентрі гострих дискусій щодо планів подальшого розгортання визвольного руху. Для подолання згаданих розбіжностей 17-21 лютого 1943 р. в околицях сіл Теребежі і Волуйки, тепер Буського р-ну Львівської обл. пройшла ІІІ Конференція ОУН за участю провідних діячів: М. Лебедя – «Максим Рубан», Р. Шухевича – «Тур», Володимира Охримовича – «Бард», Мирослава Прокопа – «Володимир», Дмитра Маївського – «Тарас», Зеновія Матли – «Дніпровий», Романа Кравчука – «Петро», Михайла Степаняка – «Сергій». Доповідь і думки останнього викликали жваві дискусії щодо підготовки і проведення загального антинімецького повстання в Україні. На пропозицію Шухевича було затверджено розгортання загонів УПА і визначено головних ворогів (німців і більшовиків), а також доцільність внесення змін в Програму ОУН. Саме там він говорив про створення організації, яка б об’єднувала визвольну боротьбу поневолених Москвою народів.
Більшість вояків і старшин ДУН разом з Р. Шухевичем знову поповнивши ряди ОУН і УПА, пройшовши добрий військовий вишкіл й набувши досвіду організації, стратегії і тактики партизанської боротьби, застосовуваної радянськими партизанами та німецьких методів боротьби проти них. Ці знання вони дуже добре використали про створенні УПА та при розгортанні її подальшої боротьби, опрацюванні власних організаційних і оперативних прийомів ведення повстанської війни. Зокрема, Р. Шухевич відрядив на Волинь і Полісся Юліана Ковальського та Василя Сидора для перетворення збройних загонів ОУН у регулярні підрозділи УПА.
Через постійні розбіжності між провідними членами ОУН та невдоволення багатьма діяльністю урядуючого Провідника М. Лебедя, на початку квітня 1943 р. Р. Шухевич був одним із ініціаторів нарад на Золочівщині щодо змін в системі загального керівництва Організації. За спогадами провідного діяча ОУН Петра Дужого – «Дороша» дані наради відбувалися 11-13 травня. Однак М. Лебедь відхиляв пропозиції щодо зменшення його одноосібних повноважень та запровадження колегіальних рішень щодо найважливіших питань. Саме тому 13 квітня 1943 р. Р. Шухевич запропонував вийти з нарад Лебедю, бачучи безперспективність подальших дискусій і надати змогу іншим вільно висловитися. Після довгих обговорень на пропозицію Василя Кука було прийнято рішення вибрати Бюро Проводу ОУН в складі Р. Шухевича, З. Матли і Д. Маївського.
Очоливши загальне керівництво Р. Шухевич почав усувати суперечності та вироблення серед провідного активу ОУН спільних поглядів на політику і стратегію визвольного руху, максимальне розширення діяльності регулярних відділів УПА та створенні їх підрозділів в інших регіонах, передусім, в Галичині та Сході України. Також він трансформував ОУН з організації орденського типу у масовий всеукраїнський національно-визвольний рух. Саме в цей період, за спогадами багатьох сучасників, новий Провідник виявив себе не обмеженим і фанатичним керівником, зумів розвинути нові концепції та сприймати ідеологічні речі втілюючи їх на практиці, які відповідали тогочасним вимогам і викликам.
Намагаючись закріпити свої погляди і напрацювання, Р. Шухевич як Голова Бюра Проводу ОУН 21-25 серпня 1943 р. на хуторі Веснівка поблизу с. Золота Слобода, тепер Козівського р-ну Тернопільської обл. скликав IV Конференцію ОУН. За згодою 27 делегатів дану Конференцію було оголошено III Надзвичайним Великим Збором ОУН. Він проходив під прикриттям волосної наради мужів довір’я, яку організовував війт Козівської громади і заступник Бережанського повітового проводу ОУН Степан Волошин. Організацією проїзду зі Львова і назад автомобілем, проживанням на місці Шухевича займався господарчий Бережанського повіту М. Польовий – «В’юн».
Провідник доручив виголосити доповіді: політичну М. Прокопу, програмну Д. Маївському, а сам подав плани і пропозиції щодо організаційних завдань. На цьому Зборі Р. Шухевич був обраний Головою Бюро проводу ОУН і призначений Головним командиром УПА у звані підполковника. За його ініціативи було впроваджено виборність та відповідальність перед Проводом ОУН, узгоджування головних рішень і постанов. При його керівництві почалася подальша еволюція ідейно-програмних засад націоналістичного руху, що відображено в Постановах III Великого Збору ОУН. У них підкреслено, що ОУН бореться: проти всіх видів тоталітарних систем; за побудову демократичного державного порядку в Українській державі; за право кожної нації на самовизначення; проти імперій та імперіалістів тощо. Програмні і політичні постанови ІІІ НВЗ ОУН більшість делегатів і сам Р. Шухевич прагнули пристосувати теорію, ідеологію і націоналістичну практику до потреб залучення до визвольної боротьби населення Центрально-Східної України та інших нації поневолених комуністичним режимом.
На думку Петра Дужого ОУН завжди надавала значення вирішенню національно-державних питань, а також, хоч можливо меншою мірою, питанням соціально-економічним. Цю прогалину усунено постановами ІІІ НВЗ: внесено повну ясність стосовно прав людини і громадянина, питання етнічних меншин, визначаючи їх права і обов’язки, рівні з автохтонним українським населенням, дано об’єктивну оцінку антинароднім тоталітарно-диктаторським режимам, зазначено вагу демократії, свободи творчості людей розумової праці, діячів культури та мистецтва, вказано, що ідеалом суспільства має бути вільна людина.
Незважаючи на складність ситуації, в якій проводився Збір, прийняті постанови кардинально міняли не тільки ОУН у своїй структурі й діяльності, але існуючі ідеї майбутнього образу України. Унікальним ще цей Збір був з огляду на те, що чи не вперше в історії ОУН на ньому почалось реалізовуватись ідея Р. Шухевича зі створення всеукраїнського політичного центру. В самій атмосфері Збору відчувалася ментальні розходження між представниками різних частин України, які були спричиненні багаторічним входженням до різних імперій. На Зборі обговорювалося питання організаційно-юридичного статусу Степана Бандери і було прийнято рішення залучити ув’язненого Провідника до керівництва, коли він отримає фізичну можливість проступити до активної організаційної діяльності.
Про цей період життя Р. Шухевича у споминах писав Омелян Логуш: «Будучи і революційним політичним діячем, і природою обдарованим та висококваліфікованим старшиною, він розумів як не можна краще питому вагу і мілітарного, і політичного факторів у визвольній боротьбі народу. Не попадаючи в ніяку крайність, він шукав в кожній ситуації зрівноваженого поєднання військового й політичного елементів. В ці часи виняткового підйому та зросту і політичних, і військових сил в Україні він не йшов за ніякими крайностями… Для кожної навіть найбільше логічно побудованої політичної чи військової концепції він завжди шукав “реального ґрунту, щоб знайти межу між теорією і практикою, між уявленням і вірою та конкретною дійсністю. В це ми віримо і можемо вірити, а це ми можемо і повинні здійснити”».
Під час німецької окупації Р. Шухевич керував повстанськими діями переважно з штабів у лісових масивах Західної України. Внаслідок активних військових дій УПА утворили цілі повстанські райони (наприклад Колківська республіка), де була ліквідована окупаційна адміністрація і створена українська військова влада. У відповідь німецькі війська вдавалися до каральних дій проти населення та антиповстанських операції.
Як приклад поглядів Р. Шухевича – «Тура» на визвольну боротьбу можна вважати доповіді восени 1943 р. на нараді обласних провідників, військових референтів та провідного активу ОУН ЗУЗ у якій виклав основні завдання: ідейне та організаційне зміцнення підпільних осередків ОУН та відділів УПА; підготовка і будівництво конспіративних підземних приміщення для особового складу та матеріальних ресурсів; організовувати і вишколювати санітарну, господарчу та розвідувальну службу; створювати відділи УПА в гірських та лісистих теренах; під час пересування лінії фронту в затяжні бої з ворогом не вступати; не проводити переговорів з німцями; формувати в УПА бойові відділи з представників поневолених народів СССР.
В листопаді 1943 р. на Волині перебував Р. Шухевич під керівництвом якого відбувалися доленосні зустрічі й наради. Він брав активну участь у підготовці Конференції поневолених народів та в її роботі. У споминах один із організаторів конференції О. Логуш вказував: «Тарас Чупринка, визнавши всю слушність за теоретичною концепцією спільного фронту поневолених Москвою народів, зацікавився відразу чисто практичним питанням. Його цікавило особливо, які є реальні можливості поширити повстанські дії на території інших поневолених народів, та що можна зробити для цієї справи в УПА: «Ми вибрали правильний шлях. Від сьогодні наша боротьба за самостійність це не відокремлена боротьба одного народу, а революція на Сході Европи й Азії за волю усіх поневолених народів і за новий лад у цій частині світу»… На другий день, коли Командир був покликаний іншими обов’язками і не прийшов на конференцію, ті, що встигли познайомитись і за один день подружити з ним, відразу завважили його відсутність і розпитували, де подівся оцей хороший бльондин, вояк чи старшина, якого вони навіть не вміли назвати… Тарас Чупринка посвятив Першій Конференції Поневолених Народів Східньої Европи й Азії цілий день – один день свого недовгого, але такого багатого на зміст життя. Цілий перший день – 21-го листопада 1943 року – він просидів серед учасників і гостей, слухаючи зосереджено доповіді і дискусію… В найближчі дні він відбув ряд поїздок в місцевості, де стаціонували національні відділи УПА, щоб перевірити їхні військові й політичні здібності до боротьби з большевиками. Він нав’язував принагідні розмови з вояками і старшинами і зручно та непомітно переключав балачки на політичні теми. І тут, подібно як в инших ситуаціях, Його висока культура, товариська виробленість та вроджений дар співжити з людьми створювали одразу атмосферу вояцької щирости і дружби. В цьому відношенні він був незрівнянний в часі самої конференції, особливо під час перерв чи за обіднім столом».
Інший учасник конференції П. Дужий зазначав: «21-22 листопада 1943 року в селі Будераж, що у південній частині Рівенщини, проходила Перша Конференція Поневолених Народів Сходу Европи й Азії. Як «запрошені гості» у тій конференції брали участь «інкогніто» Роман Шухевич і автор цього нарису. Крім Ростислава Волошина, який головував на конференції, і ще декількох осіб (Я. Бусла, О. Логуша, К. Мешко, Д. Клячківського), ніхто не знав, що присутній і Роман Шухевич. Поет Михайло Осадчий і ще дехто, довідавшись згодом, що на конференції був Головний Командир УПА, дивувався, чому Шухевич не був Предсідником і не виступав. Насправді було так: входячи до залі, в якій проходила конференція, Шухевич і автор цих рядків зайняли останні місця, а Шухевич, усміхнувшись, сказав: «Тут ми будемо газетними кореспондентами, не треба, щоб будь-хто з учасників звертав на нас увагу». Очевидна річ, Шухевич як «кореспондент» не забирав слова, отож, «не висвітлював» себе, бо не було такої потреби. 22 листопада під вечір, коли вже були готові й схвалені резолюції конференції, Шухевич і я від’їхали підпільними шляхами до Галичини…».
За дослідженнями історика Ігоря Марчука свідчень учасників зазначених подій та документів, які не підтверджують проведення Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії у с. Будераж, а вказують на місцеву школу в с. Іляшівка Острозького р-ну Рівненської обл., яка згоріла під час війни.
Підсумками роботи Конференції стало створення Комітету поневолених народів, який мав координувати визвольну й антиімперську боротьбу поневолених Москвою і Берліном народів, сприяти розвалу СССР шляхом проведення національних революцій. Прийняті на Конференції поневолених народів «Постанови» й «Відозва» характеризують визвольний, антиімперський зміст ідеології та програми ОУН і УПА. Ідеї, висунуті на Конференції, знайшли своє втілення і розвиток вже у створенні Антибільшовицького блоку народів на чолі з Ярославом Стецьком у 1946 р. в Мюнхені.
Роман Шухевич протягом 25 років був учасником та провідником визвольного руху. Він став основоположником цілого ряду ідеологічних, стратегічних і тактичних засад національно-визвольного руху. Запроваджені ним принципи політичної та військової діяльності стали основою концепції української визвольної боротьби 1940-50-х років. Очолювані ним ОУН та УПА стали яскравим свідченням безкомпромісної та жертовної боротьби українського народу за незалежність.
