Агенти МГБ у боротьбі з оунівцями на Херсонщині у 1950-му році

kgb2

Юрій Щур

Совєтські органи державної безпеки роками відшліфовували майстерність боротьби з українським визвольним рухом. Як видно із офіційних (донедавна секретних) листів, інструкцій та інших внутрішніх документів спецслужб, багато в чому цей успіх залежав від якості поставленої агентурної роботи. Визнавали це і самі «чекісти». Тож, відповідно, як тільки на територію Південної України почали прибувати переселенці із Західноукраїнських областей, одразу ж місця їх компактного проживання були обставлені агентурою. Така ситуація обумовлювалася тим, що співробітники МГБ були впевнені, що серед переселенців багато членів ОУН та бійців УПА, а також членів їх родин та близьких знайомих.

Станом на 1 березня 1950 року у Херсонській області по лінії українських націоналістів працювало 10 агентів та 42 інформатори. Крім того, разом із переселенцями прибули ще 5 агентів та 34 інформатори. Серед цих «нишпорок», співробітники МГБ виокремлювали агента «Усова» – Миколу Соколова, уродженця та жителя міста Херсон. Попередньо, він сам потрапив у розробку за справою-формуляром. Тоді було встановлено, що він з 1941 року до жовтня 1942 року навчався у Херсонському машинобудівному технікумі, після чого влаштувався на роботу до Яхтклубу. У березні 1943 року Соколов познайомився із підпільником із Миколаєва Георгієм Цедриком, від якого отримав завдання щодо залучення нових кадрів. У вересні того ж року познайомився із Ігорем Плужником-Гладирем, який був керівником молодіжної оунівської організації. Пізніше керівником цієї організації став Леонід Крахмаль, який залучив Соколова до більш активної діяльності. У травні 1944 року Соколова призвали до Красної армії, де він перебував до 1949 року. Під час розробки Соколова даних про його тогочасну, після демобілізації із армії, націоналістичну діяльність отримано не було – в МГБ вирішили його завербувати в якості агента. Для цього було використано матеріали про діяльність в підпіллі ОУН під час німецької окупації. Як агент Соколов був цікавий для МГБ, перш за все, як людина, що знала членів підпілля Херсону та декого з керівництва. Після вербовки «Усов» надав інформацію про оунівців Ростислава Шевченка, Федора Вдовиченка та Леоніда Єрша. Останній у 1950 році перебував на території Львівської області. Відповідно, «Усова» готували до рейду на Львівщину до нього.

У Каховському районі органам МГБ у розробці переселенців допомагав агент «Борис» – Петро Бойко, уродженець села Крилів Корецького району Рівненської області. Під час німецької окупації на рідних теренах вступив до ОУН, отримав псевдо «Зелений». З 1944 до березня 1946-го року перебував у боївці «Максима», допоки не був заарештований і завербований як агент. У МГБ зазначали, що як агент працював дуже добре й надав багато матеріалів на членів підпілля ОУН.

7 червня 1950 року «Борисом» зацікавилися в Управлінні 2-Н МГБ УССР. Зокрема, це було пов’язано із розшуками на території Київщини та Житомирщини боївки Сильверста Приймака («Бутька»). До Херсона із Києва надійшов запит, у якому зазначалося, що «Бутько» підпорядковується провіднику «Павлу-Миколі», який оперує на території ряду районів Рівненської області. Агент «Борис» також, перебуваючи у підпіллі, діяв на території Рівненської області. Через це, на думку київських чекістів, він міг знати учасників відділу «Бутька» та місця, де вони перебували. Відповідно, співробітники Каховського МГБ мали опитати «Бориса» щодо зазначених пунктів й повідомити «нагору». Вся подальша робота «Бориса» бралася на контроль Управлінням 2-Н МГБ УССР. Та допомогти МГБістам «Борис» не зміг. Принаймні, у Херсонській області. За даними агентури, влітку 1950 року він виїхав на місце свого попереднього проживання у Корецький район Рівненської області.

Антон Воробель, який до переселення на Херсонщину у 1949 році проживав у селищі Володимирець, до МГБ був викликаний для надання свідчень про переселенку Катерину Гузій, яка підозрювалася у співпраці з ОУН у Володимирецькому районі. Під час допиту він розповів про факти такої співпраці, зокрема, про заготівлю продуктів для потреб підпільників. Брат Катерини Сергій Гузій й далі перебував у збройному підпіллі, а мати у 1947 році за націоналістичну діяльність була засуджена до 10 років таборів. Під час допиту Вробель був завербований в якості агента під псевдонімом «Стірін» й направлений на розробку Катерини Гузій. Останню розробляли, підозрюючи у зв’язках із підпіллям навіть після переселення на Херсонщину.

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа