Юрій Щур
В основній масі, осередки ОУН на території Наддніпрянської України після початку німецько-совєтської війни створювалися уродженцями Західноукраїнських земель – членами Похідних груп революційної ОУН. Разом із тим, занурення у розсекречені архіви дозволяє стверджувати, що бандерівці на початку війни масово залучали до Похідних груп і наддніпрянців («східняків»), які з різних причин опинилися на західному кордоні на початку війни.
Жителі Василівського району Запорізької області Омелян Кабаченко (с. Лугове), Захар Говоруха (с. Балки), Яків Чабан (с. Підгірне) на початку війни перебували неподалік від Львова, де працювали на оборонних спорудах. Потрапили до німців у полон, але оскільки не були військовими – відпущені додому трохи більше ніж за тиждень. Добиралися через Львів, де за підказкою працівника адміністративних органів зголосилися до будинку за адресою вул. Руська, 20. За цією адресою знаходився штаб Похідних груп. Тут вони втрьох були залучені до ОУН і стали слухачами курсів пропагандистів.
Омелян Кабаченко свідчив, що на цих курсах навчалося тоді близько 40 осіб, в основному жителі Наддніпрянщини та колишні військовополонені. Навчалися щоденно, по 8 годин. Викладали двоє: один читав лекції з історії українського визвольного руху, про завдання ОУН у боротьбі з більшовиками, створення й зміцнення оунівських осередків й інші питання діяльності й роботи серед населення Наддніпрянщини. Другий лектор навчав слухачів курсів співати українських патріотичних пісень, в першу чергу – національний гімн.
На лекціях з історії українського визвольного руху розповідалося про добу Української революції, про Петлюру і Скоропадського, про вождя Євгена Коновальця та Провідника ОУН Степана Бандеру. Що стосується стратегії найближчої діяльності ОУН, лектор наголошував на необхідності готувати жителів України до антинімецької боротьби після перемоги останніх над Совєтським Союзом. Основне завдання слухачів курсів полягало у широкій пропаганді ідеї створення Української Самостійної Соборної Держави.
Після закінчення навчання усі випускники отримали посвідки й були розподілені до роїв похідних груп, які вирушали до місць призначення. Відповідно, Кабаченко, Говоруха та Чабан отримали направлення до Запорізької області, до сіл Василівського району, де вони проживали до початку війни. До станції Підволочиськ група, до якої вони входили, доїхала залізницею, а потім пересувалися на підводах.
У кожному населеному пункті, де представники ОУН зупинялися на ночівлю, вони проводили збори місцевих жителів, виступали із доповідями про УССД та боротьбу українських націоналістів. Також масово поширювали літературу, а листівки розвішувалися на видних місцях по селах.
14 жовтня 1941 року Омелян Кабаченко разом з членами ОУН, які направлялися до Мелітополя, прибули до с. Лугового. Наступного дня тут також було проведено збори жителів села, на яких Кабаченка обрали старостою сільської общини. Говоруха та Чабан, відповідно, поїхали до своїх сіл й там почали організовувати роботу. Зокрема, у селі Балки було розповсюджено Маніфест ОУН. Але, як зауважували самі оунівці, листівки з текстом Маніфесту довго не повисіли й за кілька днів були позривані німцями.
До свого гурту василівські оунівці також залучили Онисима Ломейка, жителя с. Орлянське. Він також перебував на оборонних роботах на Західній Україні, оскільки був відпущений німцями, добирався додому через Львів. Однак ще з групою земляків він потрапив на курси пропагандистів, які організували мельниківці. Отримавши первинну інформацію про діяльність ОУН (м), її історію та завдання, Ломейко самостійно відправився додому. Не маючи жодних зв’язків із львівськими (чи з іншого регіону) оунівцями, у Василівському районі він почав співпрацювати з Кабаченком і Чабаном. Зокрема, поширював отримані від них пропагандистські матеріали ОУН (б).
За даними МГБ, у 1941 році оунівцями було проведено збори у с. Верхня Криниця, де також наголошувалося на необхідності створення самостійної України і підкреслювалася роль ОУН у цьому. Того дня до ОУН були залучені місцеві жителі староста сільгоспобщини Олексій Середа та Прокіп Сірий.
На заваді подальшого розвитку ОУН на території Василівського району Запорізької області стали перші німецькі репресії кінця 1941 року. Арешти членів Похідних груп, їхнє ув’язнення або виїзд до Західної України призводили до втрати зв’язків між осередками ОУН. Заарештований після повернення совєтської влади Кабаченко на допиті свідчив, що лише одного разу спілкувався із кур’єром, який наприкінці листопада – на початку грудня 1941 року їхав з Мелітополя на Запоріжжя. Після того будь-які зв’язки обірвалися. Кабаченко та Ломейко працювали як звичайні жителі району (а не націоналісти-підпільники) в адміністративних органах, інші працювали рядовими колгоспниками. Після арешту совєтськими органами держбезпеки обвинувачення в оунівській діяльності було для них лише одним із епізодів відвертої антисовєтчини.
Разом із тим, ще у 1943 році члени ОУН із Запоріжжя, зокрема, з осередку селища Павло-Кічкас, переправляли оунівську літературу, привезену із м. Дніпро, до деяких населених пунктів Василівського району. Таким чином, можемо припустити, що не всі осередки ОУН на цій території були викриті совєтськими органами державної безпеки.
Автор дякує співробітникам Архівного підрозділу УСБУ Запорізької області за надані матеріали.
