Від редакції.
Кілька днів тому ми вшановували річницю героїчної загибелі Головного Командира УПА Романа Шухевича. Сподіваємось, читаючи статтю про одного з лідерів чеченського визвольного руху уважний читач побачить багато паралелей. У визвольних рухів один ворог – московський імперіялізм, і тому іх боротьба багато в чому подібна. А перемога може бути досягнута не з ласки Америки чи Європи, а, як встановили для себе бандерівці в далекому 1940-му році, спільними зусиллями поневолених Москвою народів. Воля народам – воля людині, і без одного не може бути другого, це гасло сьогодні таке саме актуальне, як і тоді, коли світ знемагав під гітлерівським та сталінським ярмом, і буде актуальним, доки поневолені народи не стануть вільними.
***
Вікторія Пупко
8 березня 2005 годa був підступно, жорстоко і щонайвище цинічно убитий Аслан Масхадов, президент Чеченської республіки Ічкерія. Його не оплакували і не проводжали урочисто в останню путь, як проводжають такого рангу осіб, і як того вимагає етика цивілізованих країн. Його тіло не було поховане, як того вимагають звичаї всіх народів і всіх релігій. Воно не було повернуто його сім’ї; його викрали. Хто? Ті ж, хто щодня викрадає від 10 до 100 чеченських мирних жителів: російські варвари і їх чеченська кадировська прислуга, яку в народі називають націонал-зрадниками.
Аслан Масхадов був всенародно обраний президентом в 1997 році, перед обличчям всієї світової громадськості. На території колишнього СРСР, з його фіктивними виборами, в одній з частин «імперії зла», проходили чергові вибори, другі (перші були 27 жовтня 1991 року). Це були дійсно загальнонародні вибори (визнані навіть самою Росією). Вони стали справжнім святом (також вперше після розвалу), тому що були після закінчення війни і тому що народ хотів вибрати Масхадова. Саме Масхадов, після вбивства Джохара Дудаєва, виконуючи обов’язки начальника штабу чеченського опору, підписав разом з генералом Олександром Лебедем Хасав-Юртовське перемир’я. Вибори були вільними, демократичними (ніхто нікого ні до чого не примушував і не погрожував) і законними. ОБСЄ, ПАРЄ та ООН надіслали спостерігачів на вибори президента Чеченської республіки — і всі спостерігачі відзначили вільний та чесний характер цих виборів. Фактично, Масхадов був визнаний президентом на міжнародному рівні.
Люди пишалися, що вони голосували, показували долоні з печаткою, яку ставили після голосування (щоб не голосували двічі). Масхадов отримав багато вітальних телеграм, в тому чисел від президента Єльцина.
Коли Масxадов став президентом, він героїчно взяв на свої плечі колосальну роботу з відновлення республіки, яка лежала в руїнах після першої чеченської війни. Допомоги майже не було. Народ самовіддано і з найбільшим натхненням відновлював країну. Починали з лікарень: було величезне число поранених, обпалених і покалічених війною; потім відроджувались школи, спочатку молодші класи, потoм старші. Почав працювати університет, хоча студентів було дуже мало: загинули на фронті, або недовчилися у школі. Перший урожай був отриманий через рік. Це було свято. Справжній свій великий урожай. Люди купалися в золотистому зерні, радість була непідробна. Але вже тоді Aслан Масхадов передбачав, що варварська Росія не зможе заспокоїтися, бачачи відновлення незалежної республіки Ічкерія. Російське ФСБ все частіше влаштовувало в Чечні дрібні й більші провокації, і Масхадов неодноразово закликав не піддаватися на них. Він був великим миролюбцем. На пaрaді 6 вересня 1998 року на честь Дня Незалежності Чеченії, при великому зібранні нарoду, він говорив про можливість великих провокацій Росії, про необхідність докласти всіх зусиль для збереження миру та запобігання нової війни. Але йому не вдалося запобігти другій чеченській війні. Кремлівські бандити, сфабрикувавши моторошну справу проти чеченців, — про вибух трьох житлових будинків, — знищивши при цьому близько 300 своїх співгромадян, підготували добрий грунт для нового вторгнення в Чеченію: буквально на наступний день після вибухів, коли росіяни були охоплені панікою і тваринним страхом, ФСБ в особі Путіна оголосило про “чеченський слід”, тобто, просто про те, що вибухи здійснили чеченці. І що їх будуть тепер “мочити”, де б вони не були: в літаку — так в літаку, в сортирі — так в сортирі. Чеченцям була присвоєна кличка “терорист”, яка розносилася на всіх хвилях радіо- і телеканалів, і яка, на превеликий жаль, жива і продовжує “функціонувати” до цього часу, приголомшуючи Захід і не даючи йому можливості почути голос правди. Ці жe хвилі легко винесли Путіна на пост президента Росії. У 1999 році російська вояччина під управлінням ФСБ на чолі з Путіним, — якого хутенько призначили прем’єр-міністром, знову увірвалася в Чеченію, прикриваючи агресію кодовою назвою “антитерористична операція”.
Після американської трагедії 11 вересня 2001 року, коли в світовий лексикон увійшло нове словосполучення: “міжнародний тероризм”, Росія відразу ж застосувала його до чеченців. Тепер чеченці стали вже “міжнародними терористами”. Насправді це був глибоко продуманий маневр Росії по відверненню світової громадськості від своїх власних “справ”. Залишається досі актуальним висловлювання Aслана Mасхадова в 2004 році у його листі до ПАРЄ: «Поза всяким сумнівом — те, що сьогодні центром міжнародного тероризму є Кремль, який вибрав Чеченію і чеченців об’єктами випробування терористичних методів, що розробляються ФСБ. Наївно сподіватись, що нинішній режим Росії посоромиться використати свій терористичний досвід на міжнародній арені для вирішення політичних та інших завдань. Прикладом тому служить віроломний і боягузливий теракт, проведений російськими спецслужбами в Державі Катар, що передчасно забрав життя мого попередника Зелімхана Яндарбієва, та якого здійснено з використанням дипломатичних каналів».
Тепер ми стали свідками довгого низки терористичних актів, зроблених, — або за участю, — російським ФСБ (КГБ).
Коли почалася друга чеченська війна (1999), ще жорстокіша до мирного населення, ніж перша, Аслан Масхадов прийняв єдино можливе для нього рішення: стати на чолі чеченського Опору. Він не тікав з палаючої республіки і не ховався в розпал війни, перечікуючи поки вoнa закінчиться. Він пішов у ліси разом із кращою частиною чеченської молоді, яка героїчно протистояла потужній російській агресії.
І тепер, коли відбувається полювання (майже як на відьом у середні та більш пізні віки) на тих, хто зумів вижити, і їм висувають звинувачення в “незаконному носінні зброї” та участі в “незаконних банд-формуваннях”, — ці молоді люди, віддані своїй батьківщині і народу, відповідають так (з промови на суді обвинуваченого Різвана Тайсумова): “Ця зброя законна; її мені видали за розпорядженням нашого Президента Аслана Масхадова, і я за неї розписався”.
В одному зі своїх інтерв’ю, в 2009 році, Анзор Масхадов, син убитого президента Аслана Масхадова, говорив: «віроломство Кремля немає меж; весь світ це знає, і жодна західна держава не зажадала у Кремля видачі тіла Масхадова, щоб з почестями, як Президента, передати його землі». Можна додати, що триваючий у ХХI столітті заповільнений геноцид чеченського народу – це прямий і нахабний виклик Кремля всьому світу, не кажучи вже про цивілізовану і демократичну Європу, яка головними своїми цінностями і пріоритетами вважає права людини, тобто людський фактор. Це і є найцінніше надбання цивілізації.
Аслан Масхадов загинув так само героїчно, як і жив. Коли російські бандити оточили будинок, де він перебував зі своїми соратниками, і коли з’явилася загроза, що їх схоплять, Масхадов сказав: «Живим я не здамся». І він би не здався, але в приміщення кинули бомбу. Вона вбила Масхадова на місці. Його три помічники залишилися в живих, бо були в глибині приміщення. Їх взяли живими без опору. Невідомо, чи живі вони зараз, перебуваючи в далеких і швидше за все, секретних відділах путінського ГУЛАГу. І якщо живі, то з них повільно витягають жили. Страшно думати про це.
Ніяких розслідувань про вбивство Масхадова не проводилося, жодна західна держава не обурилася і не зажадала відкритого міжнародного розслідування і суду у справі про вбивство. Жодна західна держава не зацікавилася долею соратників Масхадова, доля яких була куди страшнішою, ніж доля в’язнів горезвісної американської в’язниці Ґуантанамо, про яку кричить весь світ.
І очевидно, за інерцією, ні одна держава не засудила російський режим за вбивство наступного (за Масхадовим) президента Чеченської Республіки Ічкерія, як у випадках і з попередніми. Таким чином, один за другим було вбито 4 президенти Ічкерії, що є безпрецедентним в історії. Це дало можливість Путіну поставити свою маріонетку, Рамзана Кадирова, який був «помічений» ФСБ як «перспективний кадр» після того, як він, будучи ще підлітком, застрелив на парковці свого земляка-чеченця лише за те, що той поставив свою машину попереду машини Кадирова. ФСБ помітила, що такий ставленик буде слухняно винищувати свій власний народ, виконуючи будь-яке криваве завдання.
А світова громадськість, засліпленнa фасадом бурхливого і бравурного будівництва в Чечні, не бачить за цим фасадом триваючого терору, близьким до винищення народу. Справжнє становище чеченського народу залишається поза увагою, — як сказала одна співробітниця канадського міністерства імміграції: “поза радарами” провідних світових ЗМІ, на відміну від багатьох бідуючих народів, – як от іракці, афганці, дарфурці, народ Сомалі, Кенії та інших країн Азії, Африки та Близького Сходу. Про чеченців припинили говорити, писати, а отже, і дізнаватися. А знущання над народoм триває. Більш того, росте число депортованих назад у пекло біженців, дивом уцілілих у війні та під кривавим режимом Кадирова. Після депортації майже всі зникають безслідно, стаючи жертвами режиму.
Koгдa ж світ нарешті, проpвeтся через блoкaду мoвчання і дезінфoрмаціі, й зверне увагу на тpaгічне становище народу в Чеченії?
Бостон 08.03.2013
