Особливою «агресивністю» по відношенню до радянської влади вирізнялася ОУН (б), яка готувала революційний здвиг («внутрішню революцію») задля остаточного відокремлення України від СРСР
Цю трагічну історію розказано у подробицях завдяки оригінальним документам, які вдалося зібрати в архівах та бібліотеках
Упродовж 1947-48 рр. у Західну Німеччину із Закерзоння прибуло біля 400 воїнів УПА. Вони пробивалися сотнями, невеликими групами або й поодинці. З приходом на Захід українські вояки УПА сповістили світ, що український народ продовжує збройну боротьбу за відновлення незалежної Української Держави
Роботи українського графіка завжди люто ненавиділа проросійська харківська влада. Хронологію її ненависті можна вести з початку 90-х до сьогодні, коли перед Покровою в чергове пам’ятний знак УПА місцеві братки обляпали червоною фарбою. Пам’ятний знак Розстріляним Кобзарям теж плюндрували, зазвичай чомусь на день міліції. Меморіальну дошку патріарху Йосифу Сліпому, встановлену під час проведення у Харкові Світового Конгресу Українців у 2005 році, освячену владикою Ігорем, розбивали двічі: перший раз комуністи, другий – члени проросійської організації «Русский блок»
На честь 75-ї річниці створення УПА, напередодні Дня захисника України, Дня українського козацтва, свята Покрови Пресвятої Богородиці на межі сіл Купка та Корчівці, де загинули повстанці, відбувся велелюдний мітинг-реквієм
за совєцькими даними тільки 29-ий танковий корпус втратив 153 танки з 199 і 16 самохідних гармат із 20. У цілому 5-та гвардійська танкова армія втратила 348 одиниць бронетехніки, що залишилася на німецькій території. Втрати 2-го танкового корпусу СС під командою П. Гауссера становили біля 100 танків, значну частину яких німці відремонтували в польових майстернях й відправили на передову і лише 22 відправили на капітальний ремонт у тил
Останній відомий історикам бій повстанця і чекістів відбувся у 1967 році. Окремі підпільники, як Ярослав Галущак та Ілля Оберишин, не здалися до проголошення незалежності України
Увечері 22 квітня 1918 року мобільні війська Кримської групи полковника Петра Болбочана, до якої входив також Кінний полк імені Костя Гордієнка під командою отамана Всеволода Петріва, з боєм захопили вузлову станцію Джанкой на Півночі Криму. В цей час підсилена артилерією 15-а піхотна ландсверська дивізія під командою генерала Роберта фон Коша пробивала собі шлях до Криму „традиційним шляхом” – через добре укріплений Татарський вал на Перекопі. В результаті німці затрималися на кілька днів та увійшли до вже зайнятого українськими частинами Сімферополя
(до 100-річчя створення армії УНР та Дня захисника України)
Найкраще ідею виставки передають слова Голови Директорії та Головного Отамана армії УНР Симона Петлюри, які майже сто років по тому звучать як пророцтво: «Логіка розвитку національного руху на Україні веде до повторення військових подій 1918–1920 рр. Ми хотіли би, щоби неминучість їх була засвоєна ширшими кругами громадянства, як і той факт, що цей конфлікт матиме місце незалежно від форми влади в Росії.
За свою історію ми самі маємо боротися, ніхто нам не подарує нову національну свідомість. Поки ми самі не зрозуміємо, наскільки наша історія пов’язана із сучасністю та має безліч аналогій, ми по-справжньому не зможемо її сприйняти
Шкода, що не долучається влада до вшанувань таких Великих Українців, як Ренат Польовий, прикро, що і зала була неповною. Та все ж віриться, що українська справа, якою жив Ренат Петрович, вічно житиме в пам’яті українців
Мученики й Ісповідники віри, Герої і Борці за правду являються для народу могутнім стимулом і відпочинком його душі. Коли народ співає «Молитву за патріарха», то оживає вся Церква
Інженер-винахідник Ренат Польовий жив забороненим у часи СРСР українським духовним життям. У його листуванні з подвижниками “забороненої України” немає розмов про побутові цінності. В них – все про Україну та Кубань, і більше нічого
Мирослав Мисла загинув на фронті російсько-української війни 2 жовтня 2016 року. 4 жовтня його було поховано у Волоховому Яру, що на Харківщині
«Со святими упокой!» На свято Різдва Пресвятої Богородиці в м. Нью-Джерсі, США, 21 вересня 2017 р., на 98-му році свого посвятного життя померла віддана членкиня ОУН, учасниця Похідних груп ОУН 1941 р., дружина провідного члена ОУН, талановитого автора та журналіста Данила Чайковського – славної пам’яті Любомира Чайковська-Гуглевич. Подруга Любомира народилася у Львові 23 травня 1919 …
Тільки “Комару” і “Вихору” вдалося пробитися з оточення й відірватися від переслідувачів. 3 грудня 1947 р. обидва перейшли кордон з Баварією й опинилися в американській зоні окупації Німеччини
дозволимо собі навести дослівно (в перекладі на українську мову) рішення керівника КҐБ УССР Федорчука: «Враховуючи активність та екстремізм Я. Стецька у підривній діяльності проти СРСР, з метою підриву його авторитету у бандерівському середовищі Комітетом держбезпеки республіки у 1976-1977 рр. виготовлені й поширені закордоном «звернення» й листівки, в яких закликалося до усунення Стецька від керівництва ЗЧ ОУН. В цьому плані готується ряд інших агентурно-оперативних заходів»
Осип Зінкевич упродовж 50 років керував Фондом та Видавництвом “Смолоскип”, видав понад 500 книжок, опікувався пам’яттю забутих та репресованих письменників і відкрив шлях у літературу сотням молодих митців
“Для мене Іван Гавдида був і залишається українським Предтечею. Чому саме так? В першу чергу тому, що він був одним із тих, хто ще за часів Радянського Союзу твердо вірив, що незалежній Україні бути і він знав, що цей час наближається. Якщо брати цей рік, 20 років Незалежності, то якраз в 1991 році місяць швидше перед тим, як була проголошена Незалежність Верховною Радою, Іван Гавдида заснував перший молодіжний вишкільний табір “Лисоня”, – зазначає ще один побратим і продовжувач справи Гавдиди Олег Вітвіцький.
Арештована органами радянської безпеки 16 травня 1947 р. Перебувала під слідством у львівській тюрмі «на Лонцького». Засуджена 6 вересня 1947 р. за ст. 54-1 «а», 54-11 Кримінального кодексу УРСР до 10 років ув’язнення. З листопада 1947 р. до лютого 1948 р. перебувала у таборі-колонії на території паровозо-вагоноремонтного заводу на вул. Вокзальній у Львові, з березня 1948 р. до 7 липня 1948 р. – у львівській пересильній тюрмі № 25, звідки етапована до Магадана. Ця тендітна жінка, як і тисячі її товаришок, змушена була працювати на шахті с. Хеніканджі на Колимі. Згодом на поселенні у селищі Усть-Омчузі працювала в лікарні.
