Ярослав Середницький
Генерал Павло Шандрук і Гетьман Павло Скоропадський. 1944-1945 роки (За матеріалами книжки Я. Середницького «Павло Шандрук: Друга світова війна. – Львів: Каменяр, 2018. – 278 с.)
У кінці листопада 1944 року генерал Армії УНР Павло Шандрук отримав у м. Скєрнєвіце біля Варшави телеграму з Берліна від Президента і Головного Отамана УНР на еміграції Андрія Лівицького з проханням негайно приїхати. Зустріч з Президентом А. Лівицьким відбулася в берлінському готелі «Ексельсіор». У військовій ситуації, що виглядала безнадійною, але ще могла змінитися на краще, Президент А. Лівицький запропонував створити Український Національний Комітет (далі УНК) на зразок КОНР (Комитета Освобождения Народов России). Проте в перемовинах з вищими німецькими владами виникли проблеми. Переважно вони були прихильниками генерала Андрєя Власова, якого підтримував всесильний райхсфюрер СС Гайнріх Гіммлер, і наполягали, щоб УНК був частиною КОНР».
Головнокомандувач Української Національної Армії генерал Павло Шандрук в українському однострої. Березень-квітень 1945 р. https://reibert.info/threads/protipancerna-brigada-vilna-ukraina.183822/page-2.
Створення УНК й Національних Комітетів поневолених Червоною Москвою народів підтримували представники антигітлерівської військової й політичної опозиції. Серед них були такі фігури, як керівник Управління зовнішньої політики нацистської партії, райхсміністр східних окупованих територій Альфред Розенберґ, відставний Головнокомандувач Військово-морських сил адмірал Еріх Редер, генерал-фельдмаршал Вальтер фон Браухіч, керівник Головного управління СС обергруппенфюрер Ґоттлоб Бергер, керівник Бюро добровольців Сходу управління штандартенфюрер Фріц Арльт, командувач Східних добровольчих військ генерал Ернст Кьострінґ, екс-урядовий радник Георг Ляйбрандт і багато інших.
Президент А. Лівицький повідомив генерала П. Шандрука, що «ці люди шукають виходу з безнадійного військового становища Німеччини. Вони мають намір заявити західному світові, українцям й іншим націям СССР, що не всі німці на стороні Гітлера. Вони поважають інші нації та їх боротьбу за незалежність і намагаються зберегти їхніх політичних лідерів і сотні тисяч солдатів, які з німецькою підтримкою зможуть визволити свої нації з московської неволі». Дієвість такої концепції підтвердили таємні переговори низки німецьких військовиків і політиків з керівником резидентури Управління стратегічних служб США у Берні (Швейцарія) Алленом Велшем Даллесом, що пройшли на зламі 1944-1945 років.
На початку листопада 1944 року в м. Любені в Німеччині українські політичні організації, зокрема, Український Центральний Комітет (УЦК) й Український Громадський Комітет (УГК) із Харкова на чолі з професорами Володимиром Кубійовичем і Володимиром Доленком узгодили позиції з Державним центром УНР в особі Президента А. Лівицького. 10 листопада в Берліні відбувся обмін думками з цього питання за участю Президента Андрія Лівицького, Гетьмана Павла Скоропадського, полковника Андрія Мельника, Степана Бандери, професорів Валодимира Кубійовича і Василя Дубровського з Харкова, колишнього Прем’єр-міністра Уряду УНР Ісака Мазепи.
Гетьман Павло Скоропадський з німецькими генералами Паулем фон Гінденбургом (зліва) і Еріхом Людендорфом. Київ. Літо 1918 р. http://vk.com/wall-4096723.t23?offset=1100.
Аудієнція в кайзера Вільгельма ІІ. Берлін. Вересень 1918 р. https://uk.wikipedia.org/wiki/ Скоропадський_Павло_Петрович
Генерал П. Шандрук так підсумував ситуацію щодо оголення УНК, що склалася в другій половині листопада 1944 року: «Початково розглядали кандидатури С. Бандери, полковника А. Мельника, професора І. Мазепи і генерала В. Петріва. Різні заперечення й відмова генерала В. Петріва змусили Президента А. Лівицького запропонувати мою кандидатуру. На це погодилися С. Бандера і А. Мельник, що висловили остаточну думку після особистої зустрічі зі мною. Гетьман П. Скоропадський не погодився з жодною кандидатурою, вважаючи, що з міркувань політичної доцільності та огляду на його добрі політичні й військові контакти з німцями було би найкраще, якби Комітет очолив він сам».
Протягом кількох наступних днів генерал П. Шандрук мав тривалі розмови з полковником А. Мельником і його найближчими помічниками Д. Андрієвським і О. Бойдуником. Полковник подав своє бачення ситуації, не приховуючи його відповідальності та майже повну відсутність сприятливих можливостей, але дав згоду підтримати кандидатуру П. Шандрука «за умови відповідного ставлення». Полковник був сповнений такту й особистої приязні й завжди давав реальну оцінку ситуації.
Не менш важливими були перемовини генерала П. Шандрука з Степаном Бандерою. С. Бандера і його найближчі помічники, особливо доктор В. Стахів (міністр закордонних справ Уряду незалежної України, сформованого 30 червня у Львові), висловили повну довіру генералові П. Шандруку. С. Бандера підтримав кандидатуру П. Шандрука на Голову УНК «без жодних застережень, наголосивши, що з огляду на його військову кар’єру він не відступить від принципів національної й політичної гідності».
Сотник, пізніше підполковник, Армії УНР Борис Гомзин. 1919 р. http://muzeunr.io.ua/ album791111-2
9 грудня 1944 року генерал П. Шандрук зустрівся у м. Ванзее під Берліном із близьким співробітником Гетьмана Павла Скоропадського полковником Борисом Гомзиним. За Гетьманату П. Шандрук від травня до кінця 1918 року служив у Харківській комендатурі, яку очолював сотник Б. Гомзин, а потім перебував із Б. Гомзином в 1921-1924 роках у таборі інтернованих у Польщі вояків Армії УНР у м. Каліші поблизу Познані.
Тепер у холодному грудні 1944 року під Берліном генерал П. Шандрук і полковник Б. Гомзин, на цей раз представники різних українських політичних угрупувань у Німеччині, обговорили проблеми організації УНК. Розмова велася, загалом, приязно. Проте під кінець Б. Гомзин висловив переконання, що генерал П. Шандрук «через відсутність політичного досвіду не зможе створити УНК» і, що його може очолити «єдина людина – Гетьман П. Скоропадський».
4 січня 1945 року генерал П. Шандрук наніс офіційний візит Гетьману П. Скоропадському. Щодо створення УНК П. Скоропадський сказав «загалом те ж саме, що полковник Б. Гомзин», але додав: «Я не можу погодитися опікати УНК, бо за Вашими плечима стоїть Андрій Миколайович (Президент Лівицький)… Але, якщо я очолю Комітет, то Ви займете найвищий пост в армії». Пзніше УНК Гетьман дозволив спеціальним наказом членам свого руху брати участь у роботі УНК і служити в Українській армії.
19 лютого 1945 року представники українських політичних угрупувань зібралися у м. Ваймарі під Берліном, щоб прискорити події зі створення УНК. Були присутні: голова УГК у Харкові В. Доленко, К. Паньківський – представник генерала Павла Шандрука, доктор Є. Лабуцький від райхсміністра А. Розенберґа, Є. Пастернак від УЦК, полковники М. Садовський – від еміграційного Уряду УНР і Б. Гомзин від Гетьмана Павла Скоропадського, сотник М. Мушинський від полковника А. Мельника. 11 березня 1945 року Український штаб пропаганди провів у Берліні Шевченківську академію. Залу заповнили українські науковці й мистці, вояки та старшини майбутньої Української Національної Армії на чолі з генералом П. Шандруком. Був присутній і Гетьман П. Скоропадський.
12 березня 1945 року відбулася знакова подія – райхсміністр східних окупованих територій А. Розенберґ прийняв уповноваженого українськими національними організаціями генерала П. Шандрука. Відбувся «докладний обмін думками про заходи з організації УНК і координування національних сил українського народу у загальний фронт боротьби проти більшовиків». 15 березня 1945 року в Міністерстві зовнішніх справ Німеччини відбулося офіційне прийняття з нагоди визнання УНК. Генерал П. Шандрук одягнув позичений чорний костюм. Штандартенфюрери Ф. Арльт і Л. Вольф провели його до Міністерства. Там було багато високих військових і цивільних чинів, серед них державний секретар Міністерства народної освіти і пропаганди Г. Далкен. Ф. Арльт представив генерала П. Шандрука присутнім німцям.
Державний секретар Міністерства закордонних справ Німеччини барон Г.A. Штеенграхт фон Мойлянд зайшов до зали аудієнцій у повній формі з усіма належними регаліями і відзнаками. Привітав генерала П. Шандрука, вибачився за відсутність райхсміністра закордонних справ Й. фон Ріббентропа, зачитав і передав генералові текст Декларації визнання УНК, як єдиного повноважного представника українського народу в Німеччині.
Райхсміністр Альфред Розенберґ. Берлін. 12 березня 1945 р.
Генералові Павлу Шандруку. Берлін-Шарлотенбурґ
З метою зробити можливим повну взаємодію у вирішальній справі війни проти більшовизму і встановлення належного порядку в міжнаціональних відносинах в Європі від імені Уряду Німеччини я визнаю діючий орган національного представництва України, запропонований Вами як Український Національний Комітет. Я проголошую:
-
Український Національний Комітет – єдиний повноважний
Представник українського народу, визнаний Німецьким Урядом;
-
Український Національний Комітет має право представляти
інтереси майбутньої України і проголошувати це у своїх деклараціях і маніфестах. Після остаточного залагодження справи зібрання тих українців, що служать у Німецькій армії, я вимагатиму, щоб усі українські частини були з’єднані разом для формування Української Визвольної Армії.
(підпис) Розенберґ
7 квітня 1945 року генерал П. Шандрук у супроводі штандартенфюрера Ф. Арльта виїхав з Берліну до 14-ї Гренадирської дивізії Ваффен СС «Галичина» у Південній Австрії. Дивізія за наказом А. Гітлера від 15 квітня 1945 року перейшла до УНА, а за наказом від 27 квітня 1945 року отримала назву 1-а Українська. Їх легкове авто супроводжували автобуси і криті вантажівки з українськими старшинами польового Штабу УНА на чолі з генералом М. Кратом, якого П. Шандрук хотів призначити командувачем Дивізії замість бриґаденфюрера Ф. Фрайтаґа. Маршрут пролягав через Прагу, Лінц і Шпітталь. Основним завданням генерала П. Шандрука і його Штабу було забезпечення відходу Дивізії з Совєцького фронту й здачу в полон британцям або американцям.
Могила гетьмана Павла Скоропадського і його родини на цвинтарі в містечку Оберстдорф у Баварії. Фото Марічки Галабурди-Чигрин (Австралія).
До порятунку 1-ї Української дивізії УНА під’єднався Гетьман Павло Скоропадський. 15 березня 1945 року перед виїздом із Берліну він доручив гетьманцеві Іллі Сапізі пробратися в район дій англійських військ, зв’язатися з гетьманичем Данилом Скоропадським і доручити йому «докласти всіх зусиль для порятунку українських вояків Дивізії без різниці їх політичних переконань». Після війни з’ясувалося, що гетьманич Данило виконав наказ свого батька.
16 квітня 1945 року, коли автомобілі з генералом Павлом Шандруком і його штабом пробивалися через Клягенфурт до Фельдкермаркту, де розташувався Запасний полк Дивізії, авіація союзників розбомбила в передгір’ях Баварських Альп поїзд з втікачами із Берліну на залізничній станції Платтлінґ недалеко від Мюнхена. Уламок бомби важко поранив Гетьмана Павла Скоропадського, що їхав з родиною до спокійнішого місця. Пораненого Гетьмана перевезли до монастиря в містечку Меттен, де він помер через 10 днів.
