«Вбивство Петлюри: як вбивця став «жертвою» – таку назву має новий випуску з мультимедійного проєкту «Правда чи міф», яке створюють Український інститут національної пам’яті (УІНП), державне агентство «Укрінформ» та радіо «Байрактар». Відстежувати проєкт можна на сайтах цих установ, слухати в етері згаданого радіо й у соцмережах та на Spotify.
Симон Петлюра –Голова Директорії та Головний отаман–залишався фактичним лідером Української держави після окупації УНР
Вбивство очільника українського уряду у вигнанні і досі ставить чимало запитань. Одне із них – чия рука рухала вбивцею та як пропаганді СРСР вдалось перетворити вбивцю на «жертву».
https://www.facebook.com/100064546365789/videos/pcb.1258977362930464/802938135693003
Париж, 25 травня 1926 року. У центрі міста, на вулиці Расін, пролунали постріли. Симон Петлюра – колишній голова Директорії УНР, Головний отаман військ, лідер українського уряду у вигнанні, який саме розглядав книжки на ятці, – падає на бруківку. Його вбивця – Самуїл (Шолом) Шварцбард, єврейський анархіст. Він дочекався поліції і заявив: «Я вбив убивцю моїх братів».
https://www.facebook.com/100064546365789/videos/pcb.1258977362930464/693148200023227
Симон Петлюра –Голова Директорії та Головний отаман–залишався фактичним лідером Української держави після окупації УНР ленінською росією і очолював уряд в еміграції. Його вбивство у травні 1926 року досі залишається однією із найсуперечливіших сторінок.
За Петлюрою полював Радянський Союз, і політичні вбивства українських лідерів не були для комуністів чимось поодиноким. Однак тут ситуація складніша: Петлюру не просто вбили, його зробили винним, а вбивцю – виправдали. Суд над Шварцбардом фактично перетворився на суд над Петлюрою. Вже вбитого лідера називали «організатором різанини» та «погромником», а виправдальний вирок убивці зустрічали оплесками. Навіть досі у французьких джерелах можна зустріти згадки про єврейські «погроми» Петлюри.
Брехня пропаганди СРСР
1926 рік. Вбивця Петлюри залишається на місці злочину. Під час арешту в нього знаходять список українських політичних діячів – натяк на те, що Петлюра міг бути не єдиною ціллю. Сьогодні ми знаємо, що Шварцбард мав совєтські контакти, був членом французької комуністичної партії. Втім, чи є доказовою теза, яку використав захист, про «Петлюру – головного організатора єврейських погромів»? Чи існують докази участі Симона Петлюри в єврейських погромах?
https://www.facebook.com/100064546365789/videos/pcb.1258977362930464/31865916066389101
Український інститут національної пам’яті пояснює: Жодного документа, жодного свідчення про участь Симона Петлюри в погромах чи в їх організації не існує. Навпаки, Головний отаман вживав усіх можливих заходів, щоб зупиняти і не допускати погромів. І про це свідчать численні документи та відозви за його підписом. Теза про нібито «Петлюру – головного організатора погромів» сформувалася під впливом тенденційно укладеної за сприяння радянських органів книги, яку напередодні процесу видав у Франції помічник адвоката Тореса».
Шварцбард був членом французької комуністичної партії
Суд над Шварцбардом відбувся за рік після вбивства, у 1927 році, в Парижі. Шварцбарда обвинувачували в умисному вбивстві, що каралося смертю. Обвинувачем був юрист Моріс Гарсуа; захищав убивцю соціаліст, близький до комуністичних кіл, адвокат Анрі Торрес.
https://www.facebook.com/100064546365789/videos/pcb.1258977362930464/26046204231635641
Шварцбард посилався на особисту помсту за загибель родичів (за його свідченнями, 14 осіб), але конкретних прикладів дій самого Петлюри не навів. Обвинувачення наполягало: Шварцбард не знав Петлюру, його «помста» не була спонтанною – він стежив, мав зброю та список інших цілей; йшлося про можливе політичне замовлення та радянський слід у справі.
https://www.facebook.com/100064546365789/videos/pcb.1258977362930464/1173338844666429
Однак конкретних даних про співпрацю Шварцбарда з ОГПУ на той час не було офіційно надано. Однак, чи має підстави версія, що вбивця був агентом радянських спецслужб (ОГПУ)?
https://www.facebook.com/100064546365789/videos/pcb.1258977362930464/823777713358527
Український інститут національної пам’яті пояснює: «Французькі правоохоронні органи фіксували активну участь майбутнього вбивці у діяльності комуністичних осередків у Франції. Також відома його співпраця із більшовицькими агентами. Тому цілком ймовірним є припущення, що радянські спецслужби допомагали вбивці в організації злочину».
Вирок у справі був оголошений 26 жовтня 1927 року. Рішення присяжних: «Виправдати обвинуваченого». Фактично Шварцбарда визнали «месником» і звільнили. Французька публіка зустріла рішення оплесками.
Серед тих, хто підтримував Шварцбарда, були Альберт Ейнштейн, Ромен Роллан та Максим Горький. Французькі газети описували Петлюру як «українського генерала, винного в різанині», що формувало громадську думку не на користь Петлюри, а радянські спецслужби активно поширювали ці матеріали в іноземній пресі.
Судовий процес, так званий Паризький процес, був використаний радянською пропагандою. Убивцю зробили «народним месником», а Петлюру – «погромником». Це завдало шкоди репутації української визвольної боротьби на Заході.
https://www.facebook.com/100064546365789/videos/pcb.1258977362930464/745204098571788
Українці не мирилися з тим, що вбивця їхнього провідника отримав виправдання
Ще один міф – це те, що українська сторона не оскаржувала рішення суду, а отже, це було визнанням провини Петлюри. Чи правда, що українська діаспора залишила цю справу без оскарження?
https://www.facebook.com/100064546365789/videos/pcb.1258977362930464/1488344795724735
Український інститут національної пам’яті пояснює: «Перш за все треба мати на увазі, що на лаві підсудних перебував Шварцбард, а не Симон Петлюра. Розглядали справу саме вбивства Петлюри, а не його вини. На жаль, суд прислухався до емоцій, які накручувала сторона захисту, і виправдав вбивцю. Інша справа, що московська пропаганда використала результати суду для очорнення Симона Петлюри і українського руху».
Справді – для української громадськості та діаспори вирок 1927 року став шоком. Українські кола в Європі не змирилися з тим, що вбивця їхнього провідника отримав виправдання: вони організовували комітети пам’яті, збирали документи, звертались до преси, друкували наклади та проводили пам’ятні акції, намагаючись протиставити масиви документів тій публічній наративній хвилі, яка працювала на дискредитацію Петлюри. Правових важелів домогтися скасування вердикту було вкрай обмежено – виправдальний вердикт присяжних у Франції фактично завершив справу, а поширення пропаганди зробило історичну платформу для дискредитації українського руху.
Вбивство і виправдання вбивці стали перемогою радянської пропаганди та ударом по українській ідеї. Але історія довела, що знищити ідею незалежної України не можна – навіть убивши її лідера.
І сьогодні, у XXI столітті, коли ми дивимось на історію крізь призму світових трансформацій, залишається важливим пам’ятати: вбивства публічних діячів не стали архаїчним атрибутом минулого. Сучасна Російська Федерація продовжує практику фізичного усунення опонентів і громадських активістів – і так само, як сто років тому, винні часто залишаються поза межами правосуддя або апелюють до «відомих» причин, перекладаючи відповідальність на жертв.
https://www.facebook.com/100064546365789/videos/pcb.1258977362930464/1349051633470716
Історія справи вбивства Петлюри та виправдання Шварцбарда – це не тільки крок у минуле, а дзеркало того, що насправді демократія вразлива перед маніпуляціями диктатур та безсила перед яскравим образом «добра з мечем та більшовицькою зіркою»: чи можемо ми захистити людину, чи лише її образ? Чи можемо ми зберегти незалежність і свободу, якщо правосуддя перетворюється на спектакль, а правда – на інструмент пропаганди?
Нехай пам’ять про Симона Петлюру стане не лише сторінкою історії, а й нагадуванням: боротьба за правду триває і досі, і в ній залишається місце для кожного, хто не готовий закрити очі на несправедливість.
Тож не замовкаємо, не здаємося, не забуваємо. І в цю мить, коли світом знову прокочуються хвилі політичних замовлень, вбивств і звинувачення українців у націоналізмі чи антисемітизмі у «дусі 20-х – 40-х», ми маємо сказати: пам’ятаємо. Діємо. Живемо. Ідея вільної України – незнищенна.
Факти
У рамках підготовки до суду захист Шварцбарда надав медичний висновок: французькі експерти в жовтні 1926 року визнали його «осудним» (тобто розумово відповідальним, –ред.), але відзначили, що він був «містиком з палкою расовою емоцією». Шварцбард після суду виїхав до Південної Африки, де жив до смерті (1938 р.). У 1967 році його прах перевезли до Ізраїлю.
Петлюру поховали на цвинтарі Монпарнас у Парижі, поруч із дружиною і донькою. У Парижі також діє Українська бібліотека, яка носить ім’я Симона Петлюри.
У 1980-х і 1990-х історики відкрили частину радянських архівів, які свідчать, що Шварцбард мав контакти з агентами ГПУ, хоча прямих доказів замовлення вбивства немає.
За матеріалами ФБ-сторінки УІНП
