Андрій Жук – дипломат доби Української революції 1917-21 рр., перебував на дипломатичній службі в посольстві УНР у Відні. Також працював радником у МЗС УНР й помічником очільника ЗУНР Євгена Петрушевича. Був одним зі співробітників Симона Петлюри. Також співпрацював на початку 1920-х рр. із Закордонним Центром ЗУНР у Відні
Важливо, що міська влада усвідомлює важливість постаті Івана Стешенка і йде шляхом підтримки ініціатив УІНП, краєзнавців та громадськості, щоб пам’ять про видатного полтавця була збережена у його рідному місті
на ранок 10 січня російські більшовики кинули на підкріплення великий загін чисельністю понад 1300 багнетів. Сили були нерівними і наступного дня українська залога капітулювала. Підполковник Абриньба до останньої кулі відстрілювався у приміщенні міського телеграфу, а потім підірвав себе гранатою, забравши з собою ще кількох ворогів
Уклав та опублікував словники українських рим Євгена Гребінки, Івана Котляревського, Левка Боровиковського, Петра Гулака-Артемівського, Тараса Шевченка, Маркіяна Шишкевича, Леоніда Глібова, Лесі Українки, словник антонімів української мови. Також ним були зібрані словники епітетів, весільні, народного віршування та римування, словник дитячої лексики, етнографічного побуту, словник епітетів Т. Шевченка. За клопітку багаторічну працю 1991 року Іван Іванович Гурин став першим лауреатом премії імені Павла Чубинського
Спікери спростували російську ворожу дезінформацію про те, що, мовляв, через деколонізацію Україна відмовляється від памʼяті про загиблих українців у Другій Світовій війни
Згідно з Постановою ВР відзначається 90 років із дня народження Олекси Григоровича Мусієнка – письменника, журналіста, який вперше ввів у обіг термін «Голодомор» щодо кремлівського геноциду в Україні 1932-1933 років
Про Кенґір ми тепер точно знаємо, чого вони “добілісь”: вони завалили Гулаг. Саме після Кенґіру – “братства на крові” – “блатні”, які доти безроздільно командували в таборах у союзі з адміністрацією, – остаточно, по всьому Гулагу, визнали над собою верховенство “політичних”. Влада в таборах перейшла до “58-ї статті”. Гулаг ставав “бандерівським”
Віктор Чміленко – випускник Кіровоградського аграрного фахового коледжу і Херсонського сільськогосподарського інституту, у 1992 році заснував фермерське господарство «Вікторія». 2004 року брав активну участь у «Помаранчевій революції». Протягом 2005–2006 років збирав від жителів сіл Бобринецького району спогади про Голодомор-геноцид 1932-33 рр.
У цьому відео Юрій Сиротюк «Мамай» — головний сержант роти вогневої підтримки 5 окремого штурмового батальйону, народний депутат України VII скликання, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» — ділиться роздумами про місце Євгена Коновальця в сьогоднішній українській боротьбі
В українській історії Євген Коновалець посідає окремішнє місце. Зумів створити один із найбільш боєздатних бойових підрозділів в Армії УНР. Опинившись на еміграції, продовжив боротьбу. Був природженим організатором і дипломатом: його таланти та авторитет зробили Січових Стрільців (курінь, полк, дивізію) однією з найбільш боєздатних українських військових формацій, УВО – реальною українською підпільною бойовою силою, а ОУН – потужним політичним проєктом, здолати який виявилося не під силу ні польським спецслужбам, ні репресивному апарату СРСР
Найважчий час для українських земляцтв настав у 2020-ті роки. З-понад десяти регіональних українських організацій у Надволжі, що існували на кінець 2010-х років, на сьогодні продовжує активно функціонувати (публікувати пости в соціальних мережах, проводити публічні заходи) лише дві організації: у Самарській області та Татарстані
Уроки Кенгіра не зникли разом з його придушенням. Вони живуть не лише в пам’яті, а й у русі. Кенгір – це не кінець розділу, а середина історії, яка все ще пишеться. Його спадщина живе не лише в пам’ятниках, а й у щоденній рішучості нації, яка прагне зберегти свою ідентичність. Те, що почалося як крик про справедливість у совєтському концентраційному таборі, тепер лунає в боротьбі суверенного народу, який захищає своє майбутнє
Мова йшла про нашу національну історію у викладі українського історика, бібліографа, архівіста, педагога, доктора філософії, дійсного члена НТШ
Брати Шемети стали одними із «батьків-засновників» «Лубенської республіки» — політико-адміністративного комітету, проголошеного в грудні 1905 року й вигнав з території Лубен і околиць органи влади Російської імперії і дбав про самоуправління в Лубнах аж до 1907 року
Ця зустріч стала цінною для обох сторін. Для родини Володимира — це був момент підтримки, щирої пам’яті та вдячності. Для ліцеїстів — жива історія справжнього Героя, який ходив цими самими коридорами, сидів за цими партами, мріяв, вчився, а потім — захищав державу
100 років тому, 5 червня 1925 року у селі Русові Снятинського повіту (нині – Івано-Франківська область) в селянській родині народився Микола Плав’юк, політичний і громадський діяч в еміграції, останній Президент УНР в екзилі, п’ятий Голова ОУН, Голова Правління Фундації ім. Ольжича, співорганізатор та віце-президент Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ)
Енкаведисти сформулювали таку коротку характеристику: «Шемет Сергій – керівник канцелярії і преси Скоропадського, член Українського союзу хліборобів-державників. Колишній поміщик Лубенського повіту Полтавської губернії, колишній власник суконної фабрики в Лубнах. За освітою інженер-хімік. Веде здоровий спосіб життя. Дуже відданий Скоропадському і гетьманській ідеї. В Управі має великий авторитет і веде в ній основну роботу…»
У Лютенці провели засідання комісії відновлення національної пам’яті
Відзнака Симона Петлюри—нагорода, яка відзначає діяльність журналістів, видавців, краєзнавців, доброчинців за вагомий внесок у державотворення і захист України, високу професійну майстерність, сприяння розбудові української журналістики і держави
Прикладом для громад Полтавщини є Полтавська міська, яку очолює Катерина Ямщикова: торік обласний центр очистили від «Братської могили борців за владу Рад», розташованої в центральній зоні Полтави, у Шевченківському парку (колишня назва-Петровський звеличувала московського царя, ката України Пьотра I) — місці відпочинку тисяч полтавців поруч із Полтавським обласним краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського та пам’ятником Тарасові Шевченку авторства Івана Кавалерідзе. Зазначене поховання відбулося у 1919 році
