Українське національне середовище, Союз українок та відділ україніки ЛОУНБ провели до Дня українки Круглий стіл «Національна ідея Лесі Українки».
Вступне слово на святі Берегині українського Роду подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич.
«Наш Круглий стіл, наші наукові промови, наша мелодекламація, наше слово і пісня і наша гостина — усе це наше вітання до Дня українки», — розпочав доповідач.
«Окрім вітання, маємо говорити про призначення українки.
Українка як Богородиця має народити Сина — поета, воїна, орачá.
Як Берегиня українського Роду та української традиції, вона має виповнити український простір і весь наш світ синами і доньками українського Роду.
У тому ми очікуємо піднесення українки до творення Роду і до вершин духу Лесі Українки, Олени Пчілки та Олени Теліги.
Пам’ятаймо і бережімо рідність у Роді, де є рідні батько і донька, мати і син, сестра і брат, українець та українка.
Надумані протистояння та все інше від того, хто руйнує наш український світ і нашу тисячолітню націю.
Тому ми заснували і святкуємо День українки — Берегині нашого Роду.
Ми відзначаємо два вибрані шляхи українки в розбудові української нації — шлях національної традиції Олени Пчілки та шлях піднесення українського духу Лесі Українки та Олени Теліги.
Ми вшановуємо культ матері у світогляді Лесі Українки та в національному світогляді українки загалом».
Поетичне слово Великої Поетки та високе слово ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова про поетку-пророчицю подали в талановитій і натхненній мелодекламації Наталя Білоус та Святослав Салевич під професійний музичний супровід бандури Віти Мельник.
Поет і учений Павло Салевич подав власну інтерпретацію головної героїні «Лісової пісні» Лесі Українки — «Лісова Мавка як первообраз української душі». Доповідач закликав відкинути численні маловиразні спроби пояснення сього образу і звернутися до його природної міфологічної суті. На думку дослідника, «сенс образу Мавки відкривається у вічному сюжеті про те, як Дух намагається розбудити Свідомість. У контексті “Лісової пісні” се постає як намагання Лісової Мавки (первообразу української душі) розбудити Лукаша (український народ), що заснув у полоні буденності.
«Та перш ніж говорити про саму Мавку, — продовжував доповідач, — зупинимося на природі “Лісової пісні”. Центральним у ній є міфологічний образ тисячолітнього дуба — українського Світового Дерева, навколо якого вирує сакральний український світ у циклічному часі: від весняного пробудження до зимового заціпеніння. Поки священний дуб стоїть, існує зв’язок із предками та сакральна цілісність нації. Після його падіння настає десакралізація світу, руйнується гармонія і приходить хаос.
Важливими міфічними елементами є також магічний ритуал гри Лукаша на сопілці, мотиви оборотництва (Мавки — у вербу, Лукаша — у вовка), а також міфологема катабазису — добровільного сходження Мавки після зради Лукаша у підземний світ, до Марища, щоб ствердити своє безсмертя. Паралелей сходження у підземний світ у світовій міфології чимало, зокрема: шумерська богиня Інанна, яка сходила в Іркаллу, щоб забрати владу в сестри Ерешкігаль; Еней, який зустрічався з батьком Анхізом, щоб дізнатися від нього пророцтво про майбутнє Риму; Орфей, що прагнув повернути Евридіку; Одіссей, що радився з віщуном Тіресієм. Разом із названими міфічними елементами у «Лісовій пісні» є цілий світ міфологічних образів: Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалки (водяна і польова), Доля, “Той, що греблі рве”, “Той, що в скалі сидить”, Потерчата, Куць, Злидні та Пропасниця.
Міфологічні елементи та образи “Лісової пісні” наводимо для того, щоб не було сумнівів у тому, що “Пісня” створена як міфологічний твір.
Далі про образ Лісової Мавки і його контекст.
Весна. Предковічний ліс на Волині. Біля тисячолітнього Дуба Лукаш грає на очеретяній сопілці. І його гра не просто добування звуків, а теургія — ритуал оживлення світу через музику, звуки. Голос сопілки будить Мавку зі сну і змушує ліс зеленіти, подібно до того, як голос гуслів українського співця Бояна єднав минулу славу українських князів із йому сучасною; як голос гуслів співця «Слова о полку Ігоревім» проганяв елементи хаосу і космізував український світ, забезпечуючи тривання Руси-України; як голос ліри фракійського співця Орфея змушував плакати богів підземного світу і відчиняти браму в Аїд або як голос гусел-кантеле карело-фінського співця рун Вяйнямейнена втримував структуру світу Сампо: звірі виходили з лісів, птахи зліталися, а сонце й місяць спускалися нижче, щоб його послухати. Себто образ Лукаша в “Лісовій пісні” се образ міфічного співця, який уособлює український народ, наділений величезним талантом і чарівною сопілкою, але губить їх у буденності. Магічне втручання ритуалу Лукаша, впорядковуючи хаос лісу, змогло передати тонкі, щемливі і природні звуки сопілки правічній українській душі, яка перебувала у прасні (у стані вічного “тепер”), душі, яка вічно існує, починаючи з наших начал у позачасовому просторі. Саме тому Мавка, відповідаючи на запитання Лукаша “А ти давно живеш на світі?” каже: “Мені здається, що жила я завжди…” або іншого разу: “Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає”.
Ся душа є втіленням волі й краси: вона дивується, чому українці “не вільні”, не знає кайданів власності чи страху перед “гріхом”. Коли Лукаш зраджує її з Килиною, він фактично зраджує власну творчу природу, перетворюючись на вовка. Та навіть через сей страшний іспит Мавка веде його до катарсису (очищення), повертаючи йому людську подобу і голос.
Загублена Доля Лукаша вказує йому на його порятунок — на вербову гілку, яку він колись покинув. Лукаш піднімає покинуту вербову гілку і радіє їй, як мала дитина, і починає грати.
Фінал “Лісової пісні”, коли Лукаш замерзає під снігом із сопілкою в руках, насправді не страшний — се момент, коли він нарешті зустрічається з Мавкою у вічній весні. Се метафора повернення народу до своєї справжньої, сакральної природи. Лукаш скидає тягар матеріального буття і духовної сліпоти, щоб з’єднатися з первообразом вічної української душі. І се не смерть, а тріумф духу, де зимова завірюха страждань розчиняється у весняному цвіті. Мавка, яка ні в чому не звинувачує Лукаша, виступає як ідеальний образ душі України — вічно молодої і нескореної. Їхнє з’єднання стає символом національного самоусвідомлення: коли український народ перестає розмінювати своє призначення на дочасне “добро” і впізнає свою справжню душу, він знову стає вільним творцем, що перебуває у злуці зі своєю нетлінною природою».
Промови на святковому Круглому столі виголосили директор ЛОУНБ, відомий історик Іван Сварник «Українська національна традиція волі в історії: від Олени Пчілки та Лесі Українки до сучасних героїнь»; професор кафедри давньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка Ольга Щодра «Національна ідея Лесі Українки в контексті окраденої української історії»; почесна голова Союзу українок Ореслава Хомик «Образи українок в історії творення українського світу»; доктор історичних наук Ігор Гаврилів «Національна ідея Лесі Українки в ідеології націоналізму Дмитра Донцова»; заступник голови Наукового товариства імені Шевченка, голова Львівського відділу Союзу українок Лідія Бойчишин «Жіночий символ української нації».
Пісенні та музичні привітання до Дня українки прозвучали в довершеному виконанні ансамблю естрадної пісні «Сузір’я» Національного університету «Львівська політехніка», студентів Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Юрія Іванишина, Наталії Таранчук, Іванни Демчук, концертмейстера Назара Тимняка та учня Львівського державного музичного ліцею імені Соломії Крушельницької Нестора Ковальчука у творчому проекті доцента кафедри академічного співу ЛНМА імені Миколи Лисенка, заслуженого артиста України Романа Ковальчука.
Світлини свята Ігоря Колісника та Ігоря Капраля.
