Омелян Польовий (псевда: «Остап», «Очерет – Данило»,«Явір», «Іван» та «Боднар Євстахій народився 3 січня 1913 с. Ярчівці Зборівського повіту Тернопільської області в селянській середньозаможної свідомої українській родині. Тернопільщина була колискою славних діячів та визначних героїв, які натрвало вписалися золотими літерами в історію національно-визвольної боротьби. Серед численних героїв варто пригадати слідуючі імена: Ярослава Стецька, Дмитра Колячківського, Дмитра Мирона, Ярослава Старуха, Василя Турковського, Петра Федорова, Галину Дудик, Василя Бея, Володимира Якубовського Петра Хамчука, Василя Галасу та багато-інших провідних і рядових членів збройного українського підпілля, які були, є і будуть золотим фондом української нації. Серед цієї когорти видне і заслужене місце посідає О. Польовий. Він після закінчення початкової школи, навчався в Тернопільській гімназії, де проявив себе здібним і талановитим учнем та вмілим організатором патріотичної молоді. За свою діяльність польська поліція 30 серпня 1929 року його арештувала за організацію молоді для побудови зборівської козацької могили, яка символізувала битви військ Богдана Хмельницького з польською шляхтою під Зборовом. На організоване Омеляном свято з’їхались мешканці з навколишніх сіл, Золочена, міст Тернополя і Львова, де відбувся патріотичний мітинг.
Встановлений хрест на могилі було у вечорі зрізано поляками. Два дні протримали О. Польового в Золочівській тюрмі і після захисту адвоката-українця, посла від партії УНДО до Польського Сейму п. Висоцького тюремна влада звільнила Омеляна як неповнолітнього. Але за рік у 1930 р. польська поліція арештовула вдриге Омеляна і як неповнолітнього засуджують на 14 діб арешту і 3 роки умовно. Шкільна кураторія «викинула» молодого юнака-націоналіста з гімназії з забороною вчитися в державних школах. Проте у 1931 р. О. Польовий переїжджає до Рогатина, де вступає на навчання до малої семінарії, а відтак в 1932 р. став членом ОУН здав екстерном матуру і записався до Духовної Академії у Львові, яку успішно закінчив і став працювати у «Маслосоюзі». В тому часі Омеляна покликали на військову службу до польської армії і призначили його до 74-го стрілецького полку. Вийшовши з війська Омелян продовжував патріотичну діяльність під псевдонім «Очерет-Данило». Виконував дуже важливі і відповідальні завдання в організації. Після смерті Є. Коновальця 25 травня 1938 року в Роттердамі, поляки на догоду СССР посилили терор проти українських націоналістів, прокотилася хвиля масових арештів свідомої української молоді. В цій акції арештовано також О. Польового і осадили його до Золочівської тюрми в якій він перебував до червня 1939 року. Після звільнення з-під слідства Омелян Польовий отримав нову підпільну посаду. За рекомендацією члена Крайового проводу «Байди» — Івана Когута з с. Августівки (з яким він познайомився в Золочівській тюрмі), його призначено очолити Зборівський повітовий провід ОУН.
На одній із зустрічей з директором «Українбанку» Маланчуком довідався, що відбулося засідання райпарткому КП(б)У, де було поставлине питання про його арешт. Щоб уникнути ув’язнення, Польовому провід ОУН рекомендував негайно піти у підпілля. З якого він в 1941 році отримав вказівку емігрувати за кордон до Кракова. З Кракова був він переправлений до м.Нойгаммер (Німечина) і там вступив до українського легіону («Соловей»), який очолював Роман Шухевич. В недовзі Польовий разом з легіоном перейшов в Західну Україну. Командування легіону разом із усіма вояками 18 жовтня 1941 р. написало меморандум до Німецької сторони, в якому була вимога визнати Акт 30 червня 1941 р. відновлення української держави, проголошений у Львові та негайно звільнити з під варти Степана Бандеру та Ярослава Стецька та інших українських діячів. Німецька сторона не пішла на вимоги легіону «Солов’я», а зажадала, щоб вояки легіону склали присягу на вірність Адольфові Гітлєру. Тоді керівництво і всі вояки легіону відмовили такі присязі і відповіли, що вони можуть присягнути тільки і виключно на вірність Україні. В такій ситуації легіон розпущено, О. Польовий «Остап» в коротці був скерований в ранзі хорунжого в Карпати, де він провадив вишкіл сотні УНС (Української Національної Самооборони). Згодом «Остап» був призначений на терен Тернопільщини і підлягав під командира УПА-Захід Василя Сидора «Шелеста», який призначив «Остиапа» командиром Військової округи-3 «Лисопня» в УПА Захід.
Вже 26 січня 1944 р. О. Польовому «Остапові» присвоєно звання поручника УПА. Під його керівництвом ВО-3 «Лисоня» перепровадила ряд визначних боїв. У вересні 1944 року створено курінь, який провів низку боїв з військами НКВС, в таких місцевостях: Яцківці, Сировари, Сков’ятин, Тростянець, Діброва, Мечищів, i Цюцюцьків. Українські повстанці мали зброю різну: кріси найрісніших калібрів, автомати типу; ПМ, ППД, ППШ, кулемети типу «Максим», «Дігтярьов», «МҐ», великокаліберні скоростріли, протитанкові кулемети і міномети тощо. На жаль незавжди в боях повстанцям вистачало відповідної амуніції, треба було самим повстанцям здобувати собі її в затяжних боях. Омелян Польовий «Остап» очолював курень. Він своїм куренем 5. 09. 1944 р.біля с. Липиця Горішня на Рогатинщині здіснив успішну засідку, в результаті якої по зуби озброєна колона большевиків втратила біля 70 вбитих вояків і чимало поранених, а втрати УПА — 4-х повстанців вбито і 3-х поранено. Цей же загін повстанців 06. 09. 1944 р. у Слов’ятинських лісах на межі Підгаєцького та Бережанського районів сточив під командуванням «Остапа», при співучасті сотні «Лісовики» к-ра Івана Юхновича «Кока», сотні «Рубачі» к-ра Ковальчука «Ворона», та підстаршинської школи к-ра Василя Гладуна «Чоса» вступили в кривавий бій з енкаведиськими частинами, які втратили понад 100 осіб, повстанці 5-ть стрільців. Варто згадати, що 17.09. 1944 р. к-р Остап разом з к-рами: «Коком», «Жуком», «Мечем» «Чосом», «Криком», «Вороном», «Овочем», «Боднаренком» та іншими перепровадили бій в якому вбито 52-х чекістів. Повстанці здобули цінну зброю, боєприпаси; мундури та інше військове приладдя. У цій боротьбі чекісти отримали допомогу і в результаті поновленої атаки повстанцян вдалося відбити чекістам біля 150 осіб арештованих і вбито 105 агресивно атакуючих чекістів.
27 вересня 1944 року під с. Альбанівка Омелям Польовий «Остап» з своїм куренем вступив у черговий важкий бій, в якому большевики втратили понад 40 вбитих, повстанців загинуло 11 осіб. Сам к-р «Остап був важко поранений в голову, шию і руку з гранатомета. Командування куренем перейняв начальник штабу «Бондаренко» — Володимир Якубовський. О. Польовий «Остап» лікувався на Бережанщині та Рогатинщині з осені 1944 р. до весни 1945 року. В 1945 р. к-р УПА Захід Василь Сидор «Шелест» призначив О. Польового старшиною до спеціальних доручень ГВШ УПА-Захід.
З прикрістю треба ствердити, що київські органи МДБ у Львові 1 квітня 1946 року заарештували Омелянa Польового. Після слідчих тортур в 1947 році у Львові військовий трибунал засудив його до смертної кари. Після трьох місяців, на основі указу про скасування в СРСР смертної кари розстріл замінено на 25 років тюремних таборів. У 1966 році йому було запропоновано звернутися в пресу з покаянням. Коли Омелян Польовий від тої «ласки» відмовився, зодягнули його в гарну, нову одежу і повезли в Київ, Тернопіль, де рекомендували просити покаяння усно, за це обіцяли подарувати решту 5 років, що їх він мав ще сидіти в тюрмі та запевняли влаштувати дочку в медінститут. Ці штучки кагебістів не дали їм сподіваних результатів. Та відомо, вони ці ж самі методи стосували до к-ра Василя Галаси (1920-2002), до покловника Василя Левковича (1920-2012) та останнього командира УПА генерала Василя Кука (1913-2007) та інших, які вважали пониженням національної гідности йти на такі пропозиції.
Омелян Польовий відбув 25-річне ув’язнення і 15 червня 1971 р. вийшов на обмежену волю. Це його фото з того періоду: 
Після звільнення приїхав у Тернопіль. Щотижня його викликали безрезультатно на співбесіду з метою добитися покаяння. У часи національного відродження 1989-1991 рр Польовий ставився з осторожністю, тому що вважав, що за позорне відродження взялися ці, які в основному були завжду проти української державности і в тому не помилявся. Був це твердий національно свідомий і міцно загартований український патріот. Деякий час Омелян Польовий (до 1995 року) проживав у брата в с. Ярчівцях. Потім мешкав у Тернополі і працював в одній із лікарень міста санітаром, кочегаром котельні та на інших роботах, щоби мати стаж для отримання пенсії. Помер вичначний полковник УПА Омелян Пюольовий у червні 1999 році. Похований на Тернопільському міському цвинтарі.
Могила Омеляна Польового на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі. В Його пам’ять влаштовано пропам’ятну дошку на школі та названо одну із вулиць м. Тернополя. В 100-річчя від дня народження О. Польового на Тернопільщині відбулися урочисті мітинги.
(статтю опрацьовано за матерялами з інтернету та за статею заміщеною «Нова Тернопільська газета» за 4 січня 2013 р. під заголовком «Не було б нас, не було б сьогоднішньої держави» автором якої був Євген Філь.
Статтю опрацював Ярослав Стех
