12 березня 2021-го в канадському місті Торонто на 97-му році життя відійшов у вічність ветеран визвольної боротьби за незалежність України в 40-50-х роках ХХ-го століття, уродженець с. Завидовичі Городоцького району Львівської області (02.01.1925) Осип Жигар-«Богдан» («Пімста»).
Осип Жигар. Фото 1947 р. (Західна Німеччина)
…Не знаю, як хто, але я вкотре переконався: поспішаю там, де в цьому нема конечної потреби і запізнююся в набагато важливіших справах ‒ коли відкладати «на потім» ніяк не можна.
Приблизно рік тому мені стало відомо, що на доволі поширеній у багатьох публікаціях повстанській світлині ‒ тій, де курінний капелан УПА, отець Андрій Радьо-«Яворенко» готується після відправленої ним Літургії причастити 5 (або 6) повстанців (вони стоять на колінах), першим зліва опізнано Осипа Жигара і що він проживає в м.Торонто (Канада)
Польова Літургія. Закерзоння. Перший зліва ‒ Осип Жигар-«Богдан»
Гучно позиціонуючи себе як «дослідник світлин УПА» (маю в доробку 4 фотоальбоми цієї тематики) і намагаючись максимально деталізувати кожен повстанський сюжет (хто зафіксований, коли, де і ким здійснена фотофіксація, чим знімали і т.п.) я повинен був НЕГАЙНО зв՚язатися з паном Осипом ‒ аби Він відповів (по можливості) на низку запитань такого плану, але замість цього почав вивчати публікації, в яких різні автори вмістили той знімок і що вони про нього написали.
Четверо авторів навели чотири інтерпретації сюжету, але жоден з них не назвав нікого з присутніх тут повстанців (окрім, зрозуміло, капелана «Яворенка»), а часова дата події і місце локалізації подаються по-різному, ну а про автора знакового знімка ніхто навіть й не заїкається… Щоправда, не дискутується факт відправлення Літургії десь на Закерзонні (тут всі автори солідарні), але хіба цього достатньо, коли є Людина-учасник дійства й може внести ясність у багато дотичних питань?
01.03.2021 я нарешті «спромігся» написати відповідного листа-питальника, скерувавши його п.Роману Кулику (проживає в Торонто) з тим, аби він його вручив Адресату.
Пан Роман в цей час перебував не в Торонто, а в Монреалі й повідомив, що як лише повернеться, то виконає прохання, але при цьому додав: Осип Жигар нездужає і він йому зателефонував, конспективно окресливши поставлені питання (їх було 7). Включивши функцію «запис розмови», пан Роман почув таку відповідь: Літургія відбулася на Лемківщині в місцях розташування Першого Лемківського куреня (командир ‒ Василь Мізерний-«Рен») восени (найімовірніше у вересні) 1946-го року, а фотофіксацію здійснив провідник «Мар». Детальніше п.Осип пообіцяв відповісти при очній зустрічі.
На жаль техніка не спрацювала ‒ телефонне спілкування не зафіксувалось, а коли пан Роман Кулик повернувся до рідного міста ‒ Осип Жигар вже покинув цей світ, забравши зі собою те, чого ніхто й ніколи вже знати не буде…
Я використав так багато часу Читачів лише тому, аби НІХТО з істориків-дослідників українського Резистансу не повторював моїх помилок: живих учасників УПА і Збройного підпілля революційної ОУН залишилося дуже мало, тож негайно беріть диктофони й записники, аби зафіксувати їхні свідчення сьогодні ‒ завтра такого шансу може й не бути!
…У Вікіпедії (українська версія) на пошук «Завидовичі» повідомляється, що в селі в 30-х роках активно добивалися відновлення сільської «Просвіти» Іван та Степан Жигарі. Були вони родичами Осипа чи лише однофамільцями (радше перше!) я не знаю, але той факт, що не сягнувши повноліття, Осип Жигар став членом юнацтва ОУН під час навчання у Городоцькій гімназії, а згодом всеціло присвятив своє життя борні за волю України доводить: хлопець ріс у патріотичній родині і в Завидовичах повинні написати його докладний життєпис.
Мені ж відомо лиш таке: в роки німецької займанщини Осип пройшов військовий вишкіл і був призначений командиром чоти в знаменитій сотні «Леви» (вона охороняла установче зібрання УГВР в Сприні 14-15 липня 1944 р.), а згодом очолив кур՚єрську лінію, котра забезпечувала поштовий зв՚язок між Західною Німеччиною і Україною; коли її було ліквідовано ‒ виконував функції зв՚язкового між Лемківщиною і Перемищиною (курені «Лемківський», к-р «Рен» і «Перемиський» ‒ командири Михайло Гальо-«Коник», згодом Микола Савченко-«Байда»), перебував здебільшого на постої сотні Степана Стебельського-«Хріна». Влітку 1947-го ‒ в розпал сумнозвісної операції «Вісла» (повна депортація українського населення на Закерзонні) Осип Жигар-«Богдан» пробився в складі шести осіб рейдуючої групи до Західної Німеччини, а в 1948-му ‒ відбув на Американський континент. В 1949-му одружився з Анною Діхтяр (виховали двох синів). Але борні за незалежність України друг «Богдан» не припиняв по-суті до останнього подиху: був одним з ініціаторів утворення «Об՚єднання колишніх вояків УПА» в США і Канаді, керував станицею в Торонто, приймав активну участь в створенні та функціонуванні видавництва «Літопис УПА»:
Осип Жигар-«Богдан». Торонто, 2017 р.
…А як віночок пам՚яті Спочилому ‒ Його слова стосовно світлин з Літургією, що її у вересні 1946-го відправив о.Андрій Радьо-«Яворенко» (таких відомо окрім наведеної ще 5). В той проміжок часу курінь «Рена» перебував у лісах між селами Затварниця і Смерек (нині це Ліський повіт Підкарпатського воєводства, Польща) ‒ неподалік кордону зі Словаччиною. Фотофіксацію польової Служби Божої здійснив Провідник ОУНр Лемківщини Степан Ґоляш-«Мар» (докладніше див.: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=25721 ), який в той час перебував у місцях дислокації куреня. Пан Осип повідав, що просив Провідника «Мара», аби той сфотографував ще й курінь у повному складі, але того зробити не вдалося ‒ в фотоапараті закінчилася плівка, а запасної у «фотографа» вже не було…
Вічная Вам пам՚ять, друже «Богдане» ‒ хай буде пухом Вам гостинна канадська земля, а Україна ніколи не забуде подвигу в її ім՚я ‒ як Вашого, так і Ваших побратимів ‒ героїчних лицарів УПА!
Зі смутком і запізнілими вибаченнями:
Василь Гуменюк,
дослідник світлин УПА
