З серпня цього року тривають баталії навколо підручника з історії України. Посібник, у якому розповідається правда про боротьбу УПА, голодомор 1932-33 років називають геноцидом, став поперек горла міністру освіти і науки, молоді та спорту Дмитру Табачнику.
«Битва за історію» розпочалась напередодні нового навчального року. На початку серпня стараннями львівського викладача історії ССЗШ №28 Андрія Закалюка було видано підручник «Вступ до історії України» для учнів 5-их класів. Через декілька днів командою спеціалістів було презентовано посібник «Історія України. Матеріали для учнів 10 — 11 класів». Над ним працювали викладачі ЛНУ ім.І.Франка Андрій Козицький та Іван Хома, співробітник центру досліджень визвольного руху Іван Федик, Юрій Михальчишин та Богдан Галайко з університету «Львівська політехніка».
Події української історії, які викликають найбільше запитань, потребують глибшого вивчення, вирішили просто не зачіпати у рекомендованих МОН підручниках. А якщо і згадали,то лише як констатацію факту: «було таке..».На відміну від запропонованих міністерством посібників, ці не уникали питань ОУН-УПА, голодомору 1932-33 років, бою під Крутами.
Інформація про намір Львівських вчених видати свої підручники з історії України поширилась засобами масової інформації і дуже швидко досягла вух Дмитра Табачника. Він і його команда з реакцією на свавілля і непокору не забарилась. Наказ №882 від 2 серпня 2012 року «Про використання навчальної літератури у загальноосвітніх навчальних закладах» став тим попереджувальним пострілом від Табачника і його підлеглих. Але цей наказ лише підлив масла у вогонь і додав впевненості авторам у правильності і необхідності їхньої справи. Цікаво, чому у міністерстві не подумали про альтернативний сценарій розвитку подій? Чи, можливо, все це було завбачливо продумано?
Попри намагання МОНу підручники було презентовано широкому загалу. Львівська міська рада, яка допомагала у виданні, вирішила закупити 2000 примірників посібника. Про це повідомила в.о начальника управління освіти ЛМР Катерина Гороховська і зазначила, що управління рекомендує цей підручник як допомогу у вивчені історії України: «Автор не ставив собі завдання змінити підручники з історії України, які вже існують, у своєму підручнику він наголошує на темах, які, на його думку, мало освітлені в підручниках або взагалі не розкриті».
Про значимість «своїх», а не міністерських посібників говорить і той факт, що ці книги замовляли і по регіонах. Зокрема, у Тернопільській, Закарпатській, Полтавській та Івано-Франківській областях. При такому розкладі сил міністерський посібник мав усі шанси гарматним ядром вилетіти з парт школярів, а на заміну взяли б львівські посібники. МОН відразу ж заявило, що львівські підручникине були погоджені з міністерством, посилаючись на наказ №882 пункт 2.1,«Здійснити заходи щодо забезпечення використання у загальноосвітніх навчальних закладах тільки тієї навчальної літератури, якій надано відповідний гриф МОНмолодьспорту або схвалення для використання у загальноосвітніх навчальних закладах;»
Та це ще далеко не фінальна частина ходу, який здійснило міністерство. Згідно з пунктом 3 цього наказу «Державній інспекції навчальних закладів України (Гончаренко М. Ф.) під час здійснення контролюючих заходів перевіряти використання у загальноосвітніх навчальних закладах тільки тієї навчальної літератури, якій надано відповідний гриф МОНмолодьспорту або схвалення для використання у загальноосвітніх навчальних закладах, та результати перевірки винести на розгляд колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України у ІІ кварталі 2013 року.»МОН мало всі права на те, щоб безпосередньо контролювати навчальні заклади і унеможливити потрапляння львівських підручників у школи.
Апогеєм стала здійснена у вересні цього року перевірка шкіл міста Києва, Тернопільської, Запорізької, Київської та Одеської областей на «забезпечення шкіл навчальною літературою, зокрема тією, якій надано відповідний гриф МОНмолодіспорту або схвалення для використання у загальноосвітніх навчальних закладах». В результаті перевірок у тих навчальних закладах, де була виявлена «неугодна» навчальна література її вилучали і складали акти порушень. Така собі «міністерська каральна машина» показала Україні про своє існування.
У МОНі цю перевірку назвали лише моніторингом. Підбиття статистичних даних і тому подібних речей. Насправді, це дуже сильно запахло цензурою і викликало асоціації з минулим. Така практика застосовувалась і у СРСР. Те, що «неугодне» вилучалось і спалювалось. Цікаво лише те, чи вилучені матеріали спалюють, чи залишають на збереження у архівах?
Місто Лева з своїм волюнтаризмом недовго залишилось без уваги МОНу. В обласне управління освіти прийшов лист з міністерства:«Вивчати історію України лише за міністерськими підручниками». Така реакція, подекуди, нагадує, що демократія у нашій країні лише слово і нічого більше.
Один з авторів посібника Андрій КОЗИЦЬКИЙ прореагував на лист міністерства: «Гадаю, лист виглядає абсолютно безграмотним навіть із погляду не міністерства, а будь-якої освіченої людини, оскільки книжку, про заборону якої в ньому йдеться, не описано тут за загальноприйнятими бібліографічними зразками, про неї згадано так: «…а також матеріали для школярів 10 — 11 класів, серед авторів яких є Ю. Михальчишин та Б. Галайко». Вважаю, що скандал радше зробив добру рекламу книжкам, бо ті, хто не знав про них, тепер ними зацікавилися».
Чи будуть наші діти знати правдиву історію? Чому міністерство освіти і науки не хоче навчати школярів правди про свою державу? Доки на посаді міністра освіти знаходитиметься українофоб? Це питання, які неодноразово лунали в адрес міністерства, але так і залишились без відповіді. Попри це свавілля ніякої реакції у населення немає. Невже і воно не хоче, щоб їхні діти знали, що голодомор 1932-33 років – геноцид українського народу, а ОУН-УПА боролись за волю України? Чому українці не противляться переписанню історії під диктовку північного сусіда? Запитання є до обох сторін, але поки що відповіді очікувати не приходиться. Зміни можуть прийти, але у тому випадку, коли ми самі того захочемо.
Ярослав НАЗАР
