Олег Медуниця
13 серпня 2026 року путін уперше за більш ніж чверть століття свого правління прилетів на окуповані росією Північні території Японії. Він відвідав японський острів Еторофу, або Ітуруп як називають його росіяни.
Вибір місця і часу навряд чи випадковий. Еторофу — найбільший із чотирьох островів Північних територій, які СРСР захопив у 1945 році і які Японія вважає своєю невід’ємною територією. Разом з Еторофу це Кунасірі, Шикотан та група островів Хабомаї. Їхня загальна площа — близько 5 тисяч квадратних кілометрів.
Японія негайно заявила протест. Прем’єр-міністр Санае Такаїчі назвала візит неприйнятним, російського посла викликали до МЗС. Для Токіо це не абстрактна суперечка про історію — це питання суверенітету. Україна тут займає абсолютно однозначну позицію. Ще 2022 року наша держава офіційно визнала Північні території невід’ємною частиною суверенної території Японії, яка перебуває під окупацією російської федерації.Тож виникає питання: чому путін, який десятиліттями уникав особистих поїздок на ці острови, вирішив прилетіти туди саме зараз?
Перша відповідь очевидна — це демонстративна помста Токіо. Японія підтримала Україну, запровадила санкції проти росії, допомагає нашій державі фінансово та політично і дедалі активніше зміцнює власну оборону та союз зі Сполученими Штатами. Путін фактично прилетів сказати японцям: москва не збирається нічого обговорювати. Колись кремль залишав територіальне питання предметом переговорів. Тепер російський диктатор особисто ступив на Еторофу, демонструючи, що вважає питання закритим.
Є й китайський фактор. Росія дедалі більше залежить від Пекіна, а Китай зацікавлений у послабленні Японії — ключового союзника США у Тихоокеанському регіоні. Тому демонстративний візит путіна можна розглядати і як елемент ширшого російсько-китайського тиску на Токіо.
Але я бачу ще одну причину. Путін зшиває імперію, яка починає тріщати по швах. Невипадково путін оголосив 2026 рік «Роком єдності народів росії». Формально — для зміцнення міжнаціональної єдності. Але сама потреба кремля настільки наполегливо наголошувати на «єдності» промовиста.
Війна проти України дорого обходиться росії. Величезні військові витрати, санкційний тиск, технологічні обмеження, людські втрати, диспропорції між москвою та регіонами, залежність від Китаю — все це поступово оголює слабкість імперської конструкції.
І тоді правитель імперії їде на її далекий східний край. Навіщо? Щоб показати: імперія ще тут. Кордони контролюються. Захоплене залишається захопленим. Це послання адресоване не лише Токіо.
Його мають почути і всередині російської федерації — татари, башкири, якути, буряти, народи Кавказу, Сибіру, Поволжя та інші народи, чиї землі утримує москва. Бо російська федерація — це остання велика європейська імперія, яка не була деколонізована.
Подивімося лише на останнє століття.
Фінляндія.
Унаслідок радянсько-фінських воєн Фінляндія була змушена віддати СРСР значні території: більшу частину фінської Карелії з Виборгом, частину Салла, острови у Фінській затоці, а згодом Петсамо — Печенгу, через що країна втратила вихід до Північного Льодовитого океану. За фінськими урядовими джерелами, країна втратила приблизно 11–12% своєї території. Понад 400 тисяч карельських фінів були змушені залишити рідні землі.
Японія.
У серпні—вересні 1945 року СРСР зайняв Еторофу, Кунасірі, Шикотан та Хабомаї. Сьогодні їхня сукупна площа становить близько 5 003 км². Також було окуповано південну частина острова Карафуто (Сахалін). Японське населення було звідти виселене. Через вісім десятиліть територіальна суперечка залишається невирішеною, а Японія та росія досі не уклали повноцінного мирного договору після Другої світової війни.
Молдова.
Після розпаду СРСР російська армія не пішла з Придністров’я. У результаті війни 1992 року там закріпився сепаратистський режим, який не контролює конституційна влада Молдови. І сьогодні на території Придністров’я перебувають російські військові.
Ічкерія.
Розв’язано дві криваві війни проти чеченської держави. Фізично знищено її 10% населення.
Грузія.
Після війни 2008 року росія окупувала Абхазію та Південну Осетію. Це близько 20% міжнародно визнаної території Грузії. Москва назвала ці території «незалежними державами», роздала там російські паспорти та розмістила війська.
Пройшло десятки років. Змінюються кольори прапори над кремлем. Але метод залишається той самий:війна — окупація — депортації — русифікація — оголошення загарбаної території «історично російською». Від Еторофу і Карафуто до Криму і Південної Осетії.
Саме тому українці повинні особливо добре розуміти японців. Еторофу для японця — це не безіменний клаптик землі посеред океану. Так само як Крим для українця — не просто півострів на карті. У 2022 році Україна зробила надзвичайно важливий крок. Указ Президента України №692/2022 прямо говорить: Північні території є невід’ємною частиною суверенної території Японії та «продовжують перебувати під окупацією російської федерації».
Наші японські союзники мають зрозуміти: доля Еторофу, Кунасірі, Шикотану та Хабомаї певною мірою вирішується сьогодні в Україні. Чим слабшою виходить росія з цієї війни, тим менше можливостей у москви утримувати величезну імперську периферію та диктувати сусідам, які кордони вони повинні вважати «остаточними».
Тому Японія має всі підстави діяти активніше. Активніше підтримувати Україну. Активніше порушувати питання Північних територій у міжнародних організаціях. Активніше пояснювати власному суспільству зв’язок між російською агресією проти України та російською окупацією японських територій. Бо ворог у нас один. І методи його не змінилися.
А що після росії? Про майбутнє варто думати не лише японцям. Фіни пам’ятають Виборг і Карелію. Грузини — Абхазію та Південну Осетію. Румуни Молдови — Придністров’я. Українці — Крим, Донбас і кожен метр окупованої української землі. Поневолені народи росії про державне будівництво на деокупованих територіях.
Ніхто не може сьогодні точно сказати, якою буде російська федерація після цієї війни. Її швидше за все не буде взагалі. Тому сусіди росії мають бути готовими до різних сценаріїв і використати історичний шанс для повернення своїх земель. Коли імперія почне розпадатися, вікно історичних можливостей може бути дуже коротким. І тоді кожна держава повинна буде мати свою стратегію: дипломатичну, юридичну, політичну та безпекову.
Я переконаний: ця війна може стати останньою великою війною російської імперії. Путін розпочинав її, щоб відновити імперію. Він хотів повернути Україні статус колонії, і створити потужний форпост для чергової російської експансії у Європу. Але не так сталося так гадалося. Результат може виявитися прямо протилежним. Війна, розпочата для відновлення імперії, може завершитися її розпадом.
І саме тому путін сьогодні літає на Еторофу. Останній сторож обходить найдальші мури своєї імперії. Перевіряє замки. Демонструє прапор. Переконує підданих, сусідів, а можливо, й самого себе, що все під контролем.
Але історія має одну закономірність – імперії не бувають вічними!
