Косик В. «Русскій мір» – облудна вигадка / Володимир Косик. – К.: УВС, 2011. – 72 с.
Неодноразово у контексті зовнішньо політики Російської Федерації від духовних осіб, що уособлюють російське православ’я, та від політиків доводиться чути про т.зв. «русскій мір». Це поняття, за висловлюванням Кіріла (Гундяєва), уособлює спадкоємців Святої Русі – Росію, Україну, Білорусь, Молдову, Казахстан. Мова йде не про те, хто є спадкоємцем Русі. Експансіонізм Кремля намагаються закамуфлювати псевдоісторичними концепціями, спрямованими на втягування сусідніх з Росією країн до її політичної орбіти. Завданням істориків є розвінчування облудних теорій, які спрямовані на підрив національного суверенітету.
Чергова книга знаного українського історика, журналіста Володимира Косика присвячена дослідженню історичного міфу про «русскій мір», який активно підтримує Російська православна церква. На основі аналізу літописів, праць медієвістів В.Косик намагається довести облудність ідеї «руського міра» та нібито провідну в ньому роль Москви. Як вказує автор, християнство поширювалося швидко в Україні, якоюсь мірою в Білорусі, а набагато повільніше на півночі, за винятком Новгорода. Християнізація Північно-Східної Європи тривала століттями. Дослідник наголошує, що землі майбутньої Московії були навернені у християнство аж у ХІІ столітті. З цього слід зробити висновок, що Москва не має ніякого історичного чи морального права вважати себе за центр поширення православ’я. Історик свідчить, що утвердження Руської церкви зовсім не асоціюється з Московією чи з Росією, якої у Х столітті ще не існувало. Аналізуючи відносини влади і православної церкви, Історик пише, що саме у Візантії імператор стояв над патріархом, втручався у церковні справи і у справи віри. В Україні така форма відносин не прижилася. Натомість, ми можемо вказати на цілковите підпорядкування церкви державі, що притаманне саме російській церкві. У своїй праці Володимир Косик з’ясовує, що поняття «київське християнство» і «російське християнство» різні речі, які не слід плутати. Відмінність українського і російського православ’я спостерігаємо, крім співвідношення влади і церкви, у взаєминах з Заходом. Солідаризуючись з деякими іншими істориками, В.Косик твердить, що фактичне оформлення двох окремих Церков розпочалося ще у ХІІ столітті, коли північні єпископи відмовилися підпорядковуватися новообраному у Києві митрополиту русину Климу Смолятичу. Оформлення Суздальської держави сприяло тому, що церковне й релігійне життя на цій території розвивається в інший спосіб, ніж на Русі. Дослідник зазначає, що правитель Ростово-Суздальської землі князь Андрій у ХІІ столітті намагався вивести свою землю від духовно-релігійної і політичної залежності від Києва, утвердити її самостійність і поставити її понад Руссю. В.Косик зауважує, що РПЦ та Москва зумисне приписують собі термін «Русь», «руська земля» для виправдання власного імперіалізму, для того, щоб виправдати зазіхання на українську історію. Виходячи з позиції автора, що Русь – це територія, яка не стосується сучасної Росії, сама ідея «руського міра» з Москвою на чолі є абсурдною і такою, що суперечить історії. Термін «митрополит Київський і всієї Русі» (з XV століття – «митрополит Московський і всієї Русі») залишався за митрополитами, які перебували у Владимирі, а потім Москві і до власне Русі фактичного відношення не мали. Тобто, лише завдяки Церкві назва «Русь» була перенесена на територію сучасної Росії, через що там виник ґрунт для прищеплювання згодом ідеї про безпосередній зв’язок Москви з Києвом і Руссю. Маніпуляція термінами є свідченням, на думку автора, підступності з метою привласнення чужої власності. Окремі розділи праці присвячені проблемі виникнення митрополії у Московії. За свідченням науковця, виникнення патріархату у Москві (1589) пов’язане з погрозами і насильством щодо константинопольського патріарха Єремії.
Праця В.Косика, як вважає сам автор, має представити факти, які творять основу ідеї «русского міра», яка сьогодні несе загрозу існуванню і правам українського народу. Дослідження має стати в пригоді історикам, політикам, політологам, журналістам, студентам.
Олександр Вовк, к.і.н., доцент кафедри історії України Сумського державного педагогічного університету
