«…Життя моє — це постійне змагання: за існування, збереження людської гідності, справедливості й протистояння зла та самого себе. Тяжка й складна це наука — уміння жити.
«…Життя моє — це постійне змагання: за існування, збереження людської гідності, справедливості й протистояння зла та самого себе. Тяжка й складна це наука — уміння жити.
Це свято запроваджено 2014 року на вшанування мужності та героїзму захисників і захисниць незалежності та територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві
З доповіддю «Був вождем України в повному значенні цього слова» виступив доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук. Він на основі архівних документів розкрив державотворчий, бойовий, адміністративний шлях державного діяча й Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюри
Під час одного із своїх найвідоміших виступів, у січні далекого 1991-го, він чітко розставив національні пріоритети: «Наш ворог – то є ворог історичний: росія. Вона все в нас забрала. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємося і не дамо відсіч, чуда не буде. Мусимо усвідомити, що наш порятунок – у нашій любові до нашого народу, мови, звичаїв»
Виступаючі на академії говорили про необхідність подальшого дослідження депортацій, збереження пам’яті про постраждалих та належного представлення цих подій в українському історичному просторі
Ми не змінимо 1930 року. Ми не повернемо тих, кого били, переслідували, принижували. Але від нас залежить, що ми передамо наступному поколінню: стару кривду — чи мудрість, здобуту дорогою ціною. Тому нехай пам’ять про жертв буде живою
Пропонована книга – це наповнений історичними свідченнями матеріал текст та підбір світлин Івана Вовчука, його друзів, соратників та побратимів із кола життя та діяльності цього визначного українського націоналіста, вченого, педагога, публіциста й громадсько-політичного діяча славної Доби наших визвольних змагань у ХХ-ому столітті
«МеморіДім» — не просто архів матеріалів про регіони. Це спосіб зберегти зв’язок людей із місцями, які сьогодні можуть бути фізично недоступними
Суми стали одним із перших міст тодішньої УРСР і першим містом на Лівобережжі України, де українську національну символіку офіційно визнала місцева влада ще до проголошення Незалежності
М. Волик був хранителем основ, принципів, напрямів, всього, що характеризувало діяльність національного об’єднання українців Санкт-Петербурга.
Його місце – у Пантеоні Героїв України поруч із найвизначнішими державними, військовими та політичними діячами, які присвятили життя боротьбі за українську незалежність. Вшанування Коновальця на державному рівні – це відновлення історичної справедливості та утвердження тяглості української боротьби: від Січових Стрільців і націоналістичного визвольного руху ХХ століття до нинішньої війни за свободу і незалежність України
У центр подій — пакистанський Пешавар, який тоді слугував головною базою афганського опору та штаб-квартирою моджахедів, — відправляються два кур’єри бандерівської ОУН під псевдами «Ігор» та «Петро»
Андрій Парубій був людиною, яка поєднувала в собі ті чесноти провідної верстви, про які писав доктор Дмитро Донцов: мудрість – як візіонер Великої України; шляхетність – як державник, здатний перетворювати ідеї на реальні справи; мужність – як борець, що мав волю і силу відстоювати свої переконання
І сьогодні музей продовжує активно розвиватися. З’являються нові ідеї, проєкти, дослідження, мистецькі події. Приходять нові люди й нові покоління, які продовжують цю справу
Під час Другої світової війни німецька влада вивезла родину Юліана до табору для переміщених осіб в Оберстенфельді (Німеччина), де вони прожили кілька років, перш ніж змогли переїхати до Сполучених Штатів
Готуватися до переїзду та пакувати речі жінка почала в липні 1944-го. Тоді вона жила на два села — у Завадці та Бонарівці, де їй неодноразово пропонували житло та озброєну охорону. У супроводі Орини Лиско і Євгенії Пащак, Юлія дісталася з важкими валізами до станції Прибівка поблизу Завади, але не застала останнього поїзда у західному напрямку
В травні – червні 1986 року сповнилось 50 років з того часу, коли-то польський окупант на великому процесі у Львові судив 23-ох українських героїв членів Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ і членів ОУН., в тому що на цьому процесі як підсудний виступав і був суджений мій брат Ярослав Стецько. Я була присутня на цьому процесі від самого початку його 25 травня (понеділок) до суботи 27 червня 1936 року
Навіть під час хвороби та після окупації рідного Криму він не припиняв інтелектуальної боротьби, видаючи книги та аналізуючи виклики російсько-української війни
Мій дід – волиняка, вояк УПА, загинув зі зброєю в руках в бою проти московських окупантів, життя віддав за Україну. Він зробив все, що міг щоб захистити саме право на життя на своїй споконвічній землі. Він вже не може ні відповідати, ні стріляти
