Київ, 21 вересня 2026 року – Поки в Україні тривають суспільні дискусії про те, як повернути громадян додому, за кордоном уже сформувався колосальний ресурс публічної дипломатії, який держава майже не використовує. За даними нового дослідження, 53% активних українських організацій, що взяли участь в опитуванні, системно протидіють російським наративам, 43% ведуть адвокаційні кампанії на підтримку України, а 67% займаються гуманітарною допомогою. І роблять вони це без системної підтримки держави.
Чим насправді живуть наші люди за кордоном, що їх стримує від повернення та як державі не втратити цей потужний голос – розкриває дослідження «Держава та активні українці за кордоном», презентоване цифровою платформою Strichka.
Дослідження базується на 30 глибинних інтерв’ю з очільниками найактивніших українських організацій у 12 країнах світу (від Німеччини та Польщі до Фінляндії та Перу), проведених у липні-серпні 2026 року.
«Там, де держава не може говорити напряму, говорить українська громада. У малих країнах Європи вага цього голосу не менша, ніж у великих, адже кожна країна має право вето в ЄС. Українці за кордоном – це наша суперсила, наш готовий інструмент впливу у світі. Проте сьогодні їм гостро не вистачає системної взаємодії. Ключова проблема полягає у відсутності єдиного власника теми з боку держави. Наша мета – запропонувати формат, за якого потенціал світового українства працюватиме на Перемогу на максимум, – зазначає Оксана Гусак, виконавча директорка платформи Strichka. – Strichka вже об’єднує десятки організацій у світі, допомагає їм діяти системно і закриває багато викликів публічної дипломатії власними силами. Проте в системному діалозі з органами державної влади ми могли б масштабувати цей процес та досягти ще більших результатів».
Ключові результати дослідження: чим живуть українці за кордоном та де виникають бар’єри
1. Більше, ніж просто аудиторія для повернення. Вони – дієві амбасадори. За результатами опитування, сьогодні активні українські громади фокусуються на ключових напрямах: гуманітарна робота (67%), культурні проєкти для місцевої аудиторії (57%), протидія пропаганді (53%), адвокація (43%).
При цьому 70% опитаних громад не мають жодної фінансової, ресурсної чи організаційної підтримки від посольств чи консульств. Підтримка часто зводиться лише до поширення анонсів або присутності посадовців на офіційній частині.
2. Комунікаційна прірва та «лотерея» з послами. За даними дослідження, 73% організацій не мають робочого каналу зв’язку з органами влади в Україні. Звернення до міністерств часто лишаються без відповідей. Для 57% опитаних якість взаємодії залежить виключно від «людського фактора» (особи посла чи консула). Коли людина йде по ротації – громада залишається сам на сам і мусить будувати комунікацію з нуля.
3. Консульські сервіси – окрема больова точка. 53% з опитаних називають непрацюючі консульські сервіси реальною проблемою, зокрема електронна черга, до якої неможливо записатися; оформлення пенсії, що вимагає лише особистої присутності. Окремий бар’єр – неможливість користуватися «Дією» чи «Резерв+» для тих (наприклад, підлітків чи давніх мігрантів), хто не має рахунку в українському банку або ID-картки.
4. Чому люди не повертаються: це питання умов, а не любові до держави. Повернення – це гра в довгу. Головні бар’єри, які називають очільники громад, що взяли участь в опитуванні: безпека (63%), доходи проти цін та пошук роботи за фахом (53%), а також вкорінення дітей у місцевих школах (43%). Жоден із цих бар’єрів не знімається простою комунікаційною кампанією.
5. Чого громади просять у держави. 53% запитів до держави – це не гроші, а працюючі процедури: документи, доступ до сервісів, відповіді на листи. 40% громад просять про двосторонній діалог (щоб держава питала їхню думку, а не просто інформувала). Фінансування чи малі гранти стоять на третьому місці (37%).
Висновки та рішення: від розрізнених ініціатив до системного партнерства з державою
Де-факто, функцію координації та допомоги сьогодні часто беруть на себе горизонтальні ініціативи та окремі вдалі мініпроєкти. Опитування виявило низку успішних кейсів, які вже довели свою ефективність. Серед дієвих каналів взаємодії респонденти називають платформу «Додому» та саму Strichka. Крім того, учасники опитування відзначили сервіс «Документ» у Лондоні, який значно спростив оформлення документів; програму МОЗ України Medevac Ukraine, а також верифікацію українських освітніх осередків за кордоном від МОН. У Словенії ефективно працює оперативний WhatsApp-чат «посольство + активісти», де питання вирішуються онлайн без бюрократії. У Фінляндії діє еmail-розсилка бази знань від служби міграції, яку громади поширюють власними каналами.
Державі не потрібно будувати нову складну інфраструктуру з нуля чи виділяти колосальні бюджети. Світове українство – це вже готовий інструмент впливу нашої держави у світі. Проте сьогодні цей колосальний потенціал ще не вичерпано і не розкрито на повну через брак системної підтримки. Цю мережу не потрібно створювати штучно — вона вже є і вже працює на репутацію України. Головне завдання зараз — об’єднати ці розрізнені зусилля. Необхідно надати горизонтальним ініціативам єдиний вектор координації та підтримку, щоб уся ця потужна енергія сотень організацій працювала синергічно і виключно на користь України.
Світове українство – це потужна зброя України у світовій війні сенсів. Питання лише в тому, наскільки швидко держава піде назустріч своїм найвідданішим амбасадорам.
З повними матеріалами дослідження можна ознайомитися за посиланням.
