Йосиф Сірка
«…неможливо вести мову тільки про свої права
і змусити мовчати свою совість, коли порушуються
права інших людей. Свобода – вона неподільна.»
– Мустафа Джемілєв
Отакими були слова відомого представника кримсько-татарського народу в інтерв’ю на питання журналістки „Радіо Свобода” М.Щур (Мустафа Джемілєв про Празьку весну, Земана і українських політв’язнів, 21.8.18). Джемілєв був одним з небагатьох, хто 50 років тому мав відвагу запротестувати проти російської окупації Чехо-Словаччини 20 серпня 1968 р.. За це він відсидів 3 роки, а за всю свою правозахисну діяльність відсидів 15 років.
Півстоліття – довгий час і дійсність, що в Чеській Республіці був Земан, прихильник Путіна, переобраний президентом, свідчть про те, що у багатьох людей не все гаразд з пам’ятю. Можливо, що декому та самому чеському президентові слід пригадати і молодого чеського студента – Яна Палаха, який у січні 1969 р. (також буде півстоліття ) на протест проти брутальної російської окупації спалив себе у центрі Праги, щоб пригадати чехословакам та світові про кремлівську аґресію.
Дуже прикро, що амнезія охопила не тільки багатьох чехів з їхнім президентом, але й багато ЗМІ, які „пропустили” таку важливу подію – окупацію мирної країни в середині Европи. З іншого боку, воно й не дивно, бо й окупацію Росією Угорщини 1956 р. забули не тільки у світі, але й самі угорські політики, які зараз так активно виконують забаганки Кремля, коли йдеться про Україну.
На фоні „світової забудькуватості” увагу заслуговує найбільший часопис іспанського регіону Каталонія La Vanguardia, який 19.8.18 оприлюднив матеріал, приурочений 50-ій річниці вторгнення тзв. совєтських військ до Чехословаччини 20 cерпня 1968 року. Стаття «Вторгнення до Чехословаччини і досі розділяє росіян у 50-ту річницю подій» є цінним внеском у „лікування” амнезії, щодо минулого. Притім слід зауважити, що російська пропаґанда любить хизуватися тим, що, мовляв „русские освободілі Европу”, а коли мова йде про аґресора, окупанта, то згадують „советские войска”, або, як в Криму, на Донбасі – зелені істоти, чи відомі „іхтамнєту”.
В статті сказано, що і зараз лише 13% росіян критично ставляться до дій Кремля у Чехо-Словаччині влітку 1968 року. Каталонський часопис проводить паралелі між придушенням Москвою «Празької весни» та російським вторгненням в Україну, яке триває з 2014 року. Минуло 50 років з часу введення радянського війська на терени тодішньої Чехо-Словаччини, але ті події знайшли відгомін в Україні під час подій на Майдані у Києві, коли українці вчергове вирішили скинути з себе московське ярмо.
La Vanguardia вважає, що Прага 1968 року і Київ у наші дні є різними боками тієї самої монети, хоча, на думку іспанського часопису, у випадку Праги Кремль домігся свого з використанням брутальної сили свого війська, встановивши остаточну «залізну завісу», тоді як Україна нині, попри зусилля Москви, є ще ближчою до Заходу, аніж вона була будь-коли від часів Київської Держави.
Про те, що кремлівські методи аґресі, загарбання, руйнування незмінилися від XIV століття заснування Великого Московського Князівства, свідчать не тільки події у серпні 1968 року. Брутальне придушення угорського повстання 1956 р., жорстоке знищення Чеченської Республіки Ічкерії та її першого президента Д. Дудаєва (1995), поділ Молдови (1991), аґресія проти Грузії (2008) та загарбання Абхазії та південної Осетії, анексія Криму та окупація східної частини України (2014), участь Росії у війни в Сірії на боці диктатора є підтвердженням того, що московити не змінилися за останніх 600 років.
Із 10 протестуючих у Москві у серпні 1968 р. зросло число незгідних сьогодні з тодішньою окупацією «братньої» країни до 13%, і їм не загрожує ув’язнення, якого зазнали протестанти 50 років тому. Це дає надію, що, може, за наступних 600 років нащадки Великого Московського Князівства зрозуміють, що зі сусідами та знайомими потрібно жити у мирі, поважати інших, щоб і тебе поважали.
Зброя, війни та насильства ніколи не були знаряддям до любові і поваги, але завжди викликали лише зневагу та протести. На жаль, в сьогоднішній Росії після 50 років, лише 13% це зрозуміли, а шкода, бо ж це наші сусіди! Для українців дуже важливо зрозуміти, що українські медведчуки, представники московської церкви гірші від чеських земанів, бо вони керуються не зміцненням Незалежности, але поверненням у рабство з якого Україна дуже дорогою ціною звільнилася. Справа не тільки у загиблих понад 10 тисяч на російсько-українському фронті у східній Україні, їм передували десятки мільйонів бійців УНР, УПА,Січових стрільців, жертв штучних голодоморів та репресій комуністичної диктатури, козацького війська Мазепи та мільйонів різноманітних українських дисидентів політичних, релігійних, тіла яких мерзнуть у сибірських лісах.
Актуальність згадки про тзв. Празьку весну полягає в тому, що Україна вийшла на шлях зближення з Европою, від якої була ізольована російською імперією понад 400 років. Українці мають нагоду продовжити це зближення не задля того, щоб надавати своїх принцес на французький, угорський, німецький та інші престоли, але задля продовження европеської інтеґрації, яку започаткував Ярослав Мудрий ще у ХІІ ст.. Саме це потрібно пригадати при святкуванні 27-ої річниці Незалежности і не забувати про траґедію Празької весни 50 тому, бо той самий аґресор, який окупував Чехо-Словаччину 1968 року і досі окуповує Крим та частину східної України.
Торонто, 22.8.18 г.
