Розглядаючи різні історичні періоди та супутні політичні обставини, ми насамперед повинні спиратися на ґрунт ідеології українського націоналізму, які формують світогляд і не змінюються з часом. Можливо, цей ідеологічний фундамент найкраще характеризують дві основні риси. Перша – це судження Тараса Шевченка про націю як позачасову спільноту «мертвих, живих і ненароджених» українців. Нація має свою ідентичність, яка спирається на власні культурні традиції, історію, мову і політичну культуру. Ця спільнота має свої національні інтереси у різних сферах суспільного життя, які необхідно правильно ідентифікувати й відстоювати, артикулюючи згідно з політичною мовою свого часу.
Друга риса випливає з Декалогу: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї!» Тобто, метою українського націоналістичного руху завжди була боротьба за створення незалежної Української Держави. Відповідно, від 1991 року ми мали перманентні дискусії про те, чи це нарешті вже «та Україна», якої ми прагнули. Тут слід додати застереження таких провідних діячів, як Зеновій Красівський, стосовно того, що формальне відновлення державності після руйнування Радянського Союзу – це лише початок нового шляху і продовження боротьби, а не час завершення і підсумків.
Сучасний стан української державності: тепер, під час повномасштабної війни за незалежність, вона не лише проголошена, але після Революції Гідності (2014) можна нарешті ствердити, що ми нарешті маємо Самостійну Україну. Слід зазначити, що українська державність була відновлена внаслідок безпрецедентної боротьби українців, зокрема у ХХ ст., включно з Визвольними Змаганнями, націоналістичним резистансом ОУН і УПА, трьох новітніх революцій, починаючи від студентської Революції на граніті (1990) та Помаранчевої революції (2004). Тобто, рух вперед був окреслений свідомими кроками української нації та розвитком свідомості українського суспільства. Нарікання на те, що це знову «не та» держава, є недалекоглядними, або ж виразно партійними.
На сьогоднішній день ми маємо активне і впливове громадянське суспільство, але досі не маємо ефективних державних інституцій, які б оберігали й відстоювали українські національні інтереси. Такі поняття, як «громадянське суспільство», «українська політична нація» та ін. є частиною політичної риторики, тими політичними інструментами, якими треба вправно користуватися для досягнення цілей, які ставить перед собою українська нація у створенні ефективної української національної держави.
Концепція національної держави потребує особливої уваги з огляду на численні спекулятивні твердження, які побутують у масовій свідомості. Це держава української нації, яку вибороли українці. Це не означає, що в Самостійній Україні живуть і житимуть лише українці. Однак це означає, що ніде в світі немає іншої Української Держави, тому вона покликана захищати українські національні інтереси. В той же час, вона може стати батьківщиною для кожного, хто ставиться з повагою до українських національних інтересів і готовий її захищати. Ми вже бачили, що Самостійна Україна стала безумовною цінністю для національних меншин під час Революції Гідності та російської збройної агресії у 2014 році. У свою чергу, ефективна Українська держава не може бути корумпованою чи тиранічною: вона повинна захищати права всіх своїх громадян.
Нам необхідно сформувати чітке ставлення до різних політичних концепцій з тим, щоб мати можливість постійно формувати власний політичний порядок денний і не бути маніпульованими ворожими політичними силами, або такими, що є далекими від розуміння українських національних інтересів.
Степан Бандера зазначав, що не може бути соціального визволення без визволення національного. Тобто, український націоналізм підтримує ідеї соціальної справедливості для українського суспільства, не допускаючи їхнього протиставлення національній єдності та національним інтересам. Також права людини не є поганими самі по собі, вони стають проблемою тоді, коли протиставляються правам нації.
Націоналізм не заперечує демократію (Ярослав Дашкевич), оскільки демократія (народовладдя) є формою державного устрою українського суспільства. Націоналізм протистоїть як зовнішнім загрозам, так і внутрішній тиранії, в які б форми усі ці загрози не втілювалися. Тобто, політичні права і свободи, включно із свободою слова і свободою вибору, важливі з погляду створення ефективної держави, в якій владні та суспільні інститути відстоюють українські національні інтереси. Теперішня доба характеризується зокрема тим, що нарешті завдання боротьби за національні інтереси перестали бути лише справою активної меншості. Зараз вони покладені на інститути та ресурси Української Держави. І навпаки – неефективна держава створює загрозу втрати незалежності, відтак новій російської окупації, геноциду, руйнуванню української культури – повторенням того, що ми вже неодноразово бачили у своїй історії.
Із цього погляду, український націоналізм має бути зацікавлений у здоровій політичній конкуренції, зокрема в лояльності до української державності всіх соціальних груп. Всі громадяни України мають відстоювати українську незалежність як таку, що дає їм можливість бути вільними людьми у вільній країні. В той же час, український націоналізм оберігає українську державність і дбає про неї, починаючи від усвідомлення того, в чому саме полягають українські національні інтереси в кожних конкретних політичних обставинах. Українська Держава – понад усе! В тому розумінні, що ми не обмінюємо національні інтереси ні на які інші пропозиції чи концепції, що шкодять цим інтересам.
Дмитро Донцов позитивно згадував британську та американську політичні системи. Микола Міхновський, поруч із закликом «Україна для українців!», спрямованим на вигнання окупантів, у своєму проєкті Конституції Самостійної України (1905) надає всі права національним меншинам, які мають певний часовий ценз проживання в Україні та проявляють лояльність до української державності. Тобто, не плутаймо політичну боротьбу в незалежній державі з обставинами підпілля та збройної боротьби проти окупаційних режимів. В ті часи Україна не мала міжнародної суб’єктності. Натомість сьогодні Україна здійснює глобальний ціннісний вплив на світ. Українське військо захищає не лише українську незалежність, але, без перебільшення, й цілу Західну цивілізацію. Український націоналізм оцінює будь-які політичні концепції, що озвучуються в рамках політичної риторики різних політичних сил в Україні та на глобальному рівні крізь окуляри національних інтересів.
Український націоналізм природньо належить до традиції європейських консервативних рухів. В той же час, ми дивимося на завдання відрізнити «своїх» від «чужих» на міжнародній арені з урахуванням місцевого контексту, який зазвичай не є чорно-білим.
Наприклад, в Іспанії при владі перебуває соціалістична робітнича партія зі своїм лідером Педро Санчесом, яка підтримує Україну в боротьбі проти росії. Це наші друзі. Поруч з тим, заяви Дональда Трампа і владіміра путіна про підтримку сімейних цінностей не роблять обох типів друзями України через їхню нібито публічну прихильність до консерватизму. Подібно, колись марксистські лідери УНР дивилися на російських більшовиків як на своїх союзників з «лівого» політичного спектру. В будь-яких політичних проявах ми маємо дивитися не на назву, не на етикетку, а на зміст реальних політичних інтересів, які завжди приховуються за політичною риторикою.
Так, росія тривалий час представляла себе «прогресивною» марксистською країною, альтернативою «несправедливому капіталістичному Західному суспільству». Втрачаючи симпатії західних «лівих» інтелектуалів, сьогодні путінський режим, завдяки міжнародній політичній корупції, створює собі фронт підтримки у вигляді крайньо лівих і крайньо правих політичних сил у Західній Європі, продовжуючи загравати з країнами Глобального Півдня марксистськими ідеями, а з теперішньою американською адміністрацією, навпаки, – «правими» політичними гаслами.
У своїх маніпуляціях консервативними, або ж лівими (соціалістичними, комуністичними) ідеями, росія завжди була і залишається імперіалістичною ксенофобною державою, яка лише дбала про власні шовіністичні інтереси, яка тепер зруйнувала міжнародне право і систему міжнародної безпеки, побудованої після Другої Світової війни. Отже, будь-які політичні сили з їхніми ідеологіями мають бути оцінені з погляду тієї ролі, які вони відіграють у своїх країнах, а також наскільки вони є корисними або шкідливими для України.
Повертаючись до історії націоналістичного руху, варто звернути увагу на те, що всі спроби ОУН відновити українську державність у ХХ ст. мали коаліційний характер, а саме, під час Карпатської України (1939), Українського державного правління (1941), Української Головної Визвольної Ради (1944). В усіх згаданих прикладах ОУН захищала українську державність, не намагаючись запровадити диктатуру. Тому в наш час торжества популізму, авторитарного мислення та неосвіченості, не можна спрощувати власні завдання. Потрібно звертатися до істинного змісту понять і цінностей, коли ми ведемо мову про інтереси української нації, яка воює за власну незалежність.
Лише спроможна ефективна Українська Держава може виконати такі завдання. Український націоналізм – це про спроможність, про коріння, про майбутнє.
С.К.
