Юрій Щур
Наприкінці 1946 року співробітники совєтських органів державної безпеки у Херсонській області зауважували, що їм довелося посилити агентурно-оперативну діяльність по боротьбі з українськими націоналістами. Не в останню чергу це було пов’язано із тим, що на Херсонщину почали прибувати переселенці із Західних областей України, серед яких, очевидно, були як учасники націоналістичного підпілля, так і їхні родичі та співчуваючі.
Серед таких були виявлені особи, що проходили по орієнтуванню Управління по боротьбі з бандитизмом МВД УССР як колишні учасники відділів УПА. Зокрема, уродженці Грубешівського повіту Люблінського воєводства (тепер – Польща) Олександр Працюк (студент ІІІ курсу Херсонського фінансового технікуму), Семен Рудь (працівник колгоспу Будьонного Бериславського району), Віталій Романюк (навчався на курсах у Каховці) та Олексій Коза (працівник радгоспу «Червоний Маяк» Бериславського району). Крім того, як близький знайомий Працюка, який поділяє його погляди, у Херсоні був встановлений уродженець села Козачі Лагері Цурюпинського (Олешківського) району Микола Колесник, також студент фінансового технікуму.
Для розробки Працюка та Колесника серед їх найближчого оточення у технікумі було завербовано агента «Трусова». Від нього співробітники УББ МВД дізналися, що Працюк студентам розповідає про героїчну боротьбу УПА за незалежність України. Також він пояснював основні відмінності у способі життя західних та східних українців, зокрема показував краще життя на Заході України у зв’язку із відсутністю колгоспів тощо. Також через «Трусова» стало відомо про те, що Працюк підтримує письмовий зв’язок із колишніми упівцями, які також прибули до Херсонської області. Не пройшло повз увагу агента й те, що Працюк та Колесник часто їздять до Козачих Лагерів, де мешкали батьки останнього. А також те, що вони обидва періодично ходять у Херсоні на пристань до часу прибуття пароходу.
На всіх перерахованих осіб херсонськими чекістами було заведено агентурну справу № 40 під назвою «Самостійники» за напрямом розробки «українські націоналісти». Основним завданням тут було виявлення тогочасних (1946 року) зв’язків упівців із діючим підпіллям ОУН та його керівництвом. Агент «Трусов» же отримав завданням під приводом підготовки до заліків максимально зблизитися із Працюком та Колесником. Якщо ж за умови цього зближення Працюк запропонував би агенту долучитися до діяльності в ОУН, «Трусов» мав погодитися, але «під приводом недосвідченості й незнання методів підпільної роботи від активної ворожої діяльності відмовитися, погоджуватися лише на роботу зв’язкового й виконання інших дрібних завдань, не проявляючи при цьому антисовєтської діяльності».
Також наприкінці 1946 року співробітникам Управління по боротьбі з бандитизмом вдалося встановити місце перебування та взяти на формулярний облік за напрямком «ОУНівець» уродженця міста Очаків Миколаївської області Петра Клименка. На момент заведення справи він працював бухгалтером у одному з цехів на заводі ім. Сталіна у Херсоні. Співробітники МВД мали інформацію, що під час німецької окупації він належав до осередку ОУН у колишній Сільгоспколонії НКВД Херсона, очолюваного головним бухгалтером Дем’яном Нестеренком. Останній на той час вже проходив по облікам МВД як репатріант, який перетнув совєтський кордон, але не прибув до місця постійного проживання й перебував у окремій розробці.
25 грудня 1946 року за напрямком «українська контрреволюція» була взята у розробку Антоніна Проценко, колишня поміщиця, яка повернулася із Німеччини по репатріації. Агенту УББ МВД «Прудкову» вона розповідала, що перебуваючи за кордоном, через родичів-емігрантів налагодила зв’язки з представниками ОУН і за їх завданням провадила антисовєтську й націоналістичну агітацію серед інших громадян СССР, які перебували у Німеччині. Після повернення до СССР Проценко й далі проводила націоналістичну агітацію, розповідала про майбутню війну між західними союзниками та Совєтським Союзом, внаслідок чого Україна отримає незалежність тощо. Серед знайомих також наголошувала на своєму бажанні виїхати якнайшвидше до Львова, де їй було би простіше встановити зв’язки із діючим націоналістичним підпіллям.
Агенти МВД «Бравий» та «Антонова» за підозрою у належності до ОУН, вели розробку уродженця і жителя села Пам’ятне Голопристанського району Івана Марченка. У 1941 році він був призваний до Красної армії, однак дезертирував і у 1943 році приєднався до підрозділів «Вільного козацтва». Після повернення совєтської влади був знову призваний до війська й 1946 року демобілізувався.
Крім вищенаведених осіб, підозрюваних у активній боротьбі з совєтською владою за створення самостійної України, станом на кінець 1946 року агентурою та інформаторами МВД було виявлено на території Херсонської області 2 «українських контрреволюціонери» серед репатріантів, серед прибулих з Польщі – 6.
