З глибоким сумом Провід Організації Українських Націоналістів повідомляє про відхід до Вічності Іванни Пшепюрської-Мащак – зв’язкової ОУН і УПА, політв’язня сталінських таборів, багаторічної діячки української громади у Великій Британії. Її земний шлях завершився 24 січня 2026 року на 101-му році життя, а 25 лютого українці Британії з молитвою і глибокою вдячністю провели у Вічність людину, чия доля стала живим символом незламності українського духу.
Народжена 11 липня 1925 року на Львівщині в родині греко-католицького священника, Іванна з юних літ стала до лав визвольної боротьби. Вона була членом Юнацтва ОУН, згодом – зв’язковою УПА. У 1945 році була арештована польською владою і передана совєтським каральним органам. Вирок – десять років таборів на Колимі. Її табірна одіссея – це окрема сторінка української Голгофи. На запитання, як вона, тендітна дівчина невисокого зросту, витримувала нелюдські умови, пані Іванна відповідала просто: «Вугілля копала в шахті й пиляла тайгу. Я ніколи не виробляла норму, а немає норми – нема пайки… І якби дівчата зі мною не ділилися, я б не вижила».
Ці слова – не просто спогад. Це свідчення про таборове братерство, про взаємну підтримку українок у пеклі ГУЛАГу.
Після звільнення у 1955 році вона повернулася до Польщі, а згодом оселилася у Лондоні. Тут «пані Ася», як її тепло називали в громаді, стала активною діячкою українського життя. Вона багато років упорядковувала бібліотеку Союзу українців у Великій Британії, підтримувала культурні й освітні ініціативи, брала участь у громадських заходах, залишаючись прикладом безмежної відданості Україні й Українській Справі.
Її покоління не чекало винагород. Вони жили гаслом боротьби. Недарма рядки, які вона любила повторювати, звучать як духовний заповіт:
«Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець – той здобуває Світ».
Зі своїми подругами по неволі вона листувалася до останніх днів їхнього життя. А тепер відійшла сама, переживши століття, встигнувши відсвяткувати 100-ліття й передати до Архіву ОУН власну колекцію унікальних документів.
Чин похорону в Лондоні зібрав численну українську громаду, друзів і послідовників її справи. У спільній молитві звучала не лише скорбота, а й гордість: за життя, прожите гідно; за страждання, прийняті без нарікання; за вірність ідеї Самостійної України.
Іванна Пшепюрська-Мащак (11.07.1925–24.01.2026) належить до тієї когорти українців, які не зламалися під вагою імперського терору. Вона пиляла тайгу, щоб Україна жила. Вона голодувала, щоб нація не скорилася. Вона пройшла крізь Колиму і зберегла світло віри.
Світла пам’ять про неї назавжди залишиться в наших серцях.
