Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Національна спадщина українського мовознавця Василя Сімовича».
У вступному слові на заході пошанування визначного українського ученого-мовознавця, літературознавця, видавця, редактора видань, культурного діяча Василя Сімовича завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич висловив світоглядні думки про українську людину, сутністю якої була подвижницька праця над довершенням та інтерпретацією, зокрема редагуванням та виданням, творів українських класиків Івана Франка, Лесі Українки, Богдана Лепкого, «Кобзаря» Тараса Шевченка.
Коли ми говоримо про генеральну вісь української нації тарасівців, то згадуємо про Василя Сімовича і його інтерпретації посланій Пророка нації Тараса Шевченка.
А молода українська національна сила має виростати на традиції пошанування діячів української нації.
Молода українська національна сила має бути структурована і формуватися навколо імен провідників нації. Зокрема навколо імені Василя Сімовича могло б бути створене Товариство його імені і проводити діяльність в українському культурному просторі.
Слово привітання круглого столу виголосив відомий історик Іван Сварник, наголосивши на подвижницькій діяльності Василя Сімовича у відстоюванні чистоти нашої мови, її сакральності та її орієнтацію на джерела. Він назвав Василя Сімовича головним рушієм створення Української загальної енциклопедії.
Промову «Тарас Шевченко в літературно-естетичній рецепції Василя Сімовича» подала кандидат філологічних наук, доцент Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Ольга Шелюх.
Вона справедливо і грунтовно говорила про Василя Сімовича як про одного з найяскравіших інтерпретаторів Шевченкової творчості, як про визначну постать в національній науці та культурному просвітництві першої половини ХХ ст., за Юрієм Шевельовим «визначного громадянина» і «великого ученого», що «незліченно багато … дав українській науці»: «доробок Василя Сімовича надто значний і вагомий як за обсягами, так і за своєю науковою і громадською вартістю. Вивчення творчості Т. Шевченка, популяризація його творів, наголошення на національному духові поезій Шевченка було найбільшою справою життя В. Сімовича. Високо підносячи генетичну пам’ять українського народу, ‒ підкреслювала учена, ‒ В. Сімович вважав поезію Шевченка живою історією народу.
Промову «Лінгвістична термінологія Василя Сімовича в контексті граматик кінця ХІХ – першої половини ХХ століття» подала кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства та філософії ЛНМУ імені Данила Галицького Ірина Матущак.
Вона говорила про те, що Василь Сімович прислужився українській мовознавчій науці багатьма своїми працями, особливо граматиками, у яких паралельно зі своїми сучасниками витворив основу фонетичної, морфологічної та синтаксичної термінології на національній основі.
Інтереси В. Сімовича, ‒продовжувала учена, ‒ охоплювали цілий спектр мовознавчих дисциплін: історичну фонетику, морфологію, історичну граматику, правопис, культуру мови та стилістику. Вчений відзначився також у виробленні та нормалізації української граматичної термінології. Ю. Шевельов називає найголовніші риси, що характеризують Василя Сімовича як науковця: «сувора методологія, повага до фактів, вичерпне знання джерел, наукова чесність, ідейність, переконаність, дисциплінованість, широкий круговид, колосальна працьовитість».
Промову «Львівські сторінки життя Василя Сімовича» подала кандидат філологічних наук, науковий співробітник Інституту українознавства НАН України, правнука Василя Сімовича Ксенія Сімович.
Вона зупинилася на львівському періоді (1933‒1944 рр.) культурно-просвітницької діяльності ученого: науковій, літературно-педагогічній та редакторсько-видавничій, зазначивши, що це були непрості львівські реалії: за Ю.Шевельовим і О.Горбачем громада Львова не дала розвинутися його талантові і зробила його мовним коректором. Він працював також редактором, займався науковою і громадською діяльністю, став активним членом НТШ: його організатором та ініціатором культурно-освітніх заходів, 1935 року сприяв створенню при НТШ Інституту українознавства, 1938 року став головним редактором журналу «Сьогочасне і минуле», 1939‒1941 рр. здебільшого займався викладанням та науковою діяльністю. Після ліквідації московитів у 1939 році «Просвіти» і НТШ, став першим завідувачем новоствореної кафедри української мови в Львівському ветеринарному інституті, наприкінці 1939 року професором кафедри української мови у Львівському університеті, потім завідувачем кафедри і деканом філологічного факультету.
В окупаційний період (1941‒1944 рр.) займався переважно громадською роботою. У 1941 році коротко після втечі москалів зі Львова за родинними переказами був ректором Львівського університету.
В останній період свого життя працював у львівському Українському видавництві, редагував шкільні підручники.
Він не створив власної лінгвістичної школи, та його вважали своїм учителем такі видатні учені, як Ю.Шевельов, О.Горбач, І.Ковалик та ін.
Участь в обговоренні теми круглого столу, окрім уже згаданих учасників, брали доктор економічних наук Борис Карпінський, доктор технічних наук Роман Базилевич, доктор мистецтвознавства Роман Одрехівський, відомий дослідник давньої української літератури, поет Павло Салевич, відомий художник Ігор Колісник, журналіст Оксана Онищак, громадські діячі Зеновій Бермес, Іван Вівчарівський, Марта Продан, Ярослава Пинда та інші.
