Юрій Щур
На початку 1950-х років периферійні органи держбезпеки отримали з Києва вказівки щодо посилення боротьби з членами ОУН, очолюваної полковником Андрієм Мельником. У документах МГБ-КГБ використовувалася в якості скорочення абревіатура ПУН (Провід українських націоналістів).
Восени 1952 року із Херсона повідомляли, що діяльність ОУН-м на території області не зафіксована, як під час німецької окупації, так і в післявоєнний час. Разом із тим, співробітники совєтських органів держбезпеки наголошували на тому, що активні діячі херсонського націоналістичного підпілля 1941-1943 років, які після війни опинилися на Заході, можуть бути перевербовані ПУН і направлені на території, знайомі їм з попередньої діяльності. Таких оунівців співробітники 4 відділу УМГБ Херсонської області нарахували загалом 23. А список осіб, які могли бути використані на території Херсонської області емісарами ПУН, нараховував 500 одиниць. В «зоні ризику» також перебували представники інтелігенції та учнівської молоді, які мали досвід спілкування із жителями Західної України, серед яких могли бути й члени ОУН-м.
Відповідно, для того, щоб тримати ситуацію під контролем, у кожному районі області мали бути завербовані 2-3 агенти, які б здійснювали нагляд за особами, пов’язаними із членами ОУН, зокрема із метою перехоплення каналів зв’язку із Заходом. Із цією з метою передбачалося відновити зв’язки із агентами «Василем», «Редуктором», «Вікторовим», «Громовим», «Бистрим», «Гаєм» та «Вазовським», які вже мали досвід боротьби із членами ОУН. Загалом же, серед інших пунктів планованих заходів окремо було прописано необхідність заведення літерної справи конкретно по лінії ПУН.
У 1953 році було актуалізовано матеріали УМВД Запорізької області 1944 року на заарештованого емісара ОУН-м Олексія Огородника, який займався інспекцією діяльності низових ланок підпілля, зокрема й на Півдні України. У справі Огородника містилася інформація, що у Херсоні він зустрічався із Григорієм Шандрою, якого називав керівником місцевого осередку ОУН-м. Херсонські чекісти мали інформацію, що Шандра прибув до Херсона із Західної України на початку окупації, був штатним агентом кримінальної поліції. У 1942 року за належність до націоналістичної організації був німцями заарештований і відправлений до табору на станції Грейгове («Водокачка»). Опрацювання інформації про Шандру дало можливість встановити його зв’язки по Херсону:
1. Павло Чеботарів, старший наглядач в Управлінні Херсонського морського порту. В контексті подальшої розробки Шандри, МГБісти мали намір завербувати Чеботаріва в якості агента для виявлення зв’язків і утримувачів конспіративних квартир ОУН-м у Херсоні.
2. Людмила Колеснікова (вона ж Подколзіна).
3. Макар Сидоренко, з вересня 1941 року по жовтень 1942-го працював начальником кримінальної поліції у Херсоні. Виїхав разом з відступаючими німцями.
4. Яків Дем’яненко, під час німецької окупації працював завідуючим земельним відділом й старшим агрономом Херсонської міської управи. У 1944 року засуджений до 10 років таборів. Планувалося у місцях відбуття покарання взяти його в агентурну розробку для отримання інформації про діяльність ОУН-м у Херсоні під час окупації.
5. Михайло Муринець, штатний агент кримінальної поліції. Виїхав разом з німцями з Херсону, але 1949 року заарештований у Львівській області. Для вивчення можливих зв’язків Муринця із ОУН-м, особливо закордонних, співробітники херсонського УМГБ звернулися до колег зі Львова для отримання його справи.
6. Петро Зеленюк, під час окупації працював завідуючим лісництвом Херсонської міської управи. Виїхав під час німецького відступу, перебував у розшуку.
Крім того, співробітникам МГБ вдалося встановити ряд осіб, запідозрених у належності до ОУН-м, які прибули до Херсона вже після закінчення німецько-совєтської війни. До таких належали, зокрема:
1. Андрій Багмет, кандидат філологічних наук, викладач Херсонського педінституту. Під час німецької окупації проживав у Полтаві, підтримував зв’язки з активістом місцевої ОУН-м Дигасом. За завданням оунівців, організував театр юного глядача, працював з молоддю. До Херсона прибув з Полтави у 1952 році.
Розробку Багмета розпочинали одразу із залученням двох агентів: «Пам’ятаючий» працював серед педагогічного колективу, а «Патріот» серед студентів (сам агент навчався на літературному факультеті). Крім того, планувалося завербувати ще одного студента, щоб він працював по Багмету й з’ясував чи не залучає останній студентів до ОУН.
2. Юрій Дудурич, працював чоботарем у Велико-Олександрівському районі. Проживаючи на Західній Україні, перебував у збройному відділі ОУН-м. В поле зору співробітників МГБ потрапив під час арешту у 1947 році закордонного емісара ОУН-м Богдана Феника. У останнього були виявлені явки та паролі до членів організації на території України, серед яких і «Кущ-Калина» до Юрія Дудурича. У МГБ підозрювали, що через нього емісар хотів встановити зв’язки з братом Юрія Дудурича – Гнатом, який під час війни проживав у Берліні, а повернувшись по репатріації до СССР, виїхав до Азербайджану.
До розробки Дудурича вводився агент «Гуцул», як представник нібито діючого підпілля. Сприяти його введенню в справу мала оперативна комбінація, запланована через агентів «Буга» та «Бойового».
3. Маргарита Багазій, дружина бургомістра Києва Володимира Багазія. Працювала вихователькою у дитячому садочку у Ново-Воронцовці. Для її розробки використовувався агент «Вишневий» (близький знайомий родини). Він мав завдання з’ясувати чи має Маргарита Багазій координати перебування свого чоловіка. Дивно, але не зважаючи на те, що Володимир Багазій був німцями розстріляний ще у 1942 році, МГБ у 1953 році вважало, що він перебував на Заході.
Діяльність херсонських чекістів з розшуку та розробки членів ОУН-м станом на початок 1954 року не задовольняла Київ. Як зазначалося у одному з листів, «робота по цій лінії продовжує залишатися у незадовільному стані». Зокрема, в МГБ УССР були незадоволені тим, що розшук емісарів ОУН-м не проводився серед репатріантів. Крім того, наголошувалося на незадовільній роботі з агентурою, а часто – взагалі її відсутності. Від себе додамо, що елементарне плутання у належності об’єкта розробки до ОУН-р, а не до ОУН-м і навпаки (що також зустрічалося досить часто) не додавало ефективності в роботі УМГБ Херсонської області.
