До 130-річчя із дня народження Героя Крут Миколи Божинського-Божка

23 жовтня минає 130 років із дня народження Миколи Божинського-Божка (1895-1918), воїна військових загонів Української Центральної Ради, учасника бою під Крутами, борця за незалежність України у XX столітті. Доля відвела лише 22 роки. Нібито в житті не було нічого особливого — народився, навчався, працював. Але участь у переможній оборонній операції військ Української Центральної Ради, яка увійшла у історію як «Бій під Крутами», героїчна загибель за Україну зобов’язує нас пам’ятати цього парубка в окулярах. Серед 12 імен учасників бою, чиє походження пов’язують з Полтавщиною, сьогодні згадуємо Героя, що назавжди лишився 22-річним.

З родини дворян

Упродовж останніх п’ятнадцяти років історики відшукали чимало інформації про дворянина з-під Семенівки. Якщо у книзі «Крути», виданій видавництвом «Смолоскип» з нагоди 90-річчя бою упорядники ще мали сумніви навіть щодо імені Божка-Божинського (Микола чи Євген?), то нині опубліковано низку архівних документів про нього. «У держархіві Києва зберігається тонесенька тека – особова справа студента київського університету св. Володимира Миколи Васильовича Божинського-Божка, який загинув під Крутами в січні 1918 року. Він прожив коротке життя. Народився у дворянській сім’ї 23 жовтня 1895 р.», – написав у статті в газеті «Голос України», кандидат історичних наук, воїн Хорунжої служби бригади НГУ «Хартія» Віталій Скальський. Мала батьківщина Героя Крут – село Калкаїв Хорольського повіту Полтавської губернії (тепер – Оболонська громада Кременчуцького району Полтавської області). Саме там в дворянській родині Василя Трохимовича Божинського-Божка та Наталії Сергіївни народився син Микола. За даними Скальського, рід Божинських-Божків отримав дворянство в часи війн Наполеона. Далекий предок Миколи відзначився в одному з боїв, чим і заслужив дворянське звання.

Лубенська гімназія як кузня українських діячів

Згідно із архівних даних, з’ясованих Віталієм Скальським: з серпня 1907 до квітня 1915 року Божинський-Божко навчався в Лубенській гімназії. Тоді цей навчальний заклад був відомий далеко за межами Полтавщини. Тут давали високоякісну освіту. Звідси вийшло чимало політиків, митців, науковців. Серед випускників діячі Української Народної Республіки: видавці першої україномовної газети в Лівобережній Україні «Хлібороб» Володимир та Микола Шемети; правник, міністр судових справ УНР Сергій Шелухін; особистий охоронець Симона Петлюри і фундатор контрозвідки Армії УНР Микола Чеботарів; поет і військовий діяч УНР Григорій Чупринка.

Атестат зрілості засвідчує, що Микола Божинський-Божко найкраще опановував у Лубнах основи законодавства, Закон Божий німецьку й французьку мови. А ще точні науки – математику й фізику.

Студент, громадсько-політичний діяч, державний службовець Міністерства земельних справ УНР

Миколу вабив Київ. На початку Першої світової війни він приїхав сюди, успішно склав іспити й розпочав навчання в Університеті Святого Володимира. Тяга до точних наук привела юнака на математичне відділення фізико-математичного факультету цього вишу.

1917-й гримнув падінням російської імперії і ознаменувався сплеском українського національного відродження. Постає Українська Центральна Рада, у Києві вирують конгреси та з’їзди, виникають різноманітні ради, осередки, товариства. Тож природньо, що студента Божинського вабили не лише точні науки: Микола з головою поринає у громадське життя, стає українофілом, долучається до партії есерів. До речі, вже у 1917 році Божка-Божинського обирають товаришем (тобто заступником – авт.) голови Тимчасового виконавчого комітету партії об’єднаної народної організації лівих соціалістів України (у народі-есери-авт.). Ліві українські есери активно підтримали Універсали Центральної Ради та її державотворчу діяльність. «Під час Української революції ледь не щодня виникали різноманітні громадські організації, товариства, ради. Одну з них — об’єднану народно-пролетарську організацію лівих соціалістів України — очолив Микола Божинський-Божко», – розповідає історик Віталій Скальський.

Більшовики, прийшовши до влади в Росії після жовтневого перевороту 1917 року, прагнули встановити контроль над Україною і розглядали Центральну Раду як ворога. У грудні 1917-го війська ленінської росії розпочали збройне вторгнення в Україну. В середині січня російсько-більшовицькі окупанти захопили майже все Лівобережжя та просувалися на Київ. У таких умовах війни Центральна Рада проголосила 22 січня 1918 року незалежність Української Народної Республіки. На початку 1918 року герой нашої оповіді працював помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР.

Легко проміняв крісло чиновника на гвинтівку

«Серед київської молоді виникла ідея організувати студентський курінь. Записуватися до нього прийшли не лише слухачі курсів з Українського народного університету, а й старшокласники кількох київських гімназій. Записався до куреня і Божинський-Божко. Тоді він працював у Міністерстві земельних справ УНР, однак легко проміняв крісло чиновника на шинель і гвинтівку й вирушив на захист своєї держави», – розповів у газеті «Голос України» Віталій Скальський.

Ідею незалежності Божинський ставив вище класової. Як бачимо, на відміну від Винниченка та багатьох з тогочасної політеліти, ліві переконання Миколи, приналежність до партії есерів не стали причиною згубних ілюзій щодо російського більшовизму як одного із численних різновидів/проявів більш ширшого поняття-російського імперіалізму.

Після захоплення Полтави вздовж залізниці на захід наступала так звана 1-ша Революційна армія ленінської росії, а з Гомеля на Бахмач— 2-га. Там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися. Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. 25–27 січня вони разом з іншими військовими підрозділами та добровольцями героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак без артилерії під загрозою оточення оборонці вимушено відступили до станції Крути й стали укріплюватися. 28 січня в Бахмачі обидві совєтські армії з’єдналися під командуванням Муравйова й почали рухатися в бік Києва.

Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. 25–27 січня вони разом з іншими військовими підрозділами та добровольцями героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак без артилерії під загрозою оточення оборонці вимушено відступили до станції Крути й стали укріплюватися. 29 січня на станції Крути більшовицький наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення — учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців. Тож участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових стрільців (разом понад 500 воїнів і 20 старшин). У цій когорті захисників УНР опинився і дворянин з Полтавщини Микола Божинський-Божко.

На озброєнні українські захисники мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд—звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі, гвинтівки. До них приєдналися близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва з Ніжина.

Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота— 27 хлопців— заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, яка вже була зайнята більшовиками. Юнаки потрапили в полон, в тому числі і Микола Божинський-Божко. Росіяни-муравйовці жорстоко катували українців, а потім стратили.

Під Крутами полягло, за різними оцінками, 70–100 українських оборонців, російські ж втрати тільки вбитими були щонайменше 300 загарбників.

Міжнародне визнання української незалежності— це те, чим завдячуємо героям Крут. Затримавши російського ворога на чотири дні біля залізничної станції Крути, київські юнаки дали змогу владі УНР розгромити повстання російської п’ятої колони під назвою «повстання на заводі Арсенал» у Києві, а головне — укласти Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу й досягнути визнання УНР суб’єктом міжнародних відносин.

19 березня 1918 року Миколу Божка-Божинського та 24 інших Героїв Крут з почестями поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Пам’ять про Героя Крут

У постійно діючій експозиції про Українську революцію 1917-21 рр. Полтавського краєзнавчого музею розміщено фото Божка-Божинського. Його світлину разом із іншими реальних захисників станції Крути показано наприкінці художнього повнометражного художнього фільму «Крути-1918».

Цими днями представництво УІНП в Полтаві створило тематичну відеолекцію про звитяжця.

У книзі «Герої Крут і Полтавщина» окремий розділ присвячено Божинському. А позаторік в Лубнах за ініціативи представництва УІНП в Полтаві на честь Героя Крут Миколи Божинського-Божка перейменовано провулок Льва Толстого.