Василь ШПІЦЕР
Суд над Іваном Дем’янюком показав, що в Європі існують антиукраїнські сили, які намагаються власні злочини, вчинені в часи панування нацистського і більшовицького режимів, “повісити” на українців. Якщо навіть Іван Дем’янюк був негідником, який своєю власною зброєю таємно від нацистських охоронців табору знищив 28 тисяч євреїв, то у мене виникає логічне запитання: “А хто відібрав життя у решти 5 млн. 972-х тисяч євреїв?”
У повоєнний період колишні вірні друзі нацистів – радянські комуністи – також звинувачували українців у співпраці з німцями, особливо ж підкреслювали службу наших хлопців у дивізії СС “Галичина”. Не перестають про це верзти навіть декотрі сьогоднішні українські історики. Проте у радянські часи замовчувалося, що проти Радянського Союзу на боці нацистської Німеччини воювало немало росіян, в тому числі й у військах СС.
Вважаю своїм обов’язком хоч трохи виправити цю несправедливість і подати доступну сьогодні інформацію про 29-у гренадерську дивізію СС (1-у російську).
Війська СС
В часи перебудови і гласності багато раніше закритої інформації почало появлятися в газетах, журналах, на телебаченні і радіо. Дуже показове повідомлення про співпрацю росіян з німцями було надруковане в “Учительской газете” за 19.09.1989 р.: “Понад мільйон радянських громадян, зі зброєю в руках, воювало проти власного народу. На службу до Гітлера пішли: А. Власов, П. Краснов, А. Шкуро, П. Доманов, фон Паннвіц. Шість полків донського, кубанського, терського, сибірського козацтва загальною чисельністю понад 20 тисяч чоловік воювали в Югославії проти армії Тіто. Бригада Камінського, перетворена в 29-у гренадерську дивізію СС разом з Туркестанським легіоном брала участь у придушенні Варшавського повстання”.
Війська CC виникли на базі утворених у 1925 році захисних загонів Націонал-Соціалістичної Німецької Робітничої партії, до яких тоді вдалося завербувати небагато людей. Але після приходу Гітлера до влади чисельність цієї військово-поліцейської сили нацистів почала зростати і з 280 осіб у січні 1929 року зросла до 52 000 чоловік у травні 1933 року. Спочатку набір до СС проводився з числа “справжніх арійців” ростом понад 180 см.
Після Польської кампанії, де перші есесівські частини повелися з надзвичайною жорстокістю, було вирішено формувати нові дивізії. На початку 1940 року у війська СС вступила велика кількість добровольців і їх стало 100 тисяч чоловік. Вимоги моменту й прагнення нескінченно нарощувати міць своєї армії змусили нацистів відмовитися від знаменитих “правил крові”. До військ СС почали залучати представників споріднених германських народів – данців, голландців, норвежців, фламандців. Потім до них приєдналися валлони, фіни, шведи, французи. Рослі біляві арійці поступово стали відтискуватися на задній план, в тому числі досить несподіваними формуваннями: в 1943 році була створена мусульманська дивізія “Хандшар”; в 1944 – албанська дивізія “Скандербег” й угорська кавалерійська дивізія; в 1945 – хорватська дивізія “Кама”.
На жовтень 1944 року чисельність військ СС була найвищою – у них входило понад мільйон чоловік (38 дивізій). З них дві дивізії були російськими: 29-та гренадерська дивізія СС (1-ша російська) під командуванням генерал-майора Броніслава Камінського та 30-а гренадерська дивізія СС (2-а російська/1-ша білоруська) під командуванням оберштурмбанфюрера Ганса Зійлінга. Крім того сюди входив російський 15-ий козачий кавалерійський корпус СС, який у лютому 1945 року налічував 30-35 тисяч чоловік під командуванням генерал-лейтенанта Гельмута фон Паннвіца.
Броніслав Камінський і його 29-а дивізія СС
Розповідь про 29-у гренадерську дивізію СС досить сповна подана у статті головного редактора воєнно-історичного журналу “Последний довод” Михайла Льовіна під назвою “Броніслав Камінський і його армія”. У вступному слові до статті сказано, що вона присвячена маловідомим сторінкам історії Великої Громадянської війни 1941-45 рр. і одному із її найцікавіших персонажів – Броніславу Камінському та створеній ним Російській Визвольній національній армії. Епіграфом до статті стали слова Камінського: “Ідеї націонал-соціалістичної Німеччини та ідеї нової Росії єдині”. Багато інформації про цю дивізію СС і про Броніслава Камінського можна знайти і в інтернеті.
Історія 29-ї гренадерської дивізії СС розпочинається із жовтня 1941 року, коли німецькі війська зайняли Брянську та Орловську області. На окупованих теренах німцями було санкціоновано утворення Локотського району, невдовзі розширеного до округу (Локоть – селище у Брянській області, відоме з ХVІІ століття). Керівником округу німці призначили учителя Костянтина Воскобойника, а його заступником – Броніслава Камінського. Нове керівництво створило воєнізовану міліцію чисельністю 200 чоловік, щоби боротися з радянськими партизанами.
За дорученням зверхника Б. Камінський поїхав у відрядження до командування 2-ою німецькою танковою армією (тоді її очолював знаменитий батько німецьких танкових військ Гейнц Гудеріан) і через 12 днів щасливо повернувся з почуттям добре виконаного обов’язку. Результатом поїздки стало те, що німці надали Локотському району автономні права. Залишивши декілька офіцерів для зв’язку, забезпечивши місцевих жителів трофейною зброєю і оподаткувавши його, німці вивели з території району всі свої війська і комендатури. Надалі ці території із загальним населенням 581 тисяча чоловік стали називатися Локотською республікою, а збройні сили Локотської республіки отримали назву “Російська Визвольна Народна Армія” (РОНА). Ця армія була укомплектована етнічними росіянами, що мали антирадянські погляди та солдатами-червоноармійцями, котрі опинились в оточенні німецьких військ. На початок 1943 року чисельність РОНА сягала 12 000 воїнів. Хоча головним завданням РОНА була боротьба з партизанами, окремі її частини брали участь у боях із регулярною радянською армією.
Костянтин Воскобойник 8-го січня 1942 року загинув у бою з партизанами, але його справу продовжив Броніслав Камінський, який розгорнув проти партизанів активні дії і незабаром очистив від них значну територію. Зобов’язавши призначеного обер-бургомістром Камінського піклуватися про спокій і порядок на території довіреної Локотської республіки і здійснювати постачання продовольства для німецьких військ, німецьке командування надало йому повну свободу дій. Фактично це означало надання Камінському необмеженої влади. Слід відмітити, що про Локотську республіку і РОНА знало не тільки військове командування, про її існування знав сам Адольф Гітлер, не кажучи вже про рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера.
Офіційною ідеологією Локотської республіки став націоналізм, правлячою партією – Російська націонал-соціалістична партія на чолі з Камінським, а важливим пунктом її програми – антисемітизм. В основному ж програма партії була схожою з програмою нацистської партії. Один з пунктів цієї програми так і називався “Євреї – вороги народу”. По суті в Локотській республіці були встановлені націонал-соціалістичні порядки. Шлюби між євреями і неєвреями заборонялися, були заборонені аборти і велася усіляка боротьба за збереження сім’ї, заборонялися розлучення, признавалися тільки церковні шлюби і заохочувалася народжуваність.
На початку 1943 року радянські війська почали звільняти від німців окуповані території. Коли вони підійшли до Локотської республіки, РОНА Камінського взяла участь у боях проти радянських військ, у яких зазнала великих втрат. Була проведена друга мобілізація, внаслідок якої чисельність РОНА зросла і досягла 20 тисяч вояків.
Що ж до антипартизанської боротьби, то вона не припинялася ні вдень, ні вночі. Усю весну і літо 1943 роки армія Камінського провела у боротьбі з партизанами. Найбільшою і найуспішнішою операцією була “Циганський барон”, в ході якої загинуло понад 1500 партизанів і стільки ж було узято в полон. Окрім цього було знищено 200 партизанських баз.
У серпні обстановка стала загрозливою через наближення радянської армії і Камінський після узгодження з німецьким командуванням віддав наказ про евакуацію РОНА у Вітебську область Білорусії. Михайло Льовін пише: “26 серпня, повантаживши танки, артилерію та іншу техніку, частини РОНА разом з цивільною адміністрацією округу і членами сімей – загальним числом до 30 тис. чоловік – виїхали залізницею у Білорусію. Ті, кому не вдалося покинути Локотський округ, організували партизанські загони і подібно до УПА протистояли більшовикам до кінця 40-х років”.
Солдати РОНА під командуванням Броніслава Камінського, що прибули у Білорусію, відразу ж були кинуті німецьким командуванням у боротьбу з місцевими партизанами, в якій їм вдалося добитися успіху – заволодіти дорогою на Лепель і очистити навколишні райони від партизанів. З 11 по 17 квітня 1944 року німці провели операції “Злива” і “Весняне свято”, в ході яких партизанські угрупування мали бути повністю знищені (було заявлено про знищення 7 011 і 7 697 партизанів). У цих двох операціях РОНА Камінського відзначилася величезними успіхами, дуже швидко просуваючись і наносячи відчутні втрати партизанам. За участь у цих боях Б. Камінський був нагороджений Залізним Хрестом I класу. Всього на території Брянської і Вітебської областей в 1941-43 рр. бригада РОНА знищила понад 10 тисяч чоловік, дотла спалила 24 села.
Влітку 1944 року Броніслава Камінського викликали до польової ставки рейхсфюрера СС у Східній Прусії, де Гіммлер особисто виразив йому свою вдячність за успішні дії його воїнів на благо Німеччини, а сама РОНА за розпорядженням Гіммлера була включена до складу військ СС як 29 гренадерська дивізія військ СС (російська №1). Самому комбригові Б. Камінському був присвоєний чин бригаденфюрера СС і генерал-майора військ СС. У своїй промові 4 серпня 1944 року в Познані Гіммлер особливо відмітив заслуги бійців бригади Камінського у боротьбі з білоруськими партизанами.
Російська 29-а дивізія СС на придушенні Варшавського повстання
1 серпня 1944 року польська “Армія Крайова” у Варшаві піднімає повстання проти німців. Поляки були упевнені в підтримці радянських військ. Проте Сталіну було вигідніше сидіти і спостерігати за тим, як поляки і німці спливають кров’ю у боях на вулицях Варшави. Окрім того, Сталін побачив у ситуації, що склалася, можливість розправитися руками німців з тими поляками, які пізніше могли в силу своєї антирадянської орієнтації завдати йому серйозних неприємностей.
На придушення повстання були кинуті німецькі частини СС, а також 29 гренадерська дивізія СС Броніслава Камінського. Саме дивізія Камінського, яка брала участь у приборканні повстанців у варшавському районі Охота, проявила надзвичайну жорстокість. За свідченнями генерал-лейтенанта німецької армії Р. Штагеля російські есесівці гвалтували жінок, розстрілювали цивільне населення, грабували будинки. За даними архівного управління ФСБ у кожного бійця 29 гвардійської дивізії СС після повернення з операції було по 15-20 золотих годинників. Під час різанини, влаштованої вояками РОНА 5 серпня 1944 року, було убито 15 тисяч мирних жителів. Цю цифру подають і польські історики. Всього в процесі упокорення повстанців загинуло 235 тисяч чоловік, з яких 200 тисяч – мирні жителі.
На вимогу німецького командування угамувати своїх підлеглих Камінський відповів, що його люди втратили у боротьбі з більшовизмом усе своє майно і він не бачить нічого поганого в тому, що вони прагнуть поправити своє матеріальне становище за рахунок поляків, ворожих німцям. Звірства солдатів і офіцерів РОНА не мали меж.
Ось як описує у своїх мемуарах ситуацію з Варшавським повстанням Гейнц Гудеріан, тодішній начальник штабу німецьких військ: “Бригада Камінського складалася з колишніх військовополонених, головним чином російських, таких, що вороже відносилися до поляків; бригада Дирлевангера складалася з німецьких штрафників, які повинні були спокутувати свою провину. Сам фон дем Бах одного разу, доповідаючи про наявність озброєння в його частинах, повідомив мене про безчинства своїх підлеглих, присікти які він не в змозі (Еріх фон дем Бах-Зелевський 21 липня 1943 року був призначений відповідальним за розробку і здійснення спеціального завдання по знищенню польських партизанів. У 1944-45 рр. командував різними підрозділами СС, брав найактивнішу участь у придушенні Варшавського повстання – В.Ш.). Від його повідомлень волосся ставало дибки, тому я був вимушений того ж вечора доповісти про все Гітлеру і вимагати видалення обох бригад з Варшави. Спочатку Гітлер не погодився задовольнити мої вимоги. Але навіть офіцер зв’язку Гіммлера з Гітлером бригаденфюрер СС Фегелейн вимушений був заявити на підтвердження моїх слів: “Так точно, мій фюрере, вони дійсно босяки”! Гітлеру не залишалося нічого іншого, як прийняти мою пропозицію. Фон дем Бах потурбувався про те, щоб Камінського розстріляли – цим він позбавився і від небажаного свідка”.
Навіть бездушні нацисти були настільки вражені звірячою жорстокістю російських вояків та їхнього командира генерал-майора Броніслава Камінського, що обергруппенфюрер СС Еріх фон дем Бах-Зелевський видав наказ про розстріл командира дивізії Камінського, начальника штабу Шавикіна, дивізійного лікаря і шофера. Було оголошено, що це зробили польські партизани, на підтвердження чого продемонстрували подірявлений кулями і перекинутий в кюветі автомобіль Камінського. На Нюрнберзькому процесі фон дем Бах-Зелевський підтвердив факт розстрілу Камінського у своїх свідченнях, заявивши, що той був розстріляний за мародерство відповідно до законів військового часу. У листопаді 1944 року особовий склад 29-ої гренадерської дивізії СС було влито до 1-ої дивізії Російської визвольної армії (РОА) під командуванням колишнього радянського генерал-лейтенанта Андрія Власова.
Отаку страшну історію залишили після себе 29-а гренадерська дивізія СС, яку ще називали 1-ою російською дивізією СС, та її командир Броніслав Владиславович Камінський. Але радянська пропаганда, історія, освіта, які щедро змальовували у чорних барвах українську дивізію СС “Галичина”, в жодних джерелах не згадували про Камінського та його солдатів. І це тоді, коли українці головний свій бій провели з армією більшовиків, які вчинили незліченні злочини проти нашого народу у 1939-41 рр., а РОНА воювала проти рідних російських та білоруських партизанів і вкрила себе вічною ганьбою під час придушення Варшавського повстання.
Теперішні російські шовіністи пішли далі. Після падіння більшовицької імперії у Росії знайшлися політичні сили, що вже не замовчують, а навіть намагаються реабілітувати Камінського та багатьох інших російських військових злочинців-колаборантів, згаданих у цій статті. 6 червня 2005 року Собор російської Катакомбної Церкви Істинних Православних Християн (старого і нового обрядів) під епіграфом “І настав час, щоб царство опанували святі” затвердив такий документ:
“…після уважного вивчення агіографічних пам’ятників, ВИЗНАЧИТИ:
1. На виконання попереднього Визначення від 16.05.1999 р. про збір даних про К. Воскобойника і Б. Камінського і у зв’язку з явною вказівкою Божою про їх безперечну святість, вчинити їх у лик Святих Новомучеників.”
22 квітня 1996 року рішенням Головної військової прокуратури (ГВП) Російської Федерації реабілітований відповідно до ст. 3 Закону Російської Федерації “Про реабілітацію жертв політичних репресій” командир 15-го кавалерійського корпусу військ СС генерал-лейтенант Гельмут фон Паннвіц. У 1998 році фон Паннвіцу, Шкуро, Краснову, Султан-Гирею Кличу, Доманову, Кутєпову та іншим у Москві біля храму Всіх Святих був встановлений пам’ятник під назвою “Воїнам російського загальновійськового союзу, російського корпусу, козачого стану, козакам 15 кавалерійського корпусу (про належність корпусу до СС промовчали – В.Ш.), полеглим за віру і вітчизну”.
