Юрій Щур
Співробітники КГБ чудово розуміли, що без залучення агентів та інформаторів, їхня боротьба проти українського визвольного руху буде не надто успішною. Очевидно, що просто пересаджати незгідних було мало. КГБісти разом із цим мали викорчовувати зерна непокори, якими ставали художні, публіцистичні та наукові твори дисидентів тощо. Саме агенти-нишпорки «винюхували», зокрема, різні таємниці та приватну інформацію учасників руху спротиву. Відповідно, без широкого залучення секретних співробітників (сексотів) неможливо було провадити таку об’ємну агентурну справу, як «Блок».
У 1976 році навколо одного з керівників опозиційного руху біолога Оксани Мешко «оберталися» щонайменше три агенти – «Борис», «Лада» та «Літератор». Вони й доповідали в КГБ, що Мешко на той час була зайнятою справами сина Олександра Сергієнка. Останній від 1972 року відбував присуд 7 років таборів та 3 роки заслання (а у 1973 році був додатково засуджений до 3-річного ув’язнення у Володимирській в’язниці). Агенти повідомляли, зокрема, що Оксана Мешко готує чисельні листи та звернення з приводу необґрунтованого засудження сина. З метою привернути увагу до ситуації із засудженням на Заході, виїжджала до Москви, де зустрічалася із людьми з оточення академіка Андрія Сахарова. Саме через них вдалося передати на Захід скаргу, текст якої пізніше було прочитано в ефірі радіостанції «Свобода».
Агенту УКГБ Ворошиловградської (Луганської) області «Літератору», який перебував у Києві з «чекістським» завданням, Оксана Мешко розповіла, що для захисту сина готує об’ємну роботу. Після завершення тексту мала намір передати його до Канади. Тут же агент мав можливість переглянути рукопис (під 60 аркушів), схарактеризований як виражено злісний та наклепницький.
Скориставшись поїздкою Оксани Мешко до Москви на зустріч із людьми з оточення Сахарова, у її будинку за допомоги агента «Бориса» було проведено обшук. Та рукопису тоді знайдено не було. Отже, КГБісти збиралися повторно відправляти «Літератора» в рейд до Києва. Крім того, було активізовано розробку знайомих Мешко, очікуючи виявити серед них ймовірного переховувача рукопису.
У Львові ж у цей час співробітників КГБ дуже цікавив ще один об’єкт справи «Блок» – Михайло Горинь. На підставі накопичених оперативних матеріалів КГБісти вважали, що саме він на той час був лідером серед львівських дисидентів. В розробку Гориня була введена агент «Зігмунд», завербована серед оточення Любомири Попадюк (матері дисидента Зоряна Попадюка). Поступово агентка увійшла в довіру до Гориня, який мав намір залучати її до виготовлення самвидавівського «Українського вісника». Зауважимо, що увівши в розробку «Зігмунда», КГБісти тим не менш паралельно перевіряли її лояльність та правдивість інформації, яку вона надавала кураторам.
Спілкуючись з Атеною Пашко та Любомирою Попадюк, агентка «Зігмунд» дізнавалася, що вони обидві мають антисовєтські матеріали, які готували для передачі на Захід. Пізніше з’ясувалося, що ці матеріали переховувалися у пакетах з крупою на квартирі у Марії Гель (дружини засудженого фігуранта справи «Блок» Івана Геля). Проведений таємний обшук був успішним для КГБістів, їм вдалося виявити 12 рукописів за авторством Шумука, Романюка, Осадчого, Ребрика, Караванського, Геля й інших. Враховуючи, що більшість цих матеріалів вже були відомі КГБістам та опубліковані за кордоном, співробітники КГБ вирішили не здійснювати гласний обшук й не вилучати матеріали, відстеживши натомість канали їх отримання та поширення.
Що стосується «Українського вісника», КГБісти намагалися відстежити канали виготовлення та поширення випуску №7-8. Через це значну увагу було прикуто до групи дисидентів, серед яких були Віталій Шевченко, Степан Хмара й інші. У першого під час таємного обшуку у квартирі було виявлено більше 90 найменувань антисовєтських матеріалів у вигляді фотоплівок, фотокопій та рукописів. Враховуючи, що на той час КГБісти вже достатньо «нарили» на Шевченка, розраховуючи залучити знайдені матеріали готувалися висунути йому обвинувачення у виготовленні, зберіганні й поширенні матеріалів антисовєтського характеру.
Та цього разу КГБістам довелося «піймати облизня». Готуючись до завершальної стадії розробки Шевченка, КГБісти ще раз провели таємний обшук у нього на квартирі. Та матеріалів, віднайдених КГБістами раніше, вже не було. Пізніше стало відомо, що Віталій Шевченко підозрював стеження, через це й переховав матеріали. КГБісти були вимушені вживати заходів для виявлення нового місця зберігання матеріалів, щоб з їх легальним вилученням вирішити питання щодо арешту Шевченка.
Серед провалів КГБісти також згадували ситуацію в Червонограді. Там Степану Хмарі вдалося розшифрувати групу, яка вела зовнішнє спостереження із пункту неподалік його квартири. Загалом відзначалося, що Хмара та його знайомий Наконечний підозрювали, що до них з боку КГБ проявляється занадто уваги. Через це вони вели себе насторожено, підозрювали наявність у помешканнях оперативної техніки й систематично перевіряли речі на предмет таємного обшуку. Крім того, Степан Хмара радив знайомим бути обережними і не давати приводів КГБ для арештів. Зважаючи на інтерес до цієї групи, в розробку було введено додатково агентів «Алмаза» й «Альмара» та інформатора «Чесного». Серед тих, хто вже розробляв українську інтелігенцію по справі «Блок», були агенти «Едельвейс», «Вахтангов», «Васильченко» та «Мирослава».
