3 березня 1900 року у Полтаві адвокат, діяч «Братства Тарасівців» і Революційної української партії (РУП) Микола Міхновський проголосив політичний маніфест «Самостійна Україна», у якому сформулював вимогу утворення самостійної соборної Української держави («Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі»).
Будинок по вулиці Воскресенський узвіз, 3 міста Полтава, де проживала родина Русових в 1899–1902 рр. Фото https://poltava.to/
Помешкання Русових у Полтаві-центр тяжіння для українських інтелектуалів
Наприкінці 19 – на початку 20 століття серед української інтелігенції чи не найзнаковішими урочистостями були щорічні Шевченківські свята. Проголошення маніфесту «Самостійна Україна» в Полтаві відбулося саме на такому зібранні – у помешканні Олександра та Софії Русових. Будиночок зберігся дотепер: розташований поруч із коледжем мистецтв імені Миколи Лисенка по вулиці Воскресенський узвіз, №3. На зламі ХІХ-ХХ ст. це помешкання було точкою тяжіння для багатьох українських інтелектуалів. Софія Русова одна з перших в Україні створювала національну освіту, очолювала дошкільний і позашкільний відділи Секретаріату освіти Української Народної Республіки (УНР), втілювала гасло: «Українізація народної освіти, всіх її організацій», співзасновниця Педагогічної Академії з підготовки вчителів українознавства. Її чоловік — видатний статистик й етнограф. Вечірки у будинку подружжя Русових нерідко відвідували майбутній видатний діяч кооперативного руху і прем’єр-міністр УНР у 1919 році Борис Мартос, письменник і діяч «Просвіти» Панас Мирний, історик Лев Падалка та ін.
Зображення обкладинки першого видання маніфесту «Самостійна Україна». Фото http://uk.wikipedia.org
Перший заступник директора Державного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт встановив значну частину учасників того вшанування пам’яті Тараса Шевченка з нагоди 86-ої річниці від дня народження. За даними архівіста, 3 березня 1900 року (за ст. стилем 19 лютого) у Шевченківському святі в полтавському будинку Русових брали участь: студенти Полтавської духовної семінарії, майбутній голова Директорії УНР Симон Петлюра та його брат Олександр; письменник, лікар, співзасновник «Братства Тарасівців», майбутній міністр віросповідань УНР, ініціатор впровадження церковного діловодства українською мовою, учасник комісії з підготовки Конституції УНР, міністр охорони здоров’я в уряді УНР в екзилі Іван Липа; історик мистецтва й театру, співзасновник Української академії мистецтв, морський міністр УНР, один із засновників музею визвольної боротьби у Празі Дмитро Антонович; учений-аграрник, співробітник Полтавського аграрного товариства, член Української Центральної Ради, міністр закордонних справ УНР, професор Української господарської академії в Подебрадах, голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі Кость Мацієвич.
Зображення обкладинки брошури «Самостійна Україна», виданої у Німеччині за сприяння Союзу визволення України. Фото http://nmiu.org/
Також 3 березня 1900 року на «Шевченківську вечірку» до Русових завітав з Харкова адвокат Микола Міхновський. Внаслідок активного тиску на українських діячів з боку російської царської охранки він у січні 1899 року переїхав з Києва до Харкова, де відкрив свою власну адвокатську контору і завзято влився у роботу «Харківської Студентської Громади». Попри молодість мав за плечима досвід громадського діяча-підпільника: ще будучи студентом юридичного факультету Київського університету Святого Володимира приєднався до Молодої громади, згодом був одним з ініціаторів створення таємної політичної організації «Братство тарасівців» й співавтором його програми – «Кредо молодого українця». Як стверджував активний діяч «Харківської Студентської Громади» і РУП, майбутній письменник, міністр залізниць та шляхів Української Народної Республіки Юрій Коллард: «В той час Міхновський здобув між українським громадянством ім’я людини безкомпромісної в українському національному питанні і, хоч був не на багато років старший від нас, мав на молодь величезний вплив. Крок за кроком прищеплював він нам дух революційности в національному питанні». Поєднання адвокатської практики та активна громадська діяльність підштовхнули Миколу Міхновського до спроби розв’язати питання національного звільнення українців саме в юридичній площині.
«Самостійна Україна» стала першою програмою для РУП,
одним із засновників якої був Міхновський. «Організація була суто конспіративною й окремою від «Харківської Студентської Громади». Першою книжкою рішено випустити щось програмове й звернутися за цим до Миколи Міхновського, який потім згодився написати те в формі промови. Ці збори треба уважати організаційними для РУП. Незабаром, а саме 19 лютого було «Шевченківське свято» в Полтаві, яке уряджувала Полтавська Українська Громада. На те свято з Харкова поїхав дехто з наших громадян і Микола Міхновський, який там виголосив першу свою історичну промову на тему «необхідности збройної, революційної боротьби за права українського народу. Промова мала величезний успіх», – розповів Юрій Коллард у своїй книзі «Спогади юнацьких днів 1897-1906: Українська студентська громада в Харкові і Революційна українська партія (РУП)», яку було видано в 1972 році у Канаді, в українському видавництві «Срібна сурма». Дмитро Антонович, співзасновник РУП, теж згадував про цей день: «Міхновський промовляв у Полтаві на тему терористичної акції. Промова ця була запальна та пориваюча. Слово «бомби» так і летіло з уст бесідника: «На царські укази не можна відповідати словами, а тільки бомбами»… Молоді слухачі слухали промову Міхновського з палаючими очима й гарячими серцями. Успіх промова мала надзвичайний».
Меморіальна дошка на фасаді будинку в Полтаві, де проживала родина Русових в 1899–1902 рр. Фото https://poltava.to
Вдруге Міхновський виголосив маніфест «Самостійна Україна» через сім днів – 26 лютого (10 березня за новим стилем) у Харкові. Зі спогадів Юрія Колларда: «В Харкові «Шевченківське свято» урядила 26 лютого студентська громада, а відбулося воно в конспіративному помешканні у панства Нелідових, близьких знайомих братів Мартосів, за річкою Лопаню проти церкви по дорозі на Іванівку. Не вважаючи на конспіративність зібрання, присутніх було біля 100 чоловіка. Свято пройшло з великим піднесенням. Були реферати, промови, співи, деклямації. Здається, М. Русов читав реферат про Шевченка, Д. Антонович зробив огляд українського руху за минулий рік, Д. Дробязко деклямував «Кавказ», громадський хор під моєю орудою співав «Заповіт», «Ще не вмерла Україна» та інші. З гостей були: з Полтави — П. Понятенко і С. Петлюра, з Одеси — І. Липа, з харківських громадян — М. Міхновський, старий Піснячевський та інші. На привітання гостей відповідав Д. Антонович. Під кінець свята Микола Міхновський з великим піднесенням виголосив свою другу промову на тему «Самостійна Україна». Головні засади були: «Без національного визволення українського народу неможливе й його соціяльне визволення з темряви, визиску й рабства. Праця культурна в сучасний момент є паліятив. На підставі Переяславської умови з 1654 року між царем Олексієм і Богданом Хмельницьким Україна з’єднувалася з Московщиною, як рівний з рівним. Московські царі тієї умови не додержали й Україна також юридично стала вільною від тієї умови. Ми хочемо: «Єдиної, нероздільної, самостійної України від гір Карпатських аж по Кубань річку». Блискавкою ударила по нас та промова. Всі були наче перелякані несподіванкою й на дві-три секунди в кімнаті настала мертва тиша, але скоро розляглися гучні оплески».
Полтава-Харків-Львів: від промов до друку брошури
Березневі промови Миколи Міхновського на вшануваннях пам’яті пророка Нації Тараса Шевченка у Полтаві і Харкові незабаром лягли в основу друкованої книжки: маніфест «Самостійна Україна» було видано у травні 1900 року на замовлення РУП і за підтримки товариства «Молода Україна». Брошуру видрукувала львівська друкарня «Удїлова». Міхновський і РУП обрали Львів, бо в Російській імперії через дію Емського указу, який забороняв українські політичні видання, надрукувати маніфест було неможливо. Перший наклад був невеликим — близько 1000 примірників, і більшість із них була переправлена контрабандою «через кордон» у наддніпрянську Україну. За даними дослідника Ореста Костіва: «вдруге працю, разом з післямовою видавців, передрукували 1917 року, в розпал Української революції, у таборі військовополонених Вецляр у Німеччині за сприяння Союзу визволення України. Примірник саме цього видання зберігається в колекції Національного музею історії України».
Герой України Юліан Матвійчук у ролі Миколи Міхновського під час історичної реконструкції й театралізованого дійства, присвячених 120-річчю з часу проголошення маніфесту «Самостійна Україна». Полтава, 19.02.2020 р. Фото https://poltava.to/
Орест Костів акцентує на тому, що брошура «Самостійна Україна» стала революційною, оскільки започаткувала незалежницьку течію в політичній думці: «сповна ідеї Миколи Міхновського набули сили під час Української революції. До інтелектуальної спадщини діяча зверталися численні українські мислителі 20 століття, а його головна ідея – незалежна соборна Україна – залишається актуальною й нині».
Засадничі тези,
які у 1900 році оприлюднив Микола Міхновський:
«Просвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні. І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися в одну сім’ю перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народну душу. Ми виписали на прапорі: одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».
«Законами російської імперії зневажається право совісти, погорджуеться право свободи особистої, гнобиться навіть недоторканість тіла».
«Коли б навіть було доведено, що ми тільки різноманітність російської нації, то й тоді нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до них ненависть і наше моральне право убити насильника, обороняючись від насилля… Нехай вчені розшукають, хто був кому родичем, – ображене чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв’язки з російською нацією!».
«Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою».
«Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і допоки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя».
«Коли в української держави відібрано право бути державою, то… правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки наче в завойованій свіжо країні, висмоктує останні сили, висмикує ліпших борців, збирає останній гріш з народу».
«Як головний аргумент проти нашого права на національне існування, проти нашого права на самостійність державну виставляють те, що ми не маємо історичної традиції, не маємо минулого… Та й врешті, хіба українська національність не є тільки різноманітність російської нації? Коли б навіть це було доведено, то й тоді нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до них ненависть і наше моральне право убити насильника, обороняючись від насилля».
«Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя. Наша нація ступила на новий шлях життя, а ми мусимо стати на її чолі, щоб вести до здійснення ідеалу. Ми розуміємо, що боротьба буде довга і люта. Що ворог безпощадний і дужий. Ми востаннє виходимо на історичну арену, і або поборемо, або вмремо».
«Нехай вчені розшукають, хто був кому родичем, – ображене чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв’язки з російською нацією! Через те ми можемо обсуджувати тільки засоби і способи боротьби!».
«Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтеліґенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов’язок. Вона віддає себе на служення цьому великому ідеалові…».
«І доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтеліґенція не покладе оружжя, доти всі покоління українців йтимуть на війну. І ця війна провадитиметься усіма засобами, і боротьба культурна вважається також відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нам належиться будуччина, бо зовсім неможливо, щоб 1/30 частина усієї людности, ціла велика нація могла зникнути, могла бути задушеною».
ГО «Сокіл» та Український інститут національної пам’яті організували історичну реконструкцію й театралізоване дійство, присвячені 120-річчю з часу проголошення маніфесту «Самостійна Україна». Полтава, 19.02.2020 р. Фото https://poltava.to/
У «Самостійній Україні» автор вказував на порушення з боку Московського царства домовленостей з українцями, укладених у Переяславі в 1654 році. Адже, як зазначав Міхновський, під час повстання Богдана Хмельницького виникла Українська держава. Натомість московська сторона її знищила й почала проводити русифікаторську політику. Міхновський запитував: «Яким правом російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами? Яким правом відносно нас, тубільців своєї країни, видано закон з 17 травня 1876 року ( Емський указ – авт.), що засуджує нашу національність на смерть? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено винятково росіян або ренегатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом правительство російське здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації, плекаючи й підтримуючи її науку, літературу, промисловість і так далі».
Пам’ять про знакову подію
У 2015 році за ініціативи депутата Полтавської міської ради Юліана Матвійчука (учасник Революції Гідності і російсько-української Війни за Незалежність України, Герой України) на фасаді хати родини Русових встановлено меморіальну дошку. 19 лютого 2020 року неподалік цього будиночку Полтавський осередок ГО «Сокіл» та Український інститут національної пам’яті організували історичну реконструкцію й театралізоване дійство, присвячені 120-річчю з часу проголошення маніфесту «Самостійна Україна» у Полтаві. Роль Миколи Міхновського зіграв Юліан Матвійчук.
Олег Пустовгар,
представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області
Джерела:
-
Коллард Ю. Спогади юнацьких днів 1897-1906: Українська студентська громада в Харкові і Революційна українська партія (РУП) // Електронна бібліотека «Україніка». Режим доступу https://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000013615
-
Самостійна Україна (брошура) / Вікіпедія. Режим доступу https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0_(%D0%B1%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%83%D1%80%D0%B0)
-
Кралюк П. Микола Міхновський: чому його ідеї про самостійну Україну не були почуті 100 років тому / Офіційний сайт радіо Свобода. Режим доступу https://www.radiosvoboda.org/a/mykola-mikhnovskyy-ideya-samostiynoyi-ukrayiny/32342147.html
-
Місця пам’яті Миколи Міхновського у Полтаві // Зміст. Режим доступу https://zmist.pl.ua/blogs/misczya-pamyati-mykoly-mihnovskogo-na-poltavshhyni
-
Костів О. 125 років революційній промові Миколи Міхновського / Національний музей історії України. Режим доступу https://nmiu.org/posts/363?historyDay&fbclid=IwY2xjawQQVbpleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFqME1HaFZwZzlScUpoOWluc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHvhNQJRm3bQibpfxkN_L5JrxohtMPCURc5OLUKdH2yXDQCWKaVQoPUYyIQ1C_aem_Pu0Pj0WwUal7il7eSnQwtQ
-
Проголошення маніфесту «Самостійна Україна». Полтавці відтворили події 120-річної давнини / Сторінка УІНП в інтернет-виданні «Полтавщина». Режим доступу https://poltava.to/project/5997/
