У жовтні 1898 року у с. Лютенька на Полтавщині народився Петро Гузь – кобзар, автор пісень про визвольні змагання, Тараса Шевченка та Голодомор, співак Миргородської капели бандуристів, артист ансамблю лірників при Київській філармонії, учасник антибільшовицького повстання в Гадяцькому повіті, один із визначних бандуристів ХХ ст. Згідно із Постановою ВР про пам’ятні дати та ювілеї 130-річчя із дня народження Петра Гузя цьогоріч відзначається на державному рівні. Тож за сприяння Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА та за ініціативи полтавського представництва Українського інституту національної пам’яті (УІНП) у селі Лютенька Миргородського району провели культурно-мистецькі пам’ятні заходи. Також вони відбулися у відділі мистецтв Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського.
Бандура Петра Гузя
Читайте також «До 130-річчя кобзаря Петра Гузя» https://ukrpohliad.org/national-memory/do-130-richchya-kobzarya-petra-guzya.html
Відділ освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Лютенської сільської ради Миргородського району (начальниця Наталія Романенко), місцеві ліцей (директорка Наталія Триль) та комунальний заклад «Центр культури та дозвілля» влаштували просвітницьке зібрання. Його сцену прикрасили портретом Петра Гузя. До речі, автор портрету, художник Володимир Перетятько подарував його до музейної експозиції, присвяченої Петрові Гузю. Лютенські бібліотекарі підготували тематичну виставку. Лунали музичні твори у виконанні місцевого дитячого колективу (керівник – Світлана Тоцка).
Ведуча зібрання, директорка Центру культури та дозвілля Ольга Потапенко розповіла про творчий шлях земляка, який кобзарював протягом сорока літ. Відійшов у засвіти 2 травня 1959 року в Лютеньці, де і похований.
Тривалий час могила була занедбаною, але цьогоріч зусиллями учнів і вчителів Лютенського ліцею школи її впорядкували. У рідному селі вшанували земляка й у назві вулиці. За пропозицією місцевого краєзнавця Івана Чайки та згідно з рішенням двадцять сьомої сесії Лютенської сільської ради восьмого скликання вулицю, у назві якої звеличувався російський комуністичний військовий злочинець Ніколай Ватутін перейменували на честь Петра Гузя.
За ініціативи УІНП, комісії з реалізації державної політики відновлення та збереження національної пам’яті українського народу на території Лютенської територіальної громади Миргородського району, яку очолює сільський голова Володимир Омельченко, до краєзнавчого музею Лютеньки з фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України імені Максима Рильського передано оцифровані копії значної частини пісенної спадщини земляка, а інформаційний центр «Регіон» створив тематичне просвітницьке відео «Петро Гузь – лютенський кобзар». Його презентація-показ стали родзинкою заходів у Лютеньці.
Відділ мистецтв Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського для краєзнавців та громадськості влаштував концерт знаного кобзаря Назара Божинського та лекцію представника УІНП в Полтавській області Олега Пустовгара. Він вияскравив низку важливих фактів із життєпису Гузя й показав світлини гравюри авторства Опанаса Сластіона та пам’ятника у Миргороді. Обидві присвячені вчителю Петра Гузя, одному з найвідоміших кобзарів Полтавщини Михайлу Кравченку. Він співпрацював із Лесею Українкою, Гнатом Хоткевичем. Окрім Петра Гузя, Михайло Кравченко навчав кобзарської майстерності й іншого відомого кобзаря з Полтавщини–уродженця Великої Багачки Федора Кушнерика. Продемонстрував світлини кобзи Гузя, місце його поховання та ін. Розповів, що Петро Гузь брав участь в антибільшовицькому повстанні під проводом місцевого лютенського отамана Леонтія Христового. 29 серпня 1920 року на околицях Лютеньки зав’язалися криваві сутички. Після дводенного оборонного бою повстанці відступили, після чого більшовики село спалили, а багатьох жителів розстріляли. Про Леонтія Христового й ті трагічні дні свого рідного села Петро Гузь створив і виконував думу «Про Лютеньку та Христового». «У часи СРСР комуністичні ідеологи ці думи заборонили, піддали забуттю. Вже після відновлення незалежності краєзнавець Іван Чайка у художньо-документальній книзі «Дзвони над Лютенькою» описав героїчну боротьбу повстанців Христового та опублікував фрагмент думи «Про Лютеньку та Христового»», – зазначив представник Інституту нацпам’яті. До речі, Назар Божинський відродив цю думу, увів у свій репертуар.
Пустовгар привернув увагу присутніх до того, що навіть попри щонайжорстокішу сталінщину Гузь не мовчав про Голодомор-геноцид українського народу. «Напевне, вразила жахлива доля рідного села: 6 грудня 1932 року комуністичний московський режим СРСР заніс Лютеньку на «чорну дошку». Зазвичай «чорні дошки» «присвоювали» тим селам, де найактивніше підтримували УНР, її провідників, таких як Леонтій Христовий; де чинили опір колективізації та беззаконню російських більшовиків. «Чорні дошки» означали блокування сіл спецзагонами НКВС та військами Червоної армії, заборону торгівлі й виїзду населення за межі села, вилучення всіх харчів, що спричинило голодну смерть мільйонів українців. Лютенька заплатила за занесення на «чорну дошку» страшну ціну – майже чотирма тисячами життів. Художник, кобзар, поет, священик УАПЦ, правозахисник, учасник підпілля ОУН, політв`язень комуністичних концтаборів Микола Сарма-Соколовський у поемі «Анафема» згадував пісню «Ні зернини, ні макухи», яку виконував Петро Гузь», – розповів пан Олег.
Про постать Петра Гузя йшлося і у виступі Назара Божинського. Він також окрім думи про «Про Лютеньку та Христового» заграв і «Гречаники», які були у репертуарі Гузя.
Відділ мистецтв облбібліотеки підготував тематичну виставку книг, журналів та газет.
Читайте також https://ukrpohliad.org/culture/u-poltavskomu-muzeyi-kotlyarevskogo-vidbuvsya-kobzarskyj-vechir-do-130-richchya-petra-guzya.html про зібрання «Кобзарський вечір. 130 років Петрові Гузю», на яке завітали сучасні кобзарі з Переяслава, Ірпеня, Києва, Полтави.
Представництво УІНП в Полтаві
