Юрій Щур
Після відновлення у квітні 1918 року української влади у місті Запоріжжя (тоді – Олександрівськ) нового розвитку отримало й культурницьке життя. Одним із здобутків цього часу була поява 1 травня першого числа газети «Січ», яка також мала підзаголовок: «Надпартійна демократична часопись українських організацій м. Олександрівську та його повіту». Редакція знаходилася на 3-му поверсі Земської управи (тепер – обласний краєзнавчий музей) й працювала з 11-ї до 14-ї години та, після перерви, з 17-ї до 20-ї.
Загалом, діяльність місцевого товариства «Просвіта» змістовно висвітлювалася на сторінках «Січі». У першому ж випуску газети повідомлялося, що 7 травня просвітяни планували влаштувати Свято української преси. Крім того, «Просвіта» разом з Учительською спілкою започаткували, з 14 травня, місячні курси української мови, для урядовців різних закладів та й усіх громадян, переважно дорослих. Заняття планувалися на вечірню пору, платня складала 25 карбованців. Після завершення курсів, за окрему платню, можна було пройти також 2-тижневі курси діловодства (для різних державних, громадських й приватних установ). Запис на мовні курси здійснювався з 1 травня, оголошення приймалися у Пушкінській школі (сучасна адреса – вулиця Святого Миколая, 50), де тоді розміщувалася Учительська спілка, з 17 до 19 години.
Повідомлялося у «Січі» й про місця, де можна придбати українську літературу. На центральній вулиці міста, Соборній, напроти аптеки Левенчука, було відкрито український кіоск для продажу книг і часописів. Від 18-ї години українську літературу також можна було придбати у Народному домі на Майдані Волі, в читальні «Просвіти». А у Запорізькому Союзі кредитових та ощадно-позичкових товариств (Союз-Банк), який знаходився на 2-му поверсі по вулиці Соборній, 16 можна було придбати Букварі.
Товариство «Просвіта» займалося також власним книговиданням. Влітку 1918 року побачила світ «Українська граматика для позашкільного навчання і недільних шкіл», авторами якої були члени гуртка вчителів та вчительок, членів товариства «Просвіта». Книжка, яка коштувала 85 копійок, мала 41 сторінку й була надрукована в «Українському видавництві у Катеринославі». Загалом же, запорізька «Просвіта» разом з учительською спілкою взяли на себе функцію забезпечення всіх місцевих середніх шкіл підручниками з українських дисциплін за дешевими цінами. Останнє стало можливим завдяки підтримці Запоріжського Союзу кредитових та ощадно-позичкових товариств (Союз-Банк).
У травні 1918 року Рада товариства «Просвіта» вирішила влаштовувати одноденні екскурсії на острів Хортиця. Право брати участь в цих екскурсіях мали лише ті просвітяни, які сплатили членські внески на 1918 рік. В якості екскурсовода запрошувався відомий місцевий історик, археолог Яків Новицький. Зацікавлення екскурсіями на Хортицю також виявили керівники й члени Гуртка земських робітників-українців. Загальні збори (одночасно й установчі) цієї організації відбулися 14 травня 1918 року в приміщенні повітової Управи. Під час екскурсії на Хортицю гуртківці мали на меті оглянути залишки Запорозької Січі. Знову ж таки, ці старожитності їм погодився показувати Яків Новицький.
Товариство «Просвіта» в Олександрівську також організувало роботу театру. Але публікації щодо власне театральної діяльності просвітян були досить критичними. У публікації до відкриття театрального сезону анонімний автор зазначав, що національний театр (яким себе й позиціонував просвітянський) має бути таким не лише за назвою, а й за змістом й суттю. У приміщенні ж театру нічого не говорило, що він український – навіть не було жодного слова, написаного українською мовою.
