Печатка товариства «Просвіта» селища Комишуваха, 1921 рік
Юрій Щур
Утвердившись у владі на території України, комуністи вирішили піти на деякі тактичні поступки та не згортати одразу усі здобутки Української революції в царині культури. Не в останню чергу, це стосувалося і товариства «Просвіта». Зокрема, станом на 1921 рік за офіційними даними Запорізького губернського відділу народної освіти, за категорією «Просвіти та гуртки» цифрові дані були наступними: м. Запоріжжя – 10, Запорізький повіт – 83, Мелітопольський – 86, Бердянський – 34. По Великотокмацькому повіту дані на той час були відсутні
Разом із тим, попри, здавалося б, успіхи в розбудові просвітянського руху, відбувалося поступове згортання роботи осередків товариства «Просвіта». Загальне відношення до просвітянського руху та (не)розуміння направленості його діяльності яскраво ілюструє звіт Янчекракської (тепер – село Кам’янське Василівського району) «Просвіти» в Олександрівський політвиконком від 23 березня 1921 р.: «На честь річниці народження Тараса Григоровича Шевченка Товариством було влаштовано безкоштовний вечір… Будівля театру, (де святкувалася річниця) була прикрашена плакатами з висловами, взятими з «Кобзаря» Шевченка і інш. Голова комячейки т. Думчев, побачивши вислів «Борітеся – поборете» й трактувавши його по-своєму, заявив, що це гасло лівих есерів, заявив, що вживатиме заходів… Оздоблення ж театру в українському стилі дало привід місцевій комячейці назвати нас самостійниками тощо».
Спроби більшовиків використати осередки «Просвіти» для комуністичного виховання та підпорядкувати їхню діяльність державному контролю зазнали невдачі. 12 липня 1920 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову «Про Просвіти», в якій було поставлено завдання їх «одержавити», а у разі неможливості – ліквідувати. На Всеукраїнській нараді завідуючих агітаційно-пропагандистським та організаційно-інструкторськими відділами губернських комітетів партії до проблеми підійшли більш радикально: діяльність «Просвіт» розглядалася як величезна загроза совєтській владі та всьому пролетаріатові на селі.
За приклад «одержавлення» можемо навести долю осередку «Просвіти» у селі Солодка Балка Великотокмацького повіту Запорізької губернії (тепер – Токмацького району Запорізької області). Згідно з посвідченням Токмацького повітового відділу народної освіти, просвітянський осередок було зареєстровано 22 квітня 1921 року У першому варіанті Статуту осередку вказувалося, що він здійснює діяльність «для розвитку просвіти й добробуту українського народу, а також для його політичного виховання й взагалі для розвитку української культури». Скоріш за все, ця редакція Статуту не пройшла реєстрацію, як дрібнобуржуазна. У новій редакції, яка власне й була зареєстрована, зазначалося: «товариство Просвіта має на меті шляхом широкої культурно-освітньої праці серед населення поширення соціялістичної культури на підвалинах широкої самодіяльності трудових мас України. Просвіта в склад котрої входять всі працюючі, стоїть на грунті діктатури пролєтіріяту і незаможного селянства і всіма засобами борється проти старого складу державного будівництва». Така поступка в бік «пролетарізації» суттєво не вплинула на долю місцевої «Просвіти» і її діяльність невдовзі була припинена.
Вимоги до зміни статутних норм не були поодиноким явищем. Радянські чиновники відмовляли у перереєстрації осередків «Просвіт», зокрема й у селі Іванівка Гуляйпільського повіту (тепер – Межівського району Дніпропетровської області) оскільки їхні статути не містили запевнень у вірності пролетарським ідеалам.
Посвідчення про реєстрацію товариства «Просвіта» с. Солодка Балка, 1921 рік
У 1922 році мелітопольська «Просвіта», згідно з вказівками «згори», була піддана реорганізації й отримала нову назву – «Червона Просвіта». Однак, з ходу переорієнтувати її роботу в комуністичному дусі не вдалося. Сильно для «Просвіти» дався взнаки й голод 1921-1923 років. Зокрема, на Мелітопольщині робота на периферії то затухала, то знову відновлювалася. Часто закривалися клуби, кожен думав над тим, як вижити. У доповіді завідуючого губкомпросвітом у березні 1922 року акцентувалася увага на жахливому стані у повітах, до чого призвів голод: «Хати-читальні й «Просвіти» не функціонують, точних даних й характеристик-причин з повітів не надходить… всі дрібні бібліотеки закриті… вилучені релігійна й монархічна література … у колосальній кількості».
Під заборону діяльності потрапили осередки «Просвіти» у села Кінські Роздори Чубарівського (тепер – Пологівського) району та Попівка Куйбишевського (тепер – село Смирнове Більмацького району). Активісти осередків також зазнали репресій радянських органів державної безпеки. У Попівці колишні просвітяни стали кістяком для осередку Української комуністичної партії й частина з них зазнала гонінь ще у 1920-х роках. Інші ж потрапили в жорна репресій під час «Великого терору» 1937-1938 років саме із звинуваченнями в українському націоналізмові та належності до «Просвіти».
Деякі осередки товариства «Просвіта» намагалися чинити спротив такій політиці. Зокрема, 17 січня 1921 року на засіданні президії товариства «Просвіта» села Мала Михайлівка (тепер – Веселівського району) у відповідь на вимогу представника волосного виконавчого комітету організаційно підпорядкувати товариство відділу народної освіти, було прийнято наступну резолюцію: «Пришедши до висновку, що заснування та діяльність «Просвіти» відповідає вимогам часу і культурним потребам краю, зібрання ухвалило існування «Просвіти» як організації окремої».
Печатка товариства «Просвіта» с. Новоселівка, сучасний Оріхівський район, 1921 рік
Зрештою, діяльність осередків товариства «Просвіта» в межах Запорізької області була заборонена під тим чи іншим приводом. Голову «Просвіти», що існувала з 1918 по 1923 рік на території Давидівської сільради Мелітопольського повіту, вчителя П. Залашкова було звинувачено в тому, що «здійснював українські вистави». Інші осередки «Просвіти» на території сучасної Запорізької області були знищені за «націоналістичну діяльність».
Осередок товариства «Просвіта» в селищі Андріївка (сучасного Бердянського району) було ліквідовано за «націоналістичну діяльність». Під час відомого процесу Спілки визволення України (1930 року), арешти також відбулися у Андріївці та Успенівці. Тут основними фігурантами стали колишні активісти «Просвіти». Загалом заарештовано 20 осіб, з яких половина була засуджена до розстрілу, інші – від 8 до 10 років позбавлення волі. Активісти Новотроїцького просвітянського осередку у 1926 році створили підпільну Українську демократичну народну партію, проводили антирадянську боротьбу, допоки не були заарештовані органами ГПУ у 1929 році.
Питання про ліквідацію гуляйпільської «Просвіти» було прийнято на рівні керівників повіту 2 серпня 1921 року. Тоді постановили негайно заарештувати правління міського осередку товариства. Крім того, враховуючи, що усі «Просвіти» у повіті «мають таке ж забарвлення», їх також необхідно було ліквідувати. Всі документи, видані товариством «Просвіта» з цього дня вважалися недійсними, а справи осередків підлягали опечатуванню й перевірці. Такі заходи відносно міського товариства дали наступні результати: «виявлено до 30 виданих контрреволюційних брошур (українською мовою), а також (ненадруковане) листування з Махном, декілька партійних білетів Української комуністичної партії».
Інтерес совєтських органів державної безпеки до осередків «Просвіти», особливо в сільській місцевості, цілком вкладається у логіку репресивної політики більшовицької влади. ГПУ особливу увагу приділяло представникам сільської інтелігенції, які мали значний вплив на односельчан. Саме інтелігенція найчастіше висловлювала неволення радянським режимом. Через це у січні 1923 року ЦК КП(б)У прийняв рішення про проведення всеукраїнської чистки сільської інтелігенції. Комісії з чистки створювалися як в центрі, так і на місцях, до їх складу входили представники відповідного партійного комітету, профспілки та ГПУ. Мета чистки полягала у виявленні та вилучені «ворожого, реакційного й контрреволюційного елементу», який себе активно не проявляє, але всіляко чинить пасивний спротив впровадженню постанов совєтської влади. Робота комісій мала відбуватися у режимі абсолютної секретності й проводилася виключно «технічним апаратом ГПУ». В циркулярі ГПУ від 3 лютого 1923 року було визначено: «Політично активних наших ворогів під час чистки, в залежності від висновку ГПУ, або звільняти з роботи, або ж переводити … на іншу роботу, де вони будуть менш шкідливі». Проти тих просвітян, які були потенційно здатними на більш радикальні дії, або організований спротив, вживали більш суворі репресії, у тому числі – присуд смертної кари.
