Юрій Щур
Попри значну кількість досліджень з історії діяльності ОУН на Наддніпрянській Україні (термін тут використовуємо більш в політичному значенні, аніж в географічному), події 1950-х років залишаються маловивченими. Якщо діяльність ОУН напередодні та під час німецько-радянської війни вже досліджена досить непогано, то післявоєнні роки в історії ОУН на Наддніпрянщині все ще залишаються здебільшого «білою плямою». Занурення у архіви совєтських спецслужб поступово дозволяє заповнити ці прогалини та дізнатися нові цікаві факти з діяльності українських націоналістів, яка, зокрема, була спрямована на поширення українських антисовєтських видань на Наддніпрянщині.
6 лютого 1957 року поштою до Запоріжжя з Канади надійшло 17 листів, які містили всередині «Інформаційний бюлетень» Генерального секретаріату закордонних справ Української головної визвольної ради за №1 від 1 січня 1957 року. Усі видання були однаковими, виготовлені на двох аркушах паперу розміром 21х35 см. Заголовна частина бюлетеню із зображенням тризубу була надрукована типографським шрифтом, а основний текст виконаний з допомогою ротатора. За словами КГБістів, «зміст бюлетеню має різкий антисовєтський націоналістичний характер із закликами до повалення Совєтської влади й знищення комуністичного робітничого руху у всіх країнах світу».
Листи було надіслано на адреси голів Бердянської, Оріхівської та Мелітопольської міськради, сільських рад Розівки, Андріївки, Червоноармійська (Вільнянська), Михайлівки, Новомиколаївки, Приазовського, Великої Білозерки, Куйбишевого (Більмака), Верхньої Хортиці та головам райрад у місті Запоріжжя: Орджонікідзівської, Сталінської та Ленінської. Усі листи місцем відправки мали місто Торонто (Канада).
На цьому спроби надіслати антисовєтські видання на територію Запорізької області не завершилися. З 9 по 16 березня поштою до Запоріжжя надійшло з Канади та США ще 9 листів, які містили перший випуск бюлетеню ГСЗС УГВР. Спершу надійшли листи з Торонто до голів рад у Василівку та Комишуваху. А от листи, які надійшли 16 березня з Нью-Йорку, вже серед адресатів мали й «звичайних» жителів Запорізької області. Серед таких КГБісти встановили жителя села Вознесенки (тепер у межах Запоріжжя) слюсаря автотресту №1 Івана Борисенка та вчительку молодших класів з Поліг Марію Плетінь. Окремої уваги заслуговував житель Куйбишевого Павло Кропивницький, оскільки до 1955 року проживав у Мюнхені, після чого як репатріант був повернений до СССР. Після короткого проживання у Куйбишевому, Кропивницький разом із сім’єю виїхав до Макіївки Донецької області. Всіх жителів області, на чиї адреси було надіслано бюлетені, чекала перевірка через агентурний апарат запорізьких КГБістів.
З 22 по 26 березня надійшло ще 13 листів, знову з Торонто та тепер ще й з Філадельфії. Цього разу серед адресатів КГБістів зацікавили жителька Мелітополя Варвара Применко та колгоспниця з Ново-Василівського району Варвара Калиниченко. 1 квітня до місць відправлення листів з бюлетенями додалося ще Мікадо (США), а того дня у Запоріжжі було перехоплено 13 листів (7 на адресу секретарів райкомів партії та 6 на адреси рядових жителів).
До 1 квітня надійшло ще 29 листів. У 19-ти з них був все той же перший випуск бюлетеню. А ось у 10-ти – новий, другий випуск за березень 1957 рік. У підшивці з переліками адресатів й відправників листів з бюлетенями, збереглося кілька екземплярів цього випуску. Технічні характеристики були аналогічними до попереднього, з об’ємом в шість сторінок. Зміст цього випуску був наступним: 1. Слово до читачів; 2. Наша програма; 3. Представництво України в Об’єднаних Націях; 4. Свято Української державности в Римі; 5. Нью-Йорк відзначив роковини І. Франка 6. Спільна маніфестація українців та угорців в Аргентині 7. Українська католицька митрополія в Канаді; 8. Українська преса у вільному світі; 9. Українські історики на еміграції; 10. Заборонена річниця; 11. Що можна росіянам – заборонено українцям 12. 40 років тому; 13. Дві думки Хрущова про Сталіна; 14. З ким Ви? З народом чи проти нього? 15. Правда про Угорщину; 16. Зрікаються комунізму; 17. «Догнати й перегнати» – на практиці; 18. Польський НЕП.
Поступово кількість листів збільшувалася. З 22 квітня по 6 травня вже надійшло 49 листів, а до країн відправлення, поруч з Канадою та США, додалися Західна Німеччина та Англія. Наступного місяця до цих країн додалася ще Аргентина, а протягом 10-13 травня до Запоріжжя надійшло 50 листів із випуском бюлетеня №2. Цього разу серед адресатів співробітників КГБ зацікавив колишній репатріант Федір Лавруша, який до 1945 року перебував у Франкфурті, а у 1957 році проживав у Верхній Хортиці й працював охоронцем на станції Запоріжжя-2.
У другій половині травня до Запоріжжя почали надсилати вже й випуск бюлетеня №3. Протягом 17-21 травня було зафіксовано 25 листів. Максимальну кількість листів – 97 – в Запоріжжі було зафіксовано лише 27-29 травня. Тут вже додалася як країна-відправник Австралія. Список адресатів, в основному, складався з трьох груп: партійні та совєтські керівники, районні бібліотеки та рядові жителі.
4 червня знову надійшли листи. Цього разу їх було 32: із Чикаго та Філадельфії – 25 (9 на адреси райвиконкомів та райкомів компартії й 16 адресних), 6 з Торонто та 1 з Мюнхену.
Четвертий випуск бюлетеню почали надсилати до Запоріжжя у другій половині червня 1957 року. З 15 по 22 червня надійшов 31 лист, з яких у 15 випадках вже був №4 за травень місяць. Ще 40 листів надійшло до Запоріжжя з 27 червня по 8 липня.
Наприкінці липня в черговий раз розширилася географія місць відправки листів. Серед 108 відправлень, які надійшли з 26 по 30 липня вже були листи також з Франції та Швеції. До попереднього, 4-го, випуску бюлетеню додався вже й 5-й. Частина листів, до яких було вкладено бюлетень УГВР, мала чисто побутовий характер. Інколи це було листування між родичами, або просто знайомими. Очевидно, ініціатори вкладення бюлетеня очікували, що особисті листи не так ретельно переглядатимуться КГБістами, як ті що надсилалися на адреси установ.
Останній документ з інформацією про пересилання листів з бюлетенями УГВР до Запоріжжя, який вдалося виявити на сьогоднішній день, датований 27 вересня 1957 року. У ньому йде мова, що 31 серпня надійшло 102 листи, з яких 39 вже містили 6-й випуск бюлетеня. Географія країн була такою ж, але розширювалася за рахунок появи нових міст.
Загалом, не відомо чи хоч один лист із вкладеним туди бюлетенем УГВР дійшов до адресата. У СССР навіть особисте внутрішнє листування не мало жодних гарантій приватності. Відповідно, не варто було очікувати, що листи з-за кордону, які надходили як на адреси органів влади та компартії, так і на приватні, не будуть піддані перлюстраційному контролю. Тим не менш, націоналісти з-за кордону використовували навіть найменші можливості для передачі друкованих матеріалів в Україну. І це в черговий раз засвідчує той факт, що український націоналістичний рух не полишав роботи з опанування теренів Наддніпрянщини. Навіть в умовах жорсткого контролю совєтських спецслужб.
