Юрій Щур
11 листопада виповнилося 110 років з дня народження Романа-Богдана Малащука, чільного учасника та одного із лідерів українського націоналістичного руху в Краю та на еміграції.
Народився він в селі Бедриківці сучасної Заліщицької міської громади Чортківського району Тернопільської області. Вищу освіту здобував у Львівському університеті на гуманітарному (1934-1935 роки) та юридичному (1937-1939 роки) факультетах. Долучився до діяльності Організації Українських Націоналістів, за що заарештовувався польською поліцією.
Вже на схилі літ, аналізуючи історичні події ХХ століття, Роман Малащук так писав з приводу діяльності ОУН та її ролі в українському визвольному русі: «Тому то між двома війнами і пізніше і тепер ОУН мала найбільше симпатій і прихильности серед всього українського народу. Бо то були “його хлопці”, то були ті, що “йшли в огонь і в воду”, що посвячували себе, своє здоров’я, весь свій труд, що віддавали своє життя “за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ”. Це були його сини, що ділами ставали в його обороні, за його права, за його потоптану окупантом честь, за належну йому на його прадідівській землі самостійну державу».
У 1931-1934 роках Роман Малащук входив до Коломийської окружної екзекутиви ОУН, а у 1935-1937 роках – був окружним провідником Коломийщини. Далі, у 1937-1939-му, був провідником студентського сектору Крайової екзекутиви ОУН західноукраїнських земель.
Малащук був учасником 7-го конгресу Союзу українських студентських організацій під Польщею (СУСОП) у Львові, де обраний членом Студентської репрезентації СУСОП. Організував 20-тисячну демонстрацію у Львові 1938 року в обороні Карпатської України, де в основному була присутня студентська молодь. У березні 1939-го, разом з іншими делегатами конгресу СУСОП, був заарештований польською поліцією й звільнений лише на початку Другої світової війни.
Роман Малащук був учасником Другого Великого Збору ОУН у Кракові (березень – квітень 1941 року). Був серед тих, хто вивів на арену боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу революційну ОУН, що вписала золотими літерами свій Чин в історію боротьби за саме існування української нації. Український визвольний рух середини ХХ століття мав різні форми та прояви, однак саме «бандерівцям» випало творити міт боротьби на грані двох світів й продовжити традиції легендарних українських воїнів у боротьбі проти одвічних ворогів.
Разом з визначними діячами націоналістичного руху Василем Куком та Зеноном Матлою, Роман Малащук входив до складу Штабу (Плянувального Осередку) Похідних груп ОУН. Про ті часи Роман Малащук згадував наступне: «Отже OУH – всіми своїми силами і на всіх місцях приготовлялася до великого історичного моменту. Наше покоління, що перебрало в свої молоді, дужі руки похилені після програної Перших Визвольних Змагань в 1917-21 роках прапори наших батьків, що провадило революційно-визвольну боротьбу між двома світовими війнами, — мобілізувало все своє членство до вирішального бою. За Україну – ми йшли! Як вітер, як буря, як ураган:… щоб підняти з руїни українську державу нову…».
Феномен Похідних груп, попри вже таки значну історіографію, до сих пір так і не отримав свого повного усвідомлення. За досить короткий проміжок часу бандерівській ОУН вдалося вишколити кілька сотень членства й підготувати їх в умовах абсолютно невідомого їм терену в умовах зудару двох диктаторів. В умовах тотальних репресій та зневіри, побоювання усього «чужого». Подібного в історії більше немає! А результати діяльності членів Похідних груп, створення широко розгалуженого націоналістичного підпілля на усіх (!) українських етнічних землях – більш ніж просто аргументи.
В бурхливий час він сам також відправився на українські землі. Влітку 1941 року – співробітник організаційної референтури Проводу ОУН у Львові, виконуючий обов’язки обласного провідника Станіславівщини. У вересні того ж року заарештований гестапо й до травня 1945-го був в’язнем нацистських таборів смерті: Аушвіц, Маутгаузен, Ебензее…
Після звільнення з концтабору, мешкав на території Німеччини. У 1948-му здобув докторат права в Українському вільному університеті (Мюнхен). Після того оселився в Канаді. Був членом Головного Суду та Проводу Закордонних частин ОУН, від 1960-го – член Проводу ОУН. Роман Малащук був співзасновником і першим головою Ліги визволення України (тепер – Ліга українців Канади) у 1949-1975 роках, а від 1975-го – почесний голова. У 1973-1983 роках – член секретаріату Світового конгресу вільних українців. Співзасновник, член дирекції й редакції видавництва «Гомін України» (Торонто). Помер невтомний борець за Україну 9 травня 1991 року в Торонто, провінція Онтаріо, Канада.
Роман Малащук та Степан Бандера
Роман Малащук написав спогади про своє життя та боротьбу за відновлення незалежності України під назвою «З книги мого життя» в двох томах (1987-1988 роки). Підсумовуючи написане, він висловив думку, яка актуальна й нині. Особливо сьогодні, в часи важких випробувань, в часи війни в Україні:
«І боротьба з московським окупантом ведеться далі й сьогодні – на рідних землях і скрізь у світі, боротьба, яку продовжує нове покоління Симоненка, що зросло на присязі УПА – “не складемо зброї…”. Ми за кордоном, що в різний час, в основному тому, що наші землі окупували вороги – опинилися в усьому західному світі – ми всі є частиною цієї української боротьби. Кажемо й пишемо: в Україні стоїть і діє перший фронт визвольної боротьби (так завжди було, так є й так буде), а в усьому світі діє другий (допоміжний) фронт цієї визвольної боротьби».
