Юрій Щур
Нові спроби відновлення просвітянського руху та заснування осередків товариства «Просвіта» припадають на час німецько-радянської війни, з окупацією німцями більшої частини України. Події перших місяців окупації, коли ще не було створено централізованого управлінського апарату, давали надію політично активній частині українців на позитивні перетворення. Поруч із намаганнями створити та закріпити власне український управлінський апарат, здійснювалися спроби відновлювати громадський та культурницький рух. Не останнє місце тут займали осередки товариства «Просвіта».
Необхідно також зауважити, що часто ініціаторами створення (відновлення) просвітянських осередків були члени Організації українських націоналістів (у випадку Запорізької області мова йде про членів ОУН-революційної, популярно названих «бандерівцями»).
На сьогоднішній день у літературі зустрічаємо лиш коротеньку згадку про те, що у 1941-1942 роках товариство «Просвіта» виникло у Запоріжжі. Тим часом у Оріхові Запорізької області у жовтня 1941 року за сприяння оунівців була відновлена «Просвіта», яку, як і під час Української революції, очолив Іван Коба. Організація проіснувала всього два тижні, оскільки була заборонена німецькою владою. На момент створення осередку, планувалося займатися організацією драматичних, хорових гуртків, бібліотек та кінопоказів. Останній напрямок був відповідальністю Івана Коби. Разом із ним, в якості бухгалтера, працював Степан Горбачов. Експедитором був Яків Ревуцький, а Дмитро Дубяга – кіномеханіком.
Драматичний гурток, який очолював вчитель Іван Качан, отримав назву «Український театр». Відомо про постановки п’єс українських класиків: «Наталка Полтавка», «Шельменко-денщик» та «Сватання на Гончарівці» тощо. Художнім керівником театру був колишній організатор драматичних гуртків Микола Куко.
Хоровим гуртком керував Борисенко. Під його керівництвом було проведено концерт українських пісень, де лунали «Заповіт» Тараса Шевченка, «Закувала сива зозуля», «Ой летіла горлиця» та «Сусідка».
У Бердянську пропозиція оунівського активіста, колишнього петлюрівця, вчителя історії Григорія Власенка про відкриття місцевого осередку товариства «Просвіта» не отримала підтримки окупаційної влади. Проти діяльності товариства рішуче виступив відділ пропаганди.
Разом із тим, бердянські оунівці не полишили намагань відродити просвітянський рух, хоч би через створення мережі інших організацій. Останні не містили в собі назви «Просвіта», але виконували її функції. За ініціативи керівника місцевих оунівців Пантелія Клименка, який у 1930-х роках був директором Бердянського музею, влітку 1942 року було засноване «Науково-краєзнавче товариство» на чолі із педагогом Василем Зборовцем. До завдань товариства входило, зокрема: збирання усної історії, обрядових, історичних, бурлацьких тощо пісень, оповідань, іншого фольклору. Також були засновані Товариство суспільної допомоги та Учительський кооператив.
Для активізації молодіжного суспільного життя на території району відкривалися «сільбуди» (сільські будинки), де проводилися збори молоді (вечорниці), демонструвалися вистави, відбувалися тематичні читання історичної літератури та співбесіди. «Сільбуди» проіснували недовго і були закриті за розпорядженням гебітскомісара. Ще одним напрямком роботи із молоддю, була допомога уникати вивезення на примусові роботи до Німеччини. Задля цього, а також з метою зменшення кількості безробітних вчителів, восени 1942 року Пантелій Клименко організував школу шиття, ремісничу школу, агрономічні курси та музичну школу.
Створити власне просвітянську організацію членам бердянської ОУН вдалося на території сусіднього Ногайського (Приморського) району. Влітку 1942 року в місті Ногайськ (Приморськ) утворилася ініціативна група зі створення «Просвіти», до якої увійшло 9 осіб. Вже у вересні того ж року відбулося зібрання, де на голову організації було обрано місцевого оунівця Петра Капленка. Його заступником став вчитель Петро Шостак. На цих зборах також були присутніми завідуючий відділом народної освіти Костянтин Виноградов, директор МТС Барановський, лікар Іван Прядко, голова Райспоживспілки Григорій Коваленко, директор Рибзаводу Микола Верховенко, директор кінотеатру Григорій Сергунь та техніки дорожнього відділу Микола Титов. Основні задачі «Просвіти», про які говорили на зборах, були стандартними для просвітянського руху: виховання українського населення через діяльність культурницьких та просвітницьких гуртків.
Статут для новоствореного товариства було отримано від керівника бердянської ОУН Пантелія Клименка. Діяльність керівника ногайської «Просвіти» в скорому часі була «оцінена» німецькими спецслужбами: він був заарештований СД м. Бердянськ, засуджений до 5 років каторжних робіт. Спершу перебував у в’язниці Бердянська, потім – Запоріжжя, звідки етапом відправлений до Миколаєва.
Вчитель з села Пірчино Чернігівського району Петро Корж влітку 1942 року познайомився із членами підпілля ОУН міста Маріуполя, зокрема із директором типографії Яковом Жежурою та секретарем «Просвіти» Федором Лящинським. Налагодивши зв’язок із маріупольським підпіллям, Петро Корж почав отримувати різного роду друковану продукцію та значки із національною символікою. Зокрема, влітку 1942 року в Чернігівський район було привезено близько 50 екземплярів книги «Україна в боротьбі» та «Історію України» Івана Крип’якевича, яка була надрукована у 1941 році в оунівській типографії Кривого Рогу.
Станом на сьогоднішній день інформації про діяльність осередків товариства «Просвіта» на території Запорізької області під час німецької окупації нами не знайдено. Разом із тим, неопрацьованими залишаються тисячі документів радянських органів державної безпеки, які нещодавно були розсекречені. Сподіваємося, подальші пошуки будуть результативними і в історії діяльності товариства «Просвіта» на території Запорізької області відкриватимуться нові сторінки.
