Віктор Ягун
Події у Львові – це не просто черговий конфлікт навколо мобілізації. Це небезпечний прецедент переходу від суспільного невдоволення до групового насильства проти військовослужбовців і правоохоронців.
На проспекті Червоної Калини у Львові група людей заблокувала, пошкодила та перекинула автомобіль військовослужбовців Сихівського районного ТЦК. За даними Офісу Генерального прокурора, у подіях брали участь близько 200 цивільних осіб, а один із поліцейських зазнав тілесних ушкоджень. Розпочато два кримінальні провадження.
Незалежно від ставлення до методів мобілізації, перевертання автомобілів, побиття військовослужбовців і спроби самосуду не можуть бути формою громадського протесту. В умовах війни такі дії безпосередньо впливають на обороноздатність держави.
Водночас, держава не повинна відповідати на подібні події винятково репресивними заходами. Необхідно паралельно розслідувати як дії нападників та можливих організаторів натовпу, так і дії військовослужбовців ТЦК та поліцейських, що передували конфлікту. Має бути оприлюднена повна хронологія подій, записи з камер спостереження та нагрудних відеореєстраторів, правові підстави перевірки документів і доставлення громадянина. Винні повинні відповідати незалежно від того, перебували вони у військовій формі чи були серед учасників натовпу.
Чому це особливо небезпечно?
росія намагатиметься перетворити львівський інцидент на доказ нібито початку “народного повстання проти мобілізації”. Для кремля особливо вигідно, що події сталися саме у Львові – місті, яке асоціюється з високим рівнем підтримки Збройних сил України та української державності.
Центр протидії дезінформації вже фіксував використання штучно створених відео для дискредитації ТЦК, а також кампанії зі збору інформації про їхніх співробітників, транспортні засоби та місця розташування. Отже, інформаційна кампанія може супроводжуватися розвідувальною діяльністю, вербуванням виконавців і підготовкою реальних нападів.
Водночас, не можна без доказів оголошувати всіх учасників конфлікту “російськими агентами”. Це було б помилкою. СБУ повинна окремо перевірити, чи була акція стихійною, чи мала організаторів, інформаційну координацію, зовнішнє фінансування або попереднє підбурювання.
Ворог не створив проблему з нічого. Він використав реальні порушення, випадки грубості, непрозорі процедури, корупційні скандали та відсутність належної комунікації. росія не обов’язково створила цю тріщину, але вона активно забиває у неї клин.
Яких змін потребує система мобілізації?
Насамперед необхідно відмовитися від моделі, за якої ТЦК одночасно ведуть військовий облік, займаються соціальним супроводом, рекрутингом, перевіркою документів, доставленням громадян і фактично виконують силові функції.
Ці функції мають бути розмежовані.
ТЦК повинні відповідати за військовий облік, оформлення документів, соціальну підтримку військовослужбовців та членів їхніх родин.
Рекрутингові центри та військові частини мають здійснювати підбір людини на конкретну посаду з урахуванням її професії, освіти, стану здоров’я, досвіду та, наскільки це можливо, особистих побажань.
Поліція повинна відповідати за розшук, адміністративне затримання та доставлення осіб, які порушили закон. Військовослужбовець ТЦК не повинен виконувати функції патрульного поліцейського.
Усі групи оповіщення повинні бути оснащені нагрудними відеореєстраторами. Відсутність відеозапису без об’єктивної причини має тягнути за собою дисциплінарну відповідальність. Також потрібен незалежний механізм розгляду скарг із публічною статистикою: скільки скарг надійшло, скільки з них підтверджено, які порушення виявлено та кого притягнуто до відповідальності.
Людина, яку мобілізують, повинна розуміти, до якого підрозділу та на яку посаду її направляють, яке навчання вона проходитиме, які має права і в який спосіб може оскаржити те чи інше рішення. Примус без пояснення породжує страх і спротив. Прозора процедура формує хоча б мінімальний рівень довіри.
Хто має відповідати?
За конкретний напад повинні відповідати безпосередні виконавці, підбурювачі та організатори. За можливі незаконні дії представників ТЦК – конкретні військовослужбовці та їхні безпосередні командири.
За бездіяльність або несвоєчасне реагування поліції – відповідні посадові особи та керівництво Національної поліції.
За системні проблеми у діяльності ТЦК – керівники районних та обласних територіальних центрів, оперативні командування, Командування Сухопутних військ ЗСУ і Міністерство оборони України. Саме така вертикаль управління передбачена чинним положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Політична відповідальність лежить на уряді та парламенті, які повинні створити зрозумілу, справедливу і технологічну систему комплектування війська, а не перекладати всю відповідальність на військовослужбовця, який працює безпосередньо на вулиці.
ТЦК є частиною системи військового управління України. Критика та оскарження незаконних дій допустимі. Насильство, самосуд і перешкоджання обороні держави – неприпустимі.
Головний висновок полягає в тому, що захищати військовослужбовців ТЦК від насильства необхідно так само рішуче, як і захищати громадян від незаконних дій окремих представників ТЦК. Лише справедливість в обидва боки, прозорість процедур і невідворотність відповідальності можуть забрати у російської пропаганди ґрунт для розхитування України зсередини.
