Йосифа Вітер – ігуменя Сестер Студиток, політв’язень, українська патріотка, «Праведниця народів світу» (120 років тому)

120 років тому:

11.01.1904 – у с. Миклашів на Львівщині народилася Йосифа (в світі Олена) Вітер, ігуменя Сестер Студиток, політв’язень, «Праведниця народів світу». Походила з мішаної сім’ї гімназійних професорів: батько Василь – українець, мати Марія – полька. До 13 років мешкала з батьками в Австрії, проте завжди відчувала себе українкою. 1918 з батьками повернулася до Львова. Закінчила Львівську жіночу гімназію Сестер Василіанок, у 1921 поступила до Львівського медичного інституту. Цього ж року помер батько і наступного Олена вступила до монастиря. У 22 роки магістра новиків (наставниця нових послушниць), активно займалась харитативною та просвітницькою працею. Організаторка у селах Золочівщини бібліотек, захоронок, сиротинців, медичних та господарських курсів, хорів, драматичних гуртків, активно працювала у «Просвіті», «Рідній школі», українських суспільних товариствах, з 1930 членкиня ОУН. Ігуменя монастиря сестер-студиток у с. Якторів на Львівщині (1932-1939), після погрому Якторівського монастиря більшовиками ігуменя монастиря у Львові (1939-1940). За умов атеїстичного більшовицького режиму львівський монастир офіційно зареєстровано як «гуртожиток для медсестер», а монахині влаштувались медсестрами та вдягнули цивільний одяг. Нелегально займалась переправленням підпільників ОУН за кордон, зокрема священника УГКЦ і чільного діяча ОУН Ярослава Чемеринського. У червні 1940 заарештована органами НКВС за співпрацю з ОУН. Пережила 47 допитів, піддавалась жорстоким катуванням, в тому й електричним струмом, посадкою в камеру зі щурами чи інсценізацією розстрілу. Одного разу енкаведисти залили в уста сечу з глумливими репліками: «Маєш, це твоє святе причастя». Вимагали «засвідчити», що митрополит Андрей був членом ОУН, на що кожного разу відповідала «ні», а коли запитували чи ще хоче самостійної України ствердно казала «так». У найважчих умовах енкаведистських знущань духовно підтримувала співкамерників. На початку німецько-радянської війни (1941) дивом вціліла від масових розстрілів.

В період німецької окупації відновлювала монаші спільноти, опікувалася сиротинцями, допомагала підпільникам ОУН та воїнам УПА, переховувала у стінах монастиря дітей керівників українського підпілля та єврейських дітей. В часі другої більшовицької окупації 12.04.1945 заарештована органами НКДБ. Під час допитів відкрито заявила, що свідомо з особистих переконань допомагала воїнам УПА, до чого інші сестри не були залучені. Засуджена на 20 років ув’язнення в комуністичних концтаборах Східного Сибіру та Мордовії. Після смерти Сталіна під час перегляду кримінальної справи виявилося, що працівників НКВС, на яких нібито готувала замах Йосифа-Олена Вітер, за що її засуджено, ніколи не існувало. Звільнена у березні 1956, проте із забороною повертатися до Львова. Ігуменя підпільного монастиря УГКЦ у м. Скалат на Тернопільщині. Часто відвідувала Львів, керувала підпільними монастирями Сестер Студиток та підпільним новіціатом. У 1976 удостоєна титулу «Праведника народів світу»; за її наполяганням першою з українців записана як громадянка України (до неї українців записували як громадян Польщі або СРСР). Померла у Львові 1988.

На хрестах загиблим за волю України часто можна зустріти напис з її пісні:

Спіть, хлопці, спіть,

Про волю, долю тихо сніть,

Про волю, долю Вітчизни.

Чи ж можуть бути кращі сни?!