Національна пам’ять

Спікери спростували російську ворожу дезінформацію про те, що, мовляв, через деколонізацію Україна відмовляється від памʼяті про загиблих українців у Другій Світовій війни

Згідно з Постановою ВР відзначається 90 років із дня народження Олекси Григоровича Мусієнка – письменника, журналіста, який вперше ввів у обіг термін «Голодомор» щодо кремлівського геноциду в Україні 1932-1933 років

Про Кенґір ми тепер точно знаємо, чого вони “добілісь”: вони завалили Гулаг. Саме після Кенґіру – “братства на крові” – “блатні”, які доти безроздільно командували в таборах у союзі з адміністрацією, – остаточно, по всьому Гулагу, визнали над собою верховенство “політичних”. Влада в таборах перейшла до “58-ї статті”. Гулаг ставав “бандерівським”

Віктор Чміленко – випускник Кіровоградського аграрного фахового коледжу і Херсонського сільськогосподарського інституту, у 1992 році заснував фермерське господарство «Вікторія». 2004 року брав активну участь у «Помаранчевій революції». Протягом 2005–2006 років збирав від жителів сіл Бобринецького району спогади про Голодомор-геноцид 1932-33 рр.

У цьому відео Юрій Сиротюк «Мамай» — головний сержант роти вогневої підтримки 5 окремого штурмового батальйону, народний депутат України VII скликання, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» — ділиться роздумами про місце Євгена Коновальця в сьогоднішній українській боротьбі

В українській історії Євген Коновалець посідає окремішнє місце. Зумів створити один із найбільш боєздатних бойових підрозділів в Армії УНР. Опинившись на еміграції, продовжив боротьбу. Був природженим організатором і дипломатом: його таланти та авторитет зробили Січових Стрільців (курінь, полк, дивізію) однією з найбільш боєздатних українських військових формацій, УВО – реальною українською підпільною бойовою силою, а ОУН – потужним політичним проєктом, здолати який виявилося не під силу ні польським спецслужбам, ні репресивному апарату СРСР

Найважчий час для українських земляцтв настав у 2020-ті роки. З-понад десяти регіональних українських організацій у Надволжі, що існували на кінець 2010-х років, на сьогодні продовжує активно функціонувати (публікувати пости в соціальних мережах, проводити публічні заходи) лише дві організації: у Самарській області та Татарстані

Уроки Кенгіра не зникли разом з його придушенням. Вони живуть не лише в пам’яті, а й у русі. Кенгір – це не кінець розділу, а середина історії, яка все ще пишеться. Його спадщина живе не лише в пам’ятниках, а й у щоденній рішучості нації, яка прагне зберегти свою ідентичність. Те, що почалося як крик про справедливість у совєтському концентраційному таборі, тепер лунає в боротьбі суверенного народу, який захищає своє майбутнє

Мова йшла про нашу національну історію у викладі українського історика, бібліографа, архівіста, педагога, доктора філософії, дійсного члена НТШ

Брати Шемети стали одними із «батьків-засновників» «Лубенської республіки» — політико-адміністративного комітету, проголошеного в грудні 1905 року й вигнав з території Лубен і околиць органи влади Російської імперії і дбав про самоуправління в Лубнах аж до 1907 року

Ця зустріч стала цінною для обох сторін. Для родини Володимира — це був момент підтримки, щирої пам’яті та вдячності. Для ліцеїстів — жива історія справжнього Героя, який ходив цими самими коридорами, сидів за цими партами, мріяв, вчився, а потім — захищав державу

100 років тому, 5 червня 1925 року у селі Русові Снятинського повіту (нині – Івано-Франківська область) в селянській родині народився Микола Плав’юк, політичний і громадський діяч в еміграції, останній Президент УНР в екзилі, п’ятий Голова ОУН, Голова Правління Фундації ім. Ольжича, співорганізатор та віце-президент Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ)

Енкаведисти сформулювали таку коротку характеристику: «Шемет Сергій – керівник канцелярії і преси Скоропадського, член Українського союзу хліборобів-державників. Колишній поміщик Лубенського повіту Полтавської губернії, колишній власник суконної фабрики в Лубнах. За освітою інженер-хімік. Веде здоровий спосіб життя. Дуже відданий Скоропадському і гетьманській ідеї. В Управі має великий авторитет і веде в ній основну роботу…»

У Лютенці провели засідання комісії відновлення національної пам’яті

Відзнака Симона Петлюри—нагорода, яка відзначає діяльність журналістів, видавців, краєзнавців, доброчинців за вагомий внесок у державотворення і захист України, високу професійну майстерність, сприяння розбудові української журналістики і держави

Прикладом для громад Полтавщини є Полтавська міська, яку очолює Катерина Ямщикова: торік обласний центр очистили від «Братської могили борців за владу Рад», розташованої в центральній зоні Полтави, у Шевченківському парку (колишня назва-Петровський звеличувала московського царя, ката України Пьотра I) — місці відпочинку тисяч полтавців поруч із Полтавським обласним краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського та пам’ятником Тарасові Шевченку авторства Івана Кавалерідзе. Зазначене поховання відбулося у 1919 році

Промови на круглому столі виголосили відомий історик Іван Сварник «Генеральні ідеї українства: ідеологія Юрія Липи і Дмитра Донцова», доктор історичних наук Ігор Гаврилів «Ідея панування української раси у поглядах Юрія Липи», кандидат філософських наук Віктор Маринюк «Місія української раси і національна ідея: історіософська концепція Юрія Липи», громадський діяч Юрій Антоняк «Генеральні ідеї ідеолога націоналізму Юрія Липи в діяльності УГВР, ОУН, АБН»

За масштабом вбивств Батуринську різню Пєтра пєрвого некоректно порівнювати навіть із сучасним путінським геноцидом, скажімо у Бучі, радше із діяннями сталіних-жукових

За ініціативи дослідника життя і творчості Івана Стешенка, знаного полтавського краєзнавця Григорія Титаренка це просвітницьке зібрання організували Національна спілка письменників України (НСПУ), Національний музей літератури України та Полтавський національний педагогічний університет (ПНПУ)

У 1941 році Юрій Липа написав працю «Розподіл Росії» (1941). У ній український мислитель точно визначив головну суперечність Росії як нації та держави: вона «розривається між Європою й Азією, між національною органічністю та імперською захланністю, між Заходом і Сходом як цивілізаціями. У цьому закорінені всі проблеми Росії