150-річчя від дня його народження видатного діяча української національної культури, кобзаря Федора Кушнерика згідно з Постановою ВР «Про пам’ятні дати і ювілеї» та з ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) у 2025 році відзначається на державному рівні. На малій батьківщині кобзаря у селищі Велика Багачка Миргородського району Полтавської області відбулася низка просвітницьких зібрань. За ініціативи представництва УІНП в Полтаві їх скоординували Департамент культури і туризму Полтавської ОВА, управління з питань освіти, культури, молоді, туризму, спорту та гуманітарного розвитку виконкому Великобагачанської селищної ради, місцеві Центр культури і дозвілля й дитяча музична школа ім. Федора Кушнерика.
Для громадськості і учнівської молоді Великобачанської громади Миргородського району провели тематичне просвітницьке зібрання «Кобзарському дзвінкому роду нема ні краю ні кінця». Воно розпочалося з Хвилини пам’яті за тими, хто любив Україну без меж, хто присвятив їй своє життя, залишивши безсмертний слід на цій землі. Звучали спогади про Федора Кушнерика, його дитинство і юність, нелегку кобзарську долю. Згадали і відзначення попередніх ювілеїв славного земляка, адже кожен з них залишив свою поетичну відзнаку. Так у 1940 році відомий поет Павло Тичина написав вірш «Їдемо з Великої Багачки». Залишив свою присвяту Федору Кушнерику «Вклоняюся рідній землі» талановитий українець Максим Рильський. Лунав у запису голос музикантки, педагогині, заслуженої працівниці культури України Надії Марченко. Адже саме вона стала натхненницею і продовжувачкою бандурного мистецтва Великобагачанського краю. Справа Федора Кушнерика не спинила творче життя. І сьогодні уже учні Надії Михайлівни популяризують кобзарство у рідному краї.
Попри геноцидну війну, яку ведуть російські варвари, українці примножують національну спадщину. Важливо, що для Великобагачанщини бандура має не архаїчне значення, з кожним роком її звучання молодшає, додаються нові і нові голоси вихованців дитячої музичної школи ім. Ф.Д.Кушнерика.
Тож майорів мистецький майдан талантами. На одній сцені себе зручно почували юні артисти поряд з досвідченими майстрами місцевої сцени. Щиро аплодували присутні ансамблю бандуристок «Кобзарочка» під орудою Юлії Криндач та народному вокально- інструментальному ансамблю викладачок ДМШ «Рута», керівник Олена Романенко. Дивовижно звучала бандура в руках молодого виконавця, випускника місцевої дитячої музичної школи та Київського національного університету культури і мистецтв Богдана Джурки. Віршовану композицію виконали учасники зразкового театру читця «Українська світлиця» (молодша група), керівник заслужений працівник культури України Тетяна Кононенко.
Згадували про 100-літній ювілей Федора Кушнерика. У музейному куточку дитячої музичної школи зберігаються афіша, програма ювілейного концерту, імена гостей урочистого зібрання. Лунали й спогади Якова Малька, тодішнього директора дитячої музичної школи, подвижника мистецької справи, який у 1975 був в числі тих, хто готував захід.
Хата Федора Кушнерика
Секретар селищної ради Ольга Чернуха, голова комісії з питань освіти, науки та культури Олег Діденко у своїх виступах акцентували на важливості зміцнення національної пам’яті та кобзарської справи на Великобагачанщині.
Представники влади і громадськості Великобагачанської громади Миргородського району Полтавської області вшанували Кушнерика біля місць пам’яті. До пам’ятників лягли квіти.
Також у читальній залі відділу обслуговування дітей Центральної публічної бібліотеки Великобачанської громади для широкого кола читачів було оформлено мистецьку композицію «Федір Кушнерик – співець народної долі».
«Федір Кушнерик став гордістю Великої Багачки, її живим символом, чиї пісні, текли крізь роки, об’єднуючи людей. Його голос був не лише мелодією, а й символом народної волі, що кликав до свободи й гідності», – говорять бібліотекарі.
А для учнів 9-А та 10-А класів місцевої школи (учитель української мови та літератури Інна Каленіченко) влаштували екскурсію музейною експозицією, яка розташована у музичній школі імені Федора Кушнерика.
Директорка Великобагачанського краєзнавчого музею Катерина Щербина наголосила: «Майбутній кобзар народився 1875 року у Богачці, 19 вересня йому б виповнилося 150 років. У селищі музична школа названо на честь Федора Кушнерика, встановлено пам’ятник і меморіальну дошку. 23 липня 1941 року Федір Данилович Кушнерик помер. Односельці поховали його на підвищеній місцевості, насипавши йому високу могилу. Мистецькою традицією Великобагачанського краю стало щорічне проведення обласного кобзарського свята, яке проводилось аж до початку повномасштабного вторгнення росіян. Ми віримо, що прийдуть на нашу землю мирні часи і звуки бандур і кобз з усієї України та із закордоння знову зазвучать на нашій землі в пам’ять про визначного сина великобагачанського краю Федора Даниловича Кушнерика. Кобза і бандура як артефакти української ідентичності і сьогодні є могутньою зброєю в утвердженні українського духу не лише винятково в культурній площині. Так неодноразовий учасник обласного кобзарського свята , відомий на Полтавщині бандурист , а на сьогодні сержант 67-ї моторизованої бригади Віталій Мороз із позивним «Бандурист» переконаний, що бандура і бандуристи є символами нашої культури та незламності. Присутність бандури безпосередньо на фронті є яскравим свідченням того, що український дух неможливо зламати. Звучання бандури, кобзи – важлива частина національної музичної культури.».
Довідково: 19 вересня минає 150 років із дня народження Федора Даниловича Кушнерика (1875-1941) − українського кобзаря, поета.
У семирічному віці Федір осліп. Самостійно навчався грати на скрипці, фісгармонії, з якими ходив по весіллях і ярмарках, заробляючи на прожиття.
З малих літ у Федора проявився потяг до науки. Хоч і був сліпим, ходив до школи, знання отримував на слух. Батьки помітили його бажання вчитися музиці, тому викроїли п’ятдесят копійок і купили хлопцеві скрипку. У Великих Сорочинцях на ярмарку хлопця помітив відомий кобзар Михайло Кравченко й подарував йому свою кобзу, на якій Кушнерик грав усе життя, пройшов з нею майже півсотні тисяч верств. Кобза звучала на весіллях, на вулицях Кременчука, Хорола, Полтави, Миргорода, Лубен, Києва, Ромен, Пирятина. Одного року Кушнерик на базарі в Лубнах виконував сатиричні пісні, які не дуже подобались російським жандармам. Вони розігнали слухачів, а кобзаря повели до дільниці. Поводир з переляку втік, так що вести довелось самому уряднику. По дорозі Федір придумав слова й заспівав: «О боже, боже, який тепер світ настав, що лубенський урядник у сліпого поводирем став». Читати по Брайлю Кушнерик навчився, коли йому було вже 37 років.
У представництві Українського інституту національної пам’яті УІНП в Полтаві розповіли: «У період визвольних змагань за незалежність, зокрема у часи Української Народної Республіки (УНР) Федір Кушнерик співав думи «Про трьох богатирів азовських», «Про Кішку Самійла», «Про Олексія Поповича», пісні на вірші Тараса Шевченка і Степана Руданського, сам складав думи. Федір Кушнерик – співавтор поеми про Тараса Шевченка «Слава Кобзареві» на відзнаку 100-річчя виходу в світ першого видання «Кобзаря». У 1921 році УНР окуповує совєтська, ленінська росія. Водночас інерція національного відродження доби УНР лишалася аж до 1929 року, коли спецслужби совєтської росії/СРСР сфабрикували справу «Спілки Визволення України» (СВУ) і численні арешти по ній української еліти. Тож Федір Кушнерик з дозволу Наркомату освіти УРСР їздив з групою кобзарів по Україні з гастролями. Обійшов і об’їздив всю Полтавщину, Сумщину, Харківщину, неодноразово був в Київській та Чернігівській областях. Його твори стали популярними в Україні. Федір Кушнерик не був репресований, уникнув гіркої долі більшості українських кобзарів того часу, які вбивали, засилали до Сибіру або піддавали політичним переслідуванням з боку каральних органів совєтської росії/СРСР. Чимало дослідників пояснюють це знайомством кобзаря з відомим і впливовим на той час поетом і академіком Павлом Тичиною (до речі, у минулому воїном Армії УНР і автором вірша, присвяченого пам’яті Героїв Крут).
1939 року Федір Кушнерик став учасником першої республіканської наради лірників та кобзарів у Києві. На нараді талановитому співцю і кобзарю вручили посвідчення члена Спілки письменників України. У 1940 році Інститут фольклору Академії Наук України видає книжку «Кобзар Федір Кушнерик» присвячену творчості нашого земляка.
Виконком Великобагачанської селищної ради
Представництво Українського інституту національної пам’яті в Полтаві
Світлини: офіційна ФБ-сторінка Великобагачанської громади
