Національна пам’ять

Керівництво КГБ браво рапортувало керівнику ЦК КПУ Щербицькому, що така «просвітницька» діяльність дає свої плоди

Мемуари» – це своєрідний документ епохи, ключ до розуміння непересічної особистості, яка, не будучи українкою за походженням, стала однією з найвидатніших українських просвітительок

агент мав зробити усе можливе для отримання через зв’язки в ЗЧ ОУН запрошення на Третій Світовий конгрес вільних українців. Зрозуміло, що КГБістам там були потрібні свої «вуха»

Достеменно сказати скільки осіб буде реабілітовано поки що неможливо. Причина у тому, що ми не знаємо тієї кількості справ, які потрібно буде переглянути в архівах МВС та СБУ.

Другу половину видання складають світлини УПА і Збройного підпілля ОУН 1945-51 рр. головним чином з території Косівщини

в чужій армії вони були солдатами, а не карателями, і якщо КГБ не довів Дивізію до міжнародного трибуналу тоді, коли СРСР був на вершині своєї могутности, значить, розмови про “злочини Дивізії” є звичайними вигадками радянської пропаґанди, а висновки комісії Дешена є фінальною крапкою судових розслідувань про діяльність дивізійників

1919 року Євген Онацький виїжджає на дипломатичну службу до Риму, де працює в пресовому бюро та стоїть біля витоків організації місії УНР у Ватикані. Активно займається журналістикою, співпрацюючи з багатьма українськими періодичними виданнями. Готує до видання «Італійсько-український словник». Чималий вплив на Онацького мало знайомство з головою Проводу ОУН Євгеном Коновальцем, і незабаром він стає представником ОУН в Італії

в результаті пошукових досліджень, здійснених протягом попередніх років, було виявлено понад 800 останків в’язнів пересильної тюрми № 25. Серед них були люди різного віку та статі: жінки, чоловіки, люди старшого віку, новонароджені та ненароджені діти. Тіла загиблих ховались без трун, у великих ящиках, у яких могло знаходитись по кілька осіб різного віку та статі, що свідчить про таємність і хаотичність цього процесу. Частина знайдених останків були перепоховані на Личаківському кладовищі у лютому 2016 року

Це сталося після того, як у квітні 1918 року вояки Кримської групи Армії УНР під командуванням Петра Болбочана звільнили Крим від більшовиків.

Видання присвячене 100-річчю Української революції 1917-1921 років

До групи Болбочана почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. Вони об’єдналися з передовим загоном гордієнківців, який вирушив далі на південь і 25 квітня захопив Бахчисарай. Далі українські кіннотники наблизилися до Севастополя і Алушти

Організації, які перебували під впливом оунівців – «Відродження» та «Молоді друзі України» – на місці здійснювали різні акції протидії, доходило й до силового тиску

15 квітня, після напруженого 12-годинного бою, Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. Ворожі війська відступили на Донбас. 17 квітня богданівці увійшли до Слов’янська, а наступного дня запорожці визволили Бахмут.

Не є великою таємницею, що радянська влада тенденційно фальсифікувала документи, а також, що радянська влада може і навіть не тенденційно у деяких випадках погано готовила чи тримала статистику , чи видавала документацію. Тому історик Кульчицький не повинен себе і других істориків чи професіоналів по стороні встановлення автентичності дискваліфікувати з питання дослідження Голодомору, а тим часом висувати на єдиних правдивих експертів демографів які, хіба з збігом обставин іронічно, обстоюють менш більш давніші теорії і тези Кульчицького. Це надто прозора скромність одного історика

З цього, останнього, табору Войтовичу пощастило втекти разом з кількома товаришами. Щоправда, втікали вони вже не від німців, а від шовіністично налаштованих поляків (також колишніх в’язнів) та совєтської репатріаційної комісії. Одним із цих товаришів був колишній член обласного проводу ОУН Київщини Степан Мудрик-Мечник, який і вивів групу втікачів повз союзницькі стійки. Останні охороняли колишні нацистські табори, щоби ті, хто вижив у «млинах смерті» не розбрідався навколишніми територіями

Удома в нас була партизанська станиця. Станичним був мамин брат, мій вуйко Микола Іваськів (псевдо «Чорний»). Ми з сестрою були активними учасницями гуртка при читальні «Просвіти». У нашій хаті не раз таємно збиралися повстанці. Зв’язковими збройного підпілля були і мама, й старша моя сестра Варвара (1926 р. н.), і я (мала псевдо «Калина»)

Останнім часом, поруч із документами архівів Служби безпеки України, все більше оприлюднюється матеріалів з Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України. Серед таких є й документи з історії спецслужб Української Народної Республіки, зокрема розвідки

1955 р. – амністований. Він відсидів 6 років і 8 місяців. Покарання відбував на мідному руднику м. Джезказган (Казахстан)